– Алло?
– Чи можу я поговорити з паном капітаном? – спитав він, змінюючи голос.
– Я слухаю, до дідька, але чи не могли б ви вибрати відповідний час!
Кольський без жодних слів відклав слухавку і почав гарячково думати. Як вчинити? Як відреагувати на безсумнівну зраду Ніни?.. У нього в руці не було незаперечних доказів, але йому було достатньо переконання. Першої миті хотів написати Ніні довгого, глузливого листа, непривітного й образливого. Йому спадали на думку в’їдливі епітети, непристойні порівняння, іронічні натяки. Такий лист був би великою помстою.
Але хіба така жінка, як Ніна, жінка боягузлива, котра підступно зраджує свого коханця, з яким вона могла чесно і просто розстатися, заслуговує на якусь помсту? О, щодо її моральних цінностей він більше не мав найменших ілюзій. Усе здавалося зрозумілим. Ніна призначила йому роль лише тимчасового заступника на час відсутності капітана Корсака.
Авжеж. Вистачить короткого холодного листа. Без жодних пояснень, без жодних образ, витриманого в жорсткому байдужому тоні, який відріже все безповоротно.
Кольський сів і написав:
«Шановна пані! З огляду на те, що сталося, я вважаю своїм обов’язком повідомити вас, що між нами все безповоротно закінчено. Я. К.»
Він прочитав написане і зрозумів, що це не підходить. Він розірвав лист на дрібні шматочки і написав другий:
«Пані! Я завжди розумів, що те, що нас пов’язувало, Ви вважали випадковою забавою. Вчора Ви вважали за доцільне закінчити цю забаву. Я поспішаю повідомити Вам, що цілком поділяю Ваше рішення. Прощавайте. Я. К.»
Так було краще. З певним польотом, з певною свободою і давало зрозуміти, що йому зовсім на ній не залежить.
Правду кажучи, не залежало. Але він мучився і гризся всю ніч. Йому прийшло в голову, що його вдруге в житті відкинули. Не хотіла його Люція, яку він хотів узяти за дружину, яку кохав своїм першим і, як вірив, останнім коханням. Тепер Ніна покинула його заради іншого мужчини. Після цих двох випадків не важко було втратити віру в себе. Не важко було дійти висновку, що як мужчина він може заслужити лише на роль випадкового коханця.
«Коханець, – думав Кольський, – виконувач обов’язків коханця, в. о. обов’язків коханця на час відпустки…»
Його честолюбство було сильно підірване.
«А чому? – думав він, стоячи перед дзеркалом. – Я ж молодий, сильний і добропорядний. Звичайно, я не вирізняюсь якоюсь надзвичайною красою, але мене завжди вважали пристойним. Я також не належу до типу чоловіків фальшивих, нульових. Я займаю серйозну посаду, добре заробляю, у мене попереду надійне майбутнє. Ніхто не може запідозрити мене у відсутності освіти та інтелекту. Тоді ж, чому?..»
Втрата Ніни не лише вплинула на амбіції Кольського. Він же звик до неї і добре знав, що певний час буде відчувати її відсутність. Не так, слід розуміти, як він відчуває відсутність Люції, але все ж…
Наступного ранку він послав листа через хлопця-охоронця і пішов до клініки. День був надзвичайно важкий. Привезли кілька нових пацієнтів, яких треба було негайно класти на стіл. Обидві операційні з восьмої ранку до другої години дня були зайняті без перерви. Кольський сам провів кілька незначних операцій і асистував Ранцевичу у чотирьох більш серйозних. Коли він нарешті спустився до свого кабінету, то знайшов на столі записку про те, що пані професорова Добранецька дзвонила тричі. Він зім’яв папірець і кинув його у смітник. Принесли обід. Він з’їв з апетитом і витягнувся на софі із сигаретою в зубах. Годинник вибив третю. У нього було ще півгодини на відпочинок.
Хтось постукав у двері.
– Прошу, – неохоче кинув Кольський.
Ніна увійшла до кімнати.
Він зістрибнув з дивана і потягнувся до піджака, який висів на спинці стільця. Ніна виглядала чудово. Вона сміливо дивилася йому в очі. Її обличчя було спокійне, як у статуї. Вона повільно відкрила сумочку, дістала з неї лист Кольського і майже зверхньо запитала:
– Що це має означати?
Кольський подивився на лист так, ніби бачив його вперше. В Ніниних пальцях він виглядав так, ніби був чимось огидним, відразливим, брудним, чимось, що можна взяти в руки тільки для того, щоб негайно викинути. Він нахмурив брови і відвернув голову.
– Я хотіла спитати, що означає цей незрозумілий для мене лист.
Кольський з ненавистю глянув на неї: він розумів, що ця жінка хоче скористатися тим, що у нього немає жодних доказів її зради. Він сказав сухо:
– Годі, нам немає про що дискутувати, прошу пані.
Вона знизала плечима.
– Я не збираюся дискутувати і не за тим прийшла. Я вимагаю пояснень.
Кольський мовчав.
– Припускаю, що маю на це право. Посилаючи мені подібний лист, ти мусив мати вагомі причини.