В їдальні лакей встиг поставити другий прибор.
– Тепер ви повинні чемно почекати на мене, – говорила пані Ніна, скубаючи лацкан піджака Кольського. – У вагоні було багато пилу. Я прийму ванну, але це не займе мені більше десяти хвилин. О, за цей час ви можете зателефонувати до клініки і придумати якусь католицьку брехню на своє виправдання.
Телефон було перенесено до спальні. Ніна навмисне не зачинила двері ванної кімнати. Мабуть, ванна вже була готова, бо за мить до Кольського долинув сплеск води. Він розмовляв зі старшою медсестрою пані Зачинською. По черзі роздавав інструкції щодо всіх своїх пацієнтів і сказав, що важливі справи затримали його в місті. Коли через п’ять хвилин він повісив слухавку, почув голос пані Ніни:
– Ви закінчили?
– Так, прошу пані.
– От бачите, як це є з тою вашою манією величі. Вам здавалося, що клініка розпадеться, якщо ви не прийдете. Тим часом вони чудово обходяться без вас.
– Чудово, не чудово, але я маю бути там. Ви дозволите мені зачекати на вас у холі?
– Добре. Але перед цим подайте мені банний халат. Тільки прошу на мене не дивитись.
Кольський роззирнувся по кімнаті.
– Тут немає ніякого халата, прошу пані.
– Зрозуміло, халат тут. Тільки далеко від мене висить, і я не можу його досягти.
– Але як же я вам його подам? – запитав він стурбованим голосом.
Вона голосно засміялася.
– Ох, пане Янеку, пане Янеку! Просто увійдіть до ванної, зніміть халат з вішалки і подайте його мені. Чи для вас як лікаря вигляд жінки… неодягненої – явище надзвичайне?
– Мабуть, ні, – сказав Кольський подумавши. – Але я тут не як лікар.
– А в іншому випадку ви ніколи не бачили оголеної жінки?
Він був зовсім збентежений і лише через деякий час відгукнувся:
– У всякому разі я не можу цього сказати про таких жінок, яких… я поважаю, які вимагають поваги.
Очевидно, це ще більше розсмішило пані Ніну, бо вона продовжувала сміялася.
– Запевняю вас, що жодна жінка, яка може постати перед чоловіком без одягу, не вимагає від нього поваги. Ну, то давайте мені цей халат.
Іншого виходу не було. Її прохання довелося задовольнити. Кольський закусив губу й увійшов до ванної кімнати. Це було досить велике приміщення для купання, викладене рожевими кахлями. На щастя, ванна містилася у протилежному кутку кімнати, а банний халат висів просто біля дверей. Кольський намагався не дивитися на неї. Але не міг приховати свого збентеження. Пані Ніна сиділа у ванні, склавши руки на грудях, і закривала їх. Він не міг не зауважити прекрасних обрисів її рамен та гарячий бронзовий колір шкіри. Намагаючись приховати недоречну поспішність, Кольський зняв халат і підійшов до ванни.
– Прошу, пані, – хрипко сказав він.
– Обережно, не замочіть його у воду. Чому ви недобрий і дивитесь на мене? Я ж вас просила…
Сказала це із вдаваним обуренням.
– Я зовсім не дивлюсь на вас, – Кольський насупив брови.
– Тоді заплющте очі й подайте мені халат.
Він виконав її наказ. Почув раптовий сплеск води, а потім відчув, як волохатий банний халат, який він тримав, заповнює її гаряче тіло.
– Дякую вам, – сказала вона невимушено.
Пані Ніна загорнулась у халат і, перш ніж Кольський відійшов, вона обвила його шию руками.
– Ти чарівний із цією своєю сором’язливістю, – прошепотіла вона і поцілувала його у вухо. – Чи відтепер будеш вважати мене розбещеною істотою?..
– Що, знову? – невпевнено протестував він.
Він побачив зовсім близько її зелені іскристі очі, цікаві й пронизливі. Вона своїми вустами ніжно торкнулася його підборіддя.
– Ти завжди ретельно поголений. Гаразд, чекайте на мене в холі.
Коли Кольський поспішно вийшов з ванної кімнати, вона ще раз покликала його:
– Ви не погніваєтесь на мене, якщо я вийду до сніданку в халаті? Так не хочеться вдягатись!
– Але ж, прошу дуже.
– Ви справді просите? – пішла вона в наступ. – Мені завжди здавалося, що я для вас байдужа…
– Це не так, – непереконливо відповів Кольський.
– За п’ять хвилин буду готова.
Справді, її не довелося чекати. Вона прийшла у світло-зеленому халаті. Він помітив, що, поспішаючи, вона залишила трохи більше рум’ян на одній щоці, ніж на іншій. Незважаючи на це, вона виглядала захоплююче. Снідала з апетитом, не перестаючи говорити. У певний момент вона несподівано кинула питання:
– А що там діється з тією вашою лікаркою?
Вона це сказала легенько, але Кольський одразу наїжачився:
– Не знаю, прошу пані. Вона поза Варшавою.
– А ви не листуєтесь?
– Ні, – збрехав він.
Пані Ніна пестливо поклала свою руку на його. Кольський дав би багато за те, якби міг її брутально відштовхнути.