– Ви дуже дивно говорите, – невпевнено обізвався Кольський.
– Дивно?.. Я кажу правду, я кажу те, що я пережила, що передумала, що бачу в самій собі. А говорю вам це тому, що знаю, у якому настрої ви тепер перебуваєте, знаю, що ви зрозумієте мене, переживаючи тонкі й ніжні почуття.
Кольський був трохи здивований цим. Дотепер у нього складалося враження, що пані Добранецька не виокремлювала його серед інших колег чоловіка. Йому не могло не подобатися, що ця прекрасна пані, відома своєю красою й витонченістю, так добре його розуміла.
– Я справді дуже вдячний вам за розуміння… за доброзичливе ставлення до мене.
– Не дякуйте. Я буду з вами цілком щира. Зізнаюся, що це навіть негарно з мого боку, що я розмовляю з вами про те, що завдає вам болю. І пробачте, будь ласка, цей мій егоїзм.
– Егоїзм?.. – здивувався Кольський.
– Так, пане Яне. Я не знаю, яке враження у вас склалося про мене. Ви, напевно, як і всі решта, думаєте, що мені не вистачає лише пташиного молока, що я щаслива й нічого більше не хочу. Якби ж це було так!.. О, звичайно, Єжи мене любить, оточує мене увагою, ні в чому не відмовляє. Ні в чому, що є цінним для більшості людей. Але ми, жінки, найбільше цінуємо ніжну духовну близькість, яку може нам дати коханий чоловік. Ви розумієте?
– Звичайно, прошу пані.
– Мій чоловік занадто захопився наукою і роботою, а крім того, дуже суворо дивиться на справи людські. У цьому в нього компромісів немає. Чи могла б я дозволити собі звіритися йому, висловити свої думки з питань, які такі важливі для мене? Ні, це я вам вдячна за те, що погодились мене вислухали. Може, це жорстоко з мого боку, пробачте, будь ласка. Серед сотень цих знайомих я б не знайшла нікого, з ким би могла так говорити, на чию надійність могла б розраховувати.
Кольський відкашлявся:
– У цьому відношенні ви можете цілком розраховувати на мене.
Пані Ніна кінчиками пальців ледь торкнулася його руки.
– Я ні на хвилину в цьому не сумнівалася. Й оскільки сьогодні ніч щирості, я не хочу нічого від вас приховувати. Отже, тоді, в ті сумні дні, коли я отримала той крижаний лист, я була близька до самогубства і не знаю, як би це все закінчилося, я тоді була ще дуже молода і надто недосвідчена, це було моє перше велике почуття. На щастя, доля вчасно надіслала мені порятунок. Я познайомилась з однією людиною. Це був добрий і мудрий чоловік, який багато пережив у своєму житті, який міг зазирнути в чуже серце. Це було благородно з його боку. Він нічого не хотів від мене, нічого не хотів для себе. Він просто хотів допомогти мені загоїти мій відчай. Ах, ці довгі розмови з ним, ці зізнання, ці добрі сердечні поради, це вміння зазирнути у найпотаємніші куточки моєї душі. Зрештою, я не закривалась перед ним, навпаки, я говорила, що відчувала. А він був для мене лікарем.
Вона посміхнулася.
– Я назвала його лікарем мого серця.
Кольський запитав:
– А він справді був лікарем?
Пані Ніна заперечливо похитала головою.
– Ні. Насправді він був нічим. Але для мене в той час він став усім. Це був чудовий подарунок долі. Я все ще відчуваю себе боржницею перед Всесвітом. Я би так бажала відплатити комусь таким самим добром. Звичайно, я знаю, що не зможу бути таким добрим лікарем сердець, як той чоловік. Мені не вистачає його розуму, тієї глибини погляду, того заспокійливого легенького дотику.
Оскільки вона замовкла, Кольський вважав за доцільне заперечити:
– Ну знову ж, прошу пані…
– Отже, ви думаєте?..
Кольський нічого не думав. Він почувався ніяково, у нього складалося враження, що пані Добранецька з усім цим просто помилково звернулася до нього, прийнявши його за когось іншого. Тим не менше вона здавалася йому чарівною і дуже доброю. Він навіть уявити не міг, що ця гордовита прекрасна пані була такою сентиментальною.
– Ви надзвичайно добрі, – сказав він.
Запанувала тиша. З вітальні долинали музика. Першою заговорила пані Ніна.
– Я дуже мало знала панну Канську. Вона кілька разів бувала у нас і справила на мене позитивне враження. Здається, це одна з тих зрілих сучасних жінок, які хочуть і вміють боротися за власне життя. Мій чоловік високо цінує її якості. Я завжди чула від нього слова поваги, а ви знаєте, що він – людина не поблажлива.
– О так, – зізнався Кольський.
– А вас не дивує те, що я з цікавістю спостерігала за цією чарівною дівчиною. Мені також не байдуже було довідатись, що вас із нею пов’язує нитка взаємної симпатії.