— Я не зміг поїхати, не побачивши тебе, — прошепотів Дмитро, відсторонюючись від неї та повільно гойдаючи в міцних обіймах. — Я так скучив, Аню, за ці декілька годин. А ти?
Ганнуся щасливо усміхнулась, а потім, як тоді, коли ще була тією безтурботною Ганнусею, що не знала іще болючого та виснажливого тяжіння, кинула на нього таємничий і звабливий погляд.
— Можливо, — відгукнулась вона тихо та зойкнула, коли він притиснув її до себе так міцно, що зробилось аж тісно у грудях і прошепотів в усміхнені вуста:
— Брехунка!
— Я? — обурилась Ганнуся, але в наступну мить забула про все, коли його вуста знову заволоділи її рожевими, дівочими вустами. Час зник, і вона не знала, скільки його минуло, коли він нарешті підняв голову.
— На мене внизу чекає Петро, — прошепотів Дмитро.
Ганнуся погладила його чисто виголене, продовгувате лице.
— Так.
— Я маю йти, — сказав він, не рухаючись з місця.
— Так, — знову відгукнулась вона, посміхаючись та відповідаючи на його черговий поцілунок.
— Все, я йду, допоки Петро не почав гудіти на весь двір, — нарешті рішуче промовив Дмитро, відпускаючи Ганнусю. — Але ввечері готуйся, я поведу тебе на перше справжнє побачення.
Ганнуся усміхнулась.
— Добре. До вечора.
— До вечора, — палко прошепотів Дмитро і, ніжно посміхнувшись, зник за дверима, а серце Ганнусі завмерло від солодкої туги.
Той день промайнув для неї як одна хвилина. Вона зустрічала лікаря, купувала для дядини ліки, а потім, наступивши на свою гордість, давала їй їсти, намагаючись не звертати уваги на застиглу маску її обличчя, тяжке мовчання, у якому так і проступало звинувачення на її адресу, та палаючі ненавистю очі.
— Ви б хоча щось з’їли, — нерішуче промовила вона, зазирнувши в кімнату до дядини через деякий час і побачивши повні тарілки.
Тітка Глашка кинула на неї важкий погляд.
— Йди геть зі своєю їжею, — крізь зуби, ледь чутно процідила вона, відвертаючись від Ганнусі до стіни та втомлено заплющуючи очі.
Більше Ганнуся до неї не заходила, а коли повернувся дядько Данило, то почала готуватися до побачення з Дмитром. Повагавшись та позітхавши над своїми більш ніж скромними сукнями, вона все-таки одягнула сукню Дарини, у якій була того вечора і яку досі не повернула. Не хотілось, звісно, її одягати, та іншої, гідної, у неї не було. Посміхнувшись, вона одягнула на шию подарунок Дмитра, котрий так пасував до її очей.
У двері наполегливо подзвонили.
— Я відчиню, — вигукнув дядько Данило, а Ганнуся застигла, відчуваючи, як солодко завмирає серце, та знаючи, що то він, Дмитро, прийшов, ще не побачивши його. Серцем відчувала.
У двері постукали.
— Ганю, можна?
— Так, дядьку.
Дядько Данило увійшов із здивованим, трішки розгубленим виразом лиця.
— Там до тебе прийшли, — сказав він, уважно роздивляючись її порожевіле лице. — Дмитро Михайлович. Скажи, Ганю, тепер ти щаслива?
Ганнуся несміливо посміхнулась.
— Щаслива, дядьку.
— Недаремно, значить, привіз тебе сюди Микита. Доля, вона он де тебе знайшла. Ну, я радий, Ганю, радий за тебе. Солодов гідна та порядна людина, тебе не скривдить, у нього така порода, що куди там нам. Ну, а Микита, певне, збожеволіє, коли дізнається, якого має отримати зятя.
Ганнуся трішки напружилась.
— Татко мусить мене зрозуміти, — сказала вона, намагаючись переконати радше себе, аніж дядька. Невже батько знову постане проти її вибору, не поблагословить її з Дмитром? А якщо так, то тепер вона не стане йому коритись, як покорилась у випадку з Гребенком.
Дмитро чекав на неї у вітальні, вдягнений у чорний костюм зі сліпуче-білою сорочкою. Він обернувся, коли вона увійшла, а потім посміхнувся.
— Ти готова?
— Так.
— Тоді прошу. — Засмагла міцна рука простягнулась до неї, і Ганнуся без вагання вклала у неї свою маленьку ручку.
Як дивно та незвично було їй іти містом поряд з Дмитром, тримаючи його за руку й відчуваючи, як серце завмирає від щастя.
Дмитро привів її у невеличкий ресторан на березі Дніпра, де були столики під білими з блакитним скатертинами, трішки тьмяно світились лампи на стінах та лунала тиха, приємна музика. Все нове, все незнайоме і таке цікаве для допитливого юного віку. Чи могла мріяти вона, проста сільська дівчина з бідної родини, що піде колись до справжнього ресторану та ще разом з таким чоловіком, як Дмитро.
Дмитро поглянув на неї запитливо.