Кольський, якому із самого початку було вибито ґрунт з-під ніг, почувався невпевнено:
– Авжеж, прошу пані. Я буду надзвичайно вдячний.
Він низько нахилився, цілуючи її руку. Коли випростався, пані Ніни вже не було на терасі.
Кольський повертався додому приголомшений. Щоб зібратися з думками, він пройшов повз свій будинок і пішов на довгу прогулянку Єрусалимськими алеями – головною артерією Варшави. Вже світало. Над Лазенковським королівським парком сірим сріблястим сяйвом оживало небо. Він сів на одну з лавиць і почав аналізувати свої враження. Кольський не вважав себе дурнем і не був таким. У тому, що говорила пані Ніна, одразу відчув жало ненависті до Люції, яке замаскувалося такими майстерними компліментами. Здається, захищаючи її, вона насправді дуже хотіла дискредитувати Люцію в його очах. Але з якою метою? Невже від’їзд Люції якимось чином пов’язаний з пані Добранецькою?.. Ні, це нісенітниця. Було ще одне пояснення, але Кольський був надто скромної думки щодо себе, аби припустити, що ця світська дама закохалася саме в нього.
У будь-якому разі розмова з нею мала справити і справила дуже сильне враження. Пані Добранецька підкупила його своїми зізнаннями, засліпила способом поведінки та рівнем розуміння тих важких і складних справ, щодо означення яких він особисто мав лише такі прості слова, як любов, ненависть, ревнощі.
Засинаючи, він думав: «Дивна, незвичайна жінка…»
Розділ VIII
Люція сміялася заразним безтурботним сміхом.
– От бачите, ще й тут стану у пригоді, – сказала вона, відкриваючи валізу і дістаючи звідти запаковані у вощений папір канапки. – Ви б померли з голоду.
– Ви й про це теж подумали? – здивувався Вільчур.
– Я взагалі не подумала. Я просто зателефонувала у довідкову службу залізниці й дізналася, що у цьому поїзді немає вагона-ресторану. А значить, з цього не важко було зробити висновки. Знаючи, що ви вийшли з дому, звичайно не поснідавши, я завбачливо запаслась цим всім.
– Але це ціла комора.
– Не хвилюйтесь, пане професоре. Найближча велика станція з буфетом, де поїзд довго стоятиме, буде аж близько одинадцятої. Запевняю вас, що небагато з цієї комори залишиться до цього часу.
Пророцтво Люції повністю збулося. Хорошому апетитові сприяли не лише ранній ранок і подорож, але й настрій їх обох. Після нетривалого замішання й низки докорів, які Вільчур зробив Люції, він мусив погодитись із тим, що вже сталося, це примирення пройшло легко, бо насправді, хоча сам перед собою цього й не визнав, він був задоволений її непокорою.
Професор уважно слухав її проекти на майбутнє. Люція не збиралася обмежуватися роботою на селі, допомагаючи Вільчурові. Вона вже склала цілий план дій. Буде займатися у більших масштабах популяризацією гігієни у навколишніх населених пунктах, зокрема у хатах мешканців. У свою чергу Вільчур знайомив її з умовами, які вони застануть на місці. Він описував людей, стосунки, поведінку та звичаї, які панували у млині, в містечку та в навколишніх селах.
Вони настільки були зайняті розмовою, що навіть не почули, як з легким шурхотом розсуваються двері купе, і не зауважили руки, яка прослизнула крізь щілину. У всякому разі вона прослизнула лише на мить, тільки для того, щоб вправним рухом зануритись у внутрішню кишеню пальта Вільчура, необачно повішеного на вішалці біля дверей.
Власник цієї руки безшумно прибрав її разом з вмістом кишені і так само беззвучно причинив двері. Потім, не гаючи часу, швидко вийшов з вагона, завбачливо проминув іще два і в третьому зупинився у порожньому коридорі. Він уважно озирнувся, а потім витягнув з-за пазухи досить товстий гаманець. Тихенько присвиснув, побачивши величеньку пачку банкнот, після чого вправною рукою перемістив їх у свою кишеню. У гаманці лишалися тільки папірці, які не являли собою ніякої цінності. Він уже збирався викинути гаманець у вікно, коли в око потрапив зелений папірець, який нагадував долари. Витягши його з-поміж інших, він прочитав: «Ми отримали від професора Рафала Вільчура злотих…»
Рука, яка вже приготувалася викинути, завмерла у повітрі. Він ще раз присвиснув і занурив пальці у гаманець. Паспорт, посвідчення особи, візитні картки… Не було сумнівів, хто був власником гаманця. Він повільно потягнувся до кишені, дістав звідтам щойно сховані банкноти і поклав їх на старе місце, потім засунув гаманець в кишеню і повільним кроком рушив назад. Він легко знайшов купе. Крізь відкриті штори було видно коричневе пальто.