Ця боротьба за «султанового брата» і спритна гра д’Обісона тривали вісім років. Протягом усього цього часу Джема переводили з однієї французької фортеці в іншу, завжди під посиленим конвоєм єрусалимських лицарів. Поступово його позбавили і свити. Вкінці йому залишили всього трьох-чотирьох вірних прибічників. Всі спроби втекти і врятуватися з рук віроломних єрусалимських витязів залишаються безуспішними. Зі свого боку султан Баязид робить усе можливе, щоб позбутися того тиску, який на нього чинить увесь християнський світ за допомогою нещасного брата, що став інструментом у руках цього світу. Він отримує інформацію про свого брата від венеціанців, дубровничан, неапольського короля, він підтримує постійний зв’язок з д’Обісоном і робить йому за це різноманітні послуги. Їхні інтереси значною мірою збігаються, д’Обісону залежить на тому, щоб якомога довше утримувати Джема під своєю владою і завдяки цьому шантажувати увесь світ, а Баязидові головне, щоб його брат-суперник перебував у якійсь надійній в’язниці, а не на чолі якоїсь армії, що виступає проти Туреччини.
На восьмий рік перебування Джема у Франції — а йшов 1488 рік — дипломатична боротьба навколо його особи сягає свого апогею. У Францію прибувають посланники з усіх сторін і всі мають однакову ціль — здобути Джема. Посланець Баязида, грек і християнин Антоніо Реріко за підтримки посланника неапольського короля пропонує французькому королю і його дворянам великі суми, публічно й таємно, пропонує владу над Єрусалимом, коли Баязид переможе єгипетського султана і здобуде це місто; роздає подарунки, на які дворяни й придворні дами дуже ласі. У той же час і угорський король висилає потужне посольство й вимагає султанового брата собі, щоб із більшими шансами на успіх напасти на Баязида. А найактивнішим є посольство Папи Інокентія VIII, який, хоч уже старий і хворий, не полишає наміру направити християнських володарів у хрестовий похід проти Туреччини. І для цього йому як засіб потрібно мати під своєю владою султанового брата-бунтівника.
Та Великий магістр із острова Родос прямує до своєї мети. Йому вдається переконати французького короля в тому, що Джема слід передати Папі. У місяці лютому 1489 року лицарі садять Джема з його малою свитою на галеру в Тулоні й після довгого й тяжкого плавання прибувають у Чивітавек’ю, де їх зустрічає численне папське посольство. У блискучому супроводі Джем вступає у Рим, де назустріч йому виходять кардинали й увесь папський двір разом із дипломатичними представниками. І він, і його свита у багатому східному одязі, на добрих конях. Наступного дня Папа вельми люб’язно прийняв настільки бажаного турецького принца під час урочистої аудієнції. Джем відмовився вклонитися перед Папою, як це роблять усі інші, й обійнявся з ним як рівний з рівним і володар з володарем.
П’єр д’Обісон став кардиналом, а його орден здобув не тільки визнання, а й інші, більш реальні привілеї й вигоди від Папи.
Через кілька днів Папа дав Джему приватну аудієнцію. Тут вони розмовляли відвертіше. Джем заявив, що лицарі з Родоса ошукали його і аж досі тримали в ув’язненні. Просив у Папи дозволу їхати в Єгипет, де живуть його мати й родина. Джем говорив так зворушливо, що в Папи на очі набігли сльози. Він утішав Джема гарними словами, але далі слів справа не зрушилася.
Велика дипломатична гра навколо Джема продовжується й стає все запеклішою. Папа розвиває свою діяльність над створенням ліги християнських правителів проти Туреччини. У цьому хрестовому поході Джем мав би відіграти важливу роль, а Ватикан є для нього золотою кліткою. Матвій Корвін вимагає Джема для свого походу проти Туреччини. Цього ж прагне і єгипетський султан, який пропонує викуп у шістсот тисяч золотих дукатів і ще шістдесят тисяч зі сторони Джемової матері.
У 1490 році помирає Матвій Корвін. Це важкий удар по ідеї спільного християнського походу проти Баязида. Баязид, дізнавшись, що Джем тепер під владою Папи, висилає в Рим особливого посланця. Папа приймає його на аудієнцію, і тут відкриваються всі обмани й хитрощі д’Обісона й випливають на світло суми грошей, які той отримував від Баязида. Баязид просить Папу затримати Джема в себе на тих умовах, на яких його утримували лицарі з Родоса, тобто за відомі політичні поступки і 40 000 дукатів щорічно. Щоб виплатити суму в 120 000 дукатів, визначену за три роки, посланець мав обов’язок особисто побачити Джема й переконатися, що він живий і справді перебуває тут. Джем погоджується прийняти посланця, але лише як султан, з дотриманням повного церемоніалу. Схрестивши ноги, він сидів на спеціальному престолі, оточений своєю свитою. Біля нього був один із кардиналів. Баязидів посланець упав ниць перед Джем-султаном і передав йому листа й дари від брата. Листа прочитано Джемові на вухо, а дари, навіть не оглянувши, він передав своїй свиті, щоб та розділила їх між собою.