Ґоран регоче, викидаючи з рота хмаринку смороду, який тхне прокислою травичкою.
Мої креветки, такі спокусливі й смачні на вигляд, — це всього лише рекламний ролик ресторану продуктів моря, що працює за системою франчайзингу. Смачні, хрумкі і стовідсотково поза межами досягнення. Вони всього лише дражливий міраж із делікатесів на екрані з високою виразністю зображення.
По телевізору демонструють величезні гамбургери, що повільно обертаються; м'ясо в них таке гаряче, що й досі шкварчить і плюється жиром. Шматочки сиру падають на нього, розтікаються по всій площині пекуче-гарячих пиріжечків з яловичини. Ріки розтопленої помадки течуть крізь гірський пейзаж м'якого морозива зі смаком ванілі під жорстоким градом рубленого іспанського арахісу. Завірюхи з цукрової пудри ховають замерзлі пампушки. Піца крапає томатним соусом і тягне за собою клейкі струни моцарели.
Ґоран забирає у мене з пальців гарячий чинарик. Робить ще одну затяжку й заливає дим ковтком шоколадного молочного коктейлю.
Ще раз обхопивши губами вологий недопалок сигарети з марихуаною, яку ми палили на двох, я намагаюсь розпізнати смак слини мого коханого. Торкаючись язиком вологих шарів паперу, я відчуваю смак печива із крихтами шоколаду, поцупленого з міні-бару. Відчуваю різкий присмак штучних фруктів: лимонів, вишень, динь, украдених цукерок, заборонених для нас через їхню шкідливу дію на зубну емаль. І нарешті, під товстим шаром цих смаків, мої смакові сосочки відчувають земну, родючу слину мого примітивного бунтівника, хлопчика-чоловіка, чужий сморід мого флегматичного Хіткліфа. Мого простакуватого, грубого дикуна. І я насолоджуюся цим, цією закускою перед банкетом з вологих поцілунків Ґорана, поцілунків із язиком. У чинарику з індійською марихуаною я відчуваю залишки його шоколадного молочного коктейлю.
По телевізору демонструють корзину начос, щедро пересипаних порізаними кружечками оливками і криваво-червоною сальсою; це зображення розчиняється, відкриваючи моїм очам фігуру вродливої жінки. На жінці червона сукня — тепер мені здається, що вона, скоріше, була помаранчевою, — а до ліфа булавкою прикріплена шовкова стрічка. Стрічка червона, наче щойно порізані томати. Жінка каже: «Цього року на приз за кращий художній фільм висувались…»
Жінка на екрані — то моя мати.
Цієї миті я встаю на ноги, височію над готельним килимом, похитуюсь дуже високо над розкиданою їжею та Ґораном. Спотикаючись, я іду до ванної кімнати; там я змотую дуже велику кількість туалетного паперу й роблю з нього дві грудки приблизно однакового розміру, які пхаю собі під светр. У дзеркалі мої очі здаються мені налитими кров'ю та оточеними червоними кругами. Я стаю до дзеркала боком і розглядаю свою нову фігуру в профіль. Потім виймаю папір з-під светра і змиваю його в унітазі — папір, а не светр. Я під таким кайфом… Мені здається, що у ванній кімнаті я провела вже кілька років. Десятки років минули. Еони. Я витягую шухлядку поряд із раковиною й дістаю звідти довгу смужку презервативів із зображенням Хелло Кітті. Виходжу із ванної та стаю просто перед Ґораном: стрічка презервативів огортає мою шию, наче боа з пір'я.
По телевізору камера показує тата, що сидить у залі, точно посередині партеру, справа від проходу — це його улюблене місце, звідки він може вислизнути непоміченим і піти пити мартіні під час вручення нагород за нудні й дурні іноземні стрічки. Насправді, минуло лише кілька хвилин. Всі аплодують. Все ще стоячи в дверях ванної кімнати, я низько вклоняюсь.
Ґоран відводить погляд від телевізора і дивиться на мене. Очі в нього майже сяють червоним світлом, і він кашляє. Темно-червоний соус для продуктів моря розмазаний у нього по підборіддю. Липкі сліди від соусу «тартар» спускаються його сорочкою. Повітря в номері-люкс важке й затуманене від диму наркотиків.