Вона встала і підійшла до нього так, ніби збиралась сісти йому на коліна, але Кольський сказав з притиском:
– Будь ласка. Вислухай мене до кінця.
– Чи… чи не можемо відкласти… на потім?
Він ледь усміхнувся.
– Ні, Ніно. Отже, я також зріла людина, у мене також є окреслений шлях, власні погляди, власний сенс життя. Словом, індивідуальність. Признаюсь, не можу зрозуміти, що змусило тебе зайнятися моєю особою. Можливо, я взагалі не стану цікавим об’єктом для жодної жінки. Для тебе ж я ні в якому разі не представляю тих цінностей чи відсутності цінностей, які ти шукаєш в чоловікові.
– Ти хочеш порвати зі мною? – запитала вона.
– Не порвати. Для чого вживати такі слова? Просто розлучимось. Нас накоротко поєднала незрозуміла мені примха долі чи твоя примха, але з самого початку це поєднання було абсурдом. Я не докоряю тобі, що, окрім мене, у тебе були інші коханці. Це питання твоєї совісті. Я не судитиму тебе, бо я сам винен. Було б смішно, якби я, грабуючи за плечима у твого чоловіка його почуття і ласку, які ти йому маєш дати, з амвону кидав громи і блискавки лише тому, що хотів залишити за собою монополію на цю крадіжку. Пропоную чесно і мудро: розлучимось. Давай розлучимось не як пара хороших друзів, а як люди, які помилилися і без жалю розходяться в різні сторони.
– Я не маю наміру ані боронитися, – сказала Ніна, – ані виправдовуватися. Я просто хочу звернути твою увагу на одне. На те, чого ти сам не зауважив. Ти думаєш, що твій вчинок шляхетний, і не береш до уваги те, що відчуваю я, що переживаю. Говориш: розлучімось. Бо тобі це нічого не коштує. А тобі в голову не прийшло, що для мене це може бути драма?
Він високо звів брови.
– Драма? Скоріше фарс? Один з багатьох фарсів.
Вона вдала, що не чує цього, і продовжила:
– Тобі здається, що, уникаючи науки моралі й осуду, ти поводишся щодо мене порядно. А не бачиш того, що найбільше мене ображаєш. Якби ти хоч трохи мав до мене почуття, ти б не сказав: розлучімося, бо ти інша, ніж я того хочу. Ти б сказав: стань іншою, змінись, хочу мати тебе такою, якою тебе кохаю. Я вважаю, що ти робиш погано. Я тобі допоможу. Ти знайдеш у мені моральну підтримку. Знайдеш дружню руку.
Кольський похитав головою.
– Ні, Ніно. Це порожні слова. Я не тому хочу розлучитися з тобою, що дізнався про твоїх коханців, а тому, що… я усвідомив, наскільки огидна роль бути коханцем чужої дружини. Наскільки неможливо встановити межу між тим, що ти називаєш коханням, і тим, що твій чоловік назвав би розпустою.
Ніна іронічно засміялася.
– Любий мій, надто дешевою ціною ти хочеш досягти етичної переваги наді мною.
До цього часу Кольський намагався уникати того, що могло б образити її. Але тепер він сказав:
– Бо це не вимагає аж надто великих затрат.
– Ти дуже милий.
Вони обоє замовкли. Ніна палила сигарету. Кольський грався з ключами, які тримав у руці.
– Ти поводишся не як мужчина, – обізвалася вона нарешті.
Він знизав плечима.
– А як би мав вчинити мужчина?
– Він став би вимагати, щоб я розірвала з іншими.
Він зробив заперечливий рух головою.
– Ти мене зовсім не розумієш.
– Але я хочу тебе зрозуміти.
– Отже, перш за все я не вірю в те, щоб тобі вдалося змінити свій теперішній спосіб життя. Спосіб життя – це не випадковість. Це простий наслідок характеру людини. Але не про те мова. Навіть якби я був упевнений, що ти покинеш Корсака, того англійця та інших, яких я не знаю, все одно я б не зміг бути з тобою. Найменшою мірою не хочу тебе образити. Так, я визнаю багато твоїх якостей. Ти розумна, вишукана і красива. Я добре знаю, що, розлучаючись з тобою, я не травмую тебе. Бо тобі не залежить на мені.
Вона перервала його:
– Судити про це залиш мені.
– Тут може входити в гру винятково твоя роздратована амбіція, роздратована тим, що ініціатива розлучення йде від мене. Ну, от, хочу тебе заспокоїти. Я не вимагаю жодних прав для задоволення. Я не бачу в цьому жодної переваги. Навпаки. Вважаю, що у цій грі я програв, оскільки ти залишишся такою, якою ти була, якою ти є, я ж змушений переглянути свою поведінку. Ти не маєш нічого такого, чого можна позбутися, я ж… Зрештою, не будемо про це говорити.
Ніна підвела голову і запитала:
– Я тільки хочу знати ще одне. Ти зустрів іншу жінку?
Спершу він не зрозумів, про що їй йдеться:
– Та ні, Ніно! О Боже, які ж ми далекі!
Вона встала і почала повільно натягувати рукавички.
– Ну, що ж, – сказала вона з посмішкою. – Мені не лишається нічого іншого, як тільки попрощатися з вами.
Ніна простягла руку, яку Кольський мовчки цілував. Вона повільно йшла до дверей. Біля дверей обернулася.