– Звичайно, вони у мене були.
– Чи можу я щось дізнатися про них?
Він прикусив губу.
– Ти знаєш про них значно більше, ніж я. Тут не допоможе жодна комедія. Моє рішення остаточне.
Ніна зміряла його холодним поглядом і не без іронії запитала:
– А як ти знаєш, що я хочу вплинути на зміну твого рішення? Чому ти такий впевнений?
Кольський розгубився.
– Тим ліпше. Краще для нас обох, – пробурмотів він.
– Можливо, мій любий. Однак ти розумієш, що твій лист образив мене, і я просто вимагаю від тебе пояснень, у чому ти не можеш мені відмовити.
– До твоїх послуг, – не дивлячись на неї, відповів Кольський.
– Ти дозволиш мені сісти?
Він підсунув їй стілець і сказав:
– Ти зраджуєш мене. Я дізнався про це вчора, поза всяким сумнівом.
– Поза всяким? – вона звела брови. – Ну, прошу!..
– Так! – вибухнув він. – Зраджуєш. Коли я зателефонував, щоб дізнатись, чому ти запізнюєшся до мене, покоївка сказала, що ти вдома.
– Так тобі сказала?
– Сказала щось, що означало те саме. Сказала, що зараз запросить до телефону, а коли повернулася, повідомила про те, що ти виїхала. Якби це було так, вона б не могла про це не знати. Ти була вдома, й не сама.
– Звичайно, – спокійно зізналася Ніна. – А крім того, я була така наївна, що не попередила служницю, щоб вона приховала мою присутність на випадок твого дзвінка.
Кольський іронічно засміявся.
– О ні. Ти зовсім не була наївна. Ти просто не сподівалася на мій дзвінок. Ти була переконана, що я вчасно отримаю твого листа. На жаль, часом найбільш обдумані махінації провалюються. Якась незначна перешкода, наприклад, недбалість посланця, і все виходить на поверхню.
На Ніниному обличчі не було жодних ознак занепокоєння. Вона спокійно запитала:
– І що ж вийшло на поверхню?
Він зробив розгублену міну.
– Чому нам порушувати ці неприємні питання? Я не хочу втручатися у твої романи. Я вже сьогодні не вважаю себе уповноваженим. То для чого?
– І що ж вийшло на поверхню? – повторила Ніна рішуче.
Кольський підняв голову і, не дивлячись на неї, сказав якомога байдуже:
– Якщо ти справді хочеш… Виявилося, що ти коханка капітана Корсака. Бо це він був учора в тебе.
Він говорив про це не лише переконливо, але з деякою впертістю.
Несподівано Ніна вибухнула довгим веселим сміхом.
– Ах, Янеку, Янеку! Твої ревнощі мали б мені лестити. На жаль, у цьому випадку це абсолютно безпредметно. Гадаю, Корсак без найменшого спротиву погодився б на роль, яку ти йому приписуєш, або принаймні на те, щоб справді перебувати у Варшаві, замість бути на маневрах під Станіславовом.
Кольський похитав головою.
– На жаль, твій сміх мене не переконав. І це з тієї простої причини, що пан Корсак зовсім не мучиться на маневрах, але найпростіше на світі перебуває у Варшаві. Вчора другу половину дня він провів з тобою, а ввечері був у власній квартирі, що я перевірив по телефону.
На обличчі Ніни відбилося справжнє здивування.
– Це неможливо. Не далі як позавчора я отримала від нього повідомлення, в якому він згадав, що повернеться не раніше ніж через місяць. Це якесь непорозуміння.
– Не може бути мови про якесь непорозуміння, – роздратовано сказав Кольський. – Перед тобою мені не треба робити жодної таємниці з цього. Отже, о дванадцятій годині я зателефонував до нього на квартиру і запитав, чи можу попросити капітана. Я почув відповідь, до того ж роздратовану відповідь, що він біля апарата і дивується, що йому вночі не дають спати.
Ніна посміхнулася.
– Ти просив капітана? І ти назвав прізвище капітана?
– Для чого мав називати? Не думаю, що в одній квартирі розмістився цілий ескадрон капітанів.
Ніна якусь мить придивилася до нього з поблажливим виразом обличчя. Нарешті, сказала, цідячи слова:
– Ескадрон, певно, ні. Але ще один може бути. Наприклад, капітан Супінський, який на час відсутності колеги поселився в його квартирі.
Кольський трохи розгубився, але одразу зауважив:
– Це дуже легко перевірити.
– Звичайно, – зізналася Ніна. – Перед тобою телефон. А поруч – список абонентів. Зателефонуй і запитай.
Кольський подумав і відповів:
– Якщо ти думаєш, що я цього не зроблю, ти помиляєшся.
Він знайшов номер Корсака і подзвонив. Він почув якийсь незнайомий грубий чоловічий голос, напевно, ординарця.
– Чи можу попросити пана капітана Корсака?
– Пан капітан перебуває на маневрах, – відповів ординарець.
– А пана капітана Супінського?
– Пан капітан приїде аж о четвертій, – була відповідь.