— І що ж тепер?
— Я й сам не знаю.
Після цієї розмови Дмитро почав повертатись додому похмурим та замисленим, з очима, у яких з’являлось щось нове, турботливо-болісне. У такі хвилини Ганнуся просто сідала з ним поряд, брала в свої долоні його руки, тулилась до нього й так сиділа майже увесь вечір, зігріваючи його теплом свого кохання та мовчазною підтримкою.
— Ти моє спасіння, — шепотів він потім посеред темряви ночі й засинав, поклавши на своє плече її чорноволосу голівку. А Ганнуся ще довго не могла заснути, хвилюючись за нього, дивуючись стрімкій зміні свого життя та тихо всміхаючись, згадуючи, як незвично спочатку було їй ділити постіль з майже чужою людиною, та ще чоловіком, як здригалась вона, коли, розплющивши вранці очі, бачила поруч із собою гаряче та могутнє чоловіче тіло. Але день проходив за днем, ніч змінювала ніч, і вона поступово звикала до свого нового становища, до чоловіка, вже не червоніючи від його близькості.
Поступово минув вересень, а на початку жовтня Ганнуся відчула себе недужою. Вона зробилась примхливою, плаксивою, і тепер вже не вона Дмитра втішала, а він не знав, що з нею вдіяти. А згодом стала відома причина тієї примхливості.
Ганнуся була вагітною.
Сказати, що Дмитро був щасливим, означало б взагалі нічого не сказати. Він був не просто щасливим, а шалено, неймовірно щасливим. А Ганнуся довго не могла звикнути до думки про те, що в ній зародилось нове життя, частинка їх з Дмитром, дитя їхнього кохання.
Життя поволі котилося далі. З дядьком Данилом вона спілкувалась досить часто, а от тітку Глашку майже не зустрічала. Та все нездужала, туга за Дариною забирала в неї останні сили. Протримавшись майже два місяці, вона таки відступилась від власного слова й запросила через дядька Данила Дарину з Прокопенком на гостину. Материнське почуття та туга перебороли гордість і неприязнь, що вона мала до того гуцула, і вже за день Дарина повернулась до рідної домівки, та не сама, а разом з коханим. А для Ганнусі з тим переїздом почалось справжнє пекло. Почалося все невдовзі після того, як вона дізналась, що важка. Прогулюючись якось біля двору, вона вже поверталась додому, але у дверях під’їзду несподівано наштовхнулась на Прокопенка. Ганнуся похитнулась, майже відразу відчувши його хваткі та гарячі пальці на своєму ліктеві. Підняла очі, натрапивши на посмішку.
— Доброго ранку, моя чарівна родичко!
Ганнуся нахмурилась та досить рішуче висмикнула руку.
— Я вам не родичка, — холодно відгукнулась вона й спробувала пройти до під’їзду, але нахабні чоловічі пальці знов вхопили її за руку, цього разу міцніше, наче обценьками. Ганнуся спробувала вирватись, але він не відпустив, а навпаки, притягнув ще ближче. Ганнуся кинула на нього обурений погляд та процідила скрізь зуби. — Що ви собі дозволяєте?
Прокопенко ошкірився недоброю усмішкою.
— А що я вже такого зробив? Ти чого носа від мене вернеш? Що, бракує мені майорських погонів? Та ти не вередуй, я ще тільки починаю свою службу, сьогодні — сержант, а завтра вже, може, й до майора дослужусь. Хто знає. Вдача, вона річ строката. Сьогодні ти майор, все маєш — і квартиру простору, і гарну роботу, дружину юну та файну, але ж, хто його знає, як все буде завтра. Сам людей на каторгу відправляєш, а там, дивись, уже й тебе етапом поженуть.
Сказавши останнє слово, Прокопенко знову посміхнувся, і щось таке було в тій посмішці, що в Ганнусі тривожно зойкнуло серце. Щось зловісне блимнуло у його темних очах.
— Що ви таке кажете? — видихнула вона, вже не відчуваючи ані його твердих пальців, ані того, що коїлось навколо. Неспокій та тривога за Дмитра затулили собою все інше.
— Налякалась? — реготнув Прокопенко, й, відпустивши її руку, раптом вхопив за стан, і притягнув до себе, недозволено близько до свого худорлявого, палаючого жаром, тіла, й гаряче зашепотів. — Правильно, люба, мене боятись варто. Бо захочу — і твій чоловічок дорогенький у кращому випадку до Сибіру почвалає, у гіршому ж… — він красномовно змовкнув, пильно вдивляючись у блакитні очі Ганнусі, в глибинах котрих густою завісою застигав страх. — Як би тобі вдовою не полишитись, моя юна панно?
Ганнуся застигла в його руках.