— Здоров була, Ганю, — промовив він не зовсім упевнено, а Ганнуся, дослухавшись до свого серця, не відчула майже нічого, окрім слабкого суму за минулим. — До хати не впустиш?
Ганнуся постояла, зволікаючи, а потім відступила.
— Проходьте, тільки тихенько. Тітка нездужає.
Він тихо пройшов за нею до вітальні, а потім так і застиг біля порогу, застиг у мовчанні, мов почуваючи себе ніяково за ті образливі слова, що лунали з його вуст того вечора. Ганнуся, що чекала від нього чогось знову образливого, теж мовчала.
— Я знайшов роботу, — нарешті випалив він, уп’явшись у лице Ганнусі поглядом, — викладачем зоології. Трішки не те, до чого я звик, але все ж робота.
Ганнуся тільки хитнула головою.
— Вітаю.
— І… ще, — він важко зітхнув, — я хотів би перед тобою вибачитися за поведінку свою того вечора. Сам не знаю, що то найшло на мене — чи то хміль так подіяв, чи хто наврочив, та я навіженим зробився. Ти не тримай на мене зла, Ганю, й вибач образу, ніколи більше такого не повториться. — Павло посміхнувся Ганнусі невпевненою усмішкою, а потім швидко випалив: — Ганнусю, сонце моє, я вчора подав документи на розлучення, і вже дуже скоро ми, сонечко, зможемо з тобою побратись.
Ганнуся мовчала, вдивляючись у його гладке, добряче відгодоване лице й подумки дивувалась його нахабству. Як міг він після всіх отих образ, ганебного шкрябання в двері думати, що вона кинеться до нього, варто йому буде тільки покликати. Та якби й не кохання до Дмитра, Ганнуся не була певна в тому, що змогла б повернутись до Гребенка.
— Що ж ти мовчиш, Ганю, а чи ти не рада? — нахмурився Павло, пильно вдивляючись в її лице. — Та ти не хвилюйся, жити нам буде де, мені кімнату дадуть, а як звільнюсь від Галини, одразу ж заручимося та поберемося.
Ганнуся заперечливо захитала головою.
— Не треба, Павле Микитовичу. А я вже заручена.
Гребенко блимнув, а потім витріщив очі.
— Як це заручена? З ким? — недовірливо пробурмотів він, а потім у його очах блискавицею промайнув здогад. Він почервонів, винуватий та невпевнений вираз змінився на злий. — Можеш не відповідати, сам здогадався. То он як ти, Ганю, легко мене зрадила, зманила за собою, звабила, засліпила своєю красою, а потім викинула, як непотріб.
Ганнуся різко випросталась.
— Я вас за собою не манила й нічого вам не обіцяла, — холодно відповіла вона. — А що ви від дружини втекли, то не моя в тому провина. Я від початку казала, що нічого в нас не вийде, та ви не слухали.
— Бодай була б проклята та хвилина, коли я побачив твої зрадливі очі, — в серцях кинув Гребенко, кидаючись по вітальні. — То остаточно мене гониш?
— Остаточно. Повертайтесь краще до дружини.
Павло скривився, а потім плюнув собі під ноги.
— Ну вже ні, раз тебе втратив, то й до тієї кістлявої відьми не повернуся. Досить, настраждався уже на все життя. — Він зневажливо оглянув застиглу постать Ганнусі, а потім всміхнувся. — Що ж я, не знайду собі гідної жінки? Та за мене будь-яка хоч зараз побіжить, тільки свисну, а я ще принижуюсь тут перед якоюсь енкавеесівською підстилкою.
Лице Ганнусі враз закам’яніло.
— Прощавайте, Павле Микитовичу!
Гребенко смачно плюнув їй під ноги.
— Прощавай і ти, Ганю. Бодай же… — виплюнув він, а потім обірвав себе на півслові, махнув досадливо рукою та пішов геть. Пішов геть з її життя назавжди. І Ганнуся раптом відчула полегшення.
— У вас щось трапилось? — пролунав поряд оксамитовий голос, й вона, здригнувшись, побачила у дверях Дмитра. — Мені назустріч, мов обпечений, вибіг той агроном Гребенко, просичав щось про те, щоб я подавився своїм щастям, та клубком покотився східцями.
Ганнуся не знала, що сказати.
— Він приходив попрощатись, — нарешті невпевнено прошепотіла вона, боячись, що Дмитро знову приревнує.
— І то як? Попрощався?
— Попрощався, — повільно хитнула головою Ганнуся, підіймаючи на Дмитра свої вологі очі. Та відразу ж потонула в зустрічному погляді, що так і світився ніжністю. Ще хвилинка, ще мить, і вона опинилась в його обіймах, несамовито відповідаючи на палкий поцілунок. І Павло, цей його прихід та образливі слова, що лунали з його вуст, — все ураз забулось, стерлось з пам’яті, залишивши тільки Дмитра, в якому одному було усе її щастя.