Уяви собі три маятники, котрі рухаються з різною швидкістю не у двох, а в трьох напрямках. Брама з одного світу в інший відкривається тоді, коли амплітуда цих «коливань» максимально співпадає. Це відбувається нечасто, приблизно раз на тисячу років. Не випадково саме на межу тисячоліть припадають найруйнівніші катаклізми в історії людства.
Та якщо раніше все ж діяв захист, встановлений ученими, то на початку двадцятого сторіччя він почав поступатися тиску Темряви. З’явилися предтечі Сатани, ти легко назвеш їхні імена. Вони підмінили Господа, захопили брехливим словом і повели мільйони людей у прірву. Зло здобувало сили і зростало із гріхів, які ви породжували у великій кількості; воно створювало двійників, ставало з ними до союзу і боролося проти них, зіштовхуючи жертви в бійках, де немає місця ані совісті, ані справедливості. Воно створювало облудних богів і закони, яким ви вклонялися, доки нарешті не доросли до свого нинішнього стану, коли людству більше не потрібна віра. Хаос нарешті проник у ваші душі, знищив захист, і тоді відчинилася Брама зі світу Темряви.
Важка, відчутна на дотик тиша. Тепер Андрій розумів, чому святі, втаємничені Господом, молили Його, аби Він забрав назад Знання, яке їм дав.
Важко нести на собі совість цілого людства.
Тепер Андрій був готовий без коливань покінчити із життям, в якому з’явилося ще й ЦЕ, готовий, якби не знав, для чого йому було надано це Знання.
Щось дуже важливе він повинен зробити, дуже важливе, про що йому зараз повідомлять…
— Ти — один із небагатьох, кого не зачепив духовний занепад. Волею Господа в тобі змішано потенції усіх трьох світів, ти в однаковій мірі частина кожного із них і володієш кращими з якостей, які вони можуть дати: інтелект, чудові фізичні дані, а… Втім, із тим, що подарувало Світло, тобі, Андрію, доведеться розбиратися самому — наша допомога тут лише завадить.
А зараз… Зараз залишається дуже мало часу — надто важко підтримувати зв’язок із вашим світом, для цього потрібна колосальна енергія. Виріши для себе, чи ти нам віриш. Якщо так, то йди до Києва. Це місто — один із християнських центрів, що були засновані апостолами, і тому, незалежно від обставин, захист там діє. Жодне з породжень Темряви не може перебувати на святій землі. Там ти отримаєш відповідь на всі запитання. Іди до Києва… це твоє…
Усе навколо наче разом змазалося, а світло стало менш прозорим. Сяйво прощальним цілунком торкнулося голови Андрія, золотавими крилами майнуло над сяючими постатями ангелів і згасло.
А він уже знав, що потрібно збиратися в дорогу. Андрій не замислювався над тим, наскільки реальним було все те, що з ним сталося, наскільки істинним є те, про що він почув. Йому це не було потрібно. Він просто знав, що попереду в нього — довгий шлях.
Розділ тринадцятий
Перше, що побачив Андрій, коли розплющив очі, була склянка в руці Макса. Вмостившись у кріслі, він спокійнісінько цідив віскі. З усього було видно, що незвичайний стан Андрія його аніскільки не шокує.
— Привіт, друзяко, — посміхнувся він, помітивши, що Андрій прийшов до тями.
— Привіт…
Батлук устиг відвикнути від звуку власного голосу, котрий тепер здавався неживим, штучним.
— Ти надто багато п’єш, — зовсім не до ладу додав він.
Обидва розсміялися.
— А нас роздовбали вщент, — повідомив Макс, — повернулися лише троє. І знаєш, серед них — Буба, живий-здоровий, сплив, погань, як і годиться добрячому шматкові лайна.
Макс незлобиво реготнув і налив собі чергову порцію.
— Будеш?
Андрій похитав головою. Менш за все йому зараз хотілося пиячити.
— А як тоді, пам’ятаєш?
— Угу. Тебе вже закопати збиралися, та вирішили дочекатися мене. Їсти хочеш?
— Ні.
— Ну, з приїхалом тебе.
Макс із насолодою випив.
— Тебе теж, — усміхнувся Андрій їхньому старому вітанню.
— Буба аж слиною бризкає, в усьому тебе звинувачує. Мабуть, доведеться-таки тобі з ним… Тільки прошу, відправ його до пекла, га? Для мене…
Андрій повільно похитав головою:
— Не знаю, Максе. Це ж людина… Яка не є, а людина.
— Серйозно? — примружився Макс і пильно подивився на друга. — А ти дуже змінився. Пам’ятаєш, колись для нас так питання не стояло.
— Це для тебе, а я… Лише коли або-або.
— Так, ти завжди був ідеалістом.
— Просто я ніколи ні до кого не відчував ненависті. Певно, тому, що сам заслуговував на неї більше за будь-кого.
Макс скривився.
— Та облиш ти… І взагалі, зараз у тебе саме такий випадок — або-або. Тільки-но вони дізнаються про те, що ти опритомнів, тримайся, почнеться…
Натовп зібрався надвечір. Буба, оточений змовниками та підлабузниками, почувався королем і одразу почав вимагати в Макса видати Андрія на загальний суд.
— Ледве він тут з’явився, у нас почалися неприємності. Через нього ми втратили дюжину людей! Останнім часом до нас внадився упир — трьох уже поховали. А згодом, от побачите, прийдуть і Темні.
Юрба бурхливо його підтримала. Макс похмуро заперечив:
— Ця людина увесь час лежала непритомною. Як він міг нас зрадити?
— У Темних багато способів. Ще невідомо, чи справді він хворий! Хитрішого за Сатану немає нікого. Цікаво виходить: збираємося у похід, цей жевжик раптом опиняється в ліжку, а нас ріжуть, мов свиней. І після цього я повинен вірити в те, що він тут ні до чого?!
— Раніше у нас теж були невдачі, та я нікого не звинувачував, хоча й міг би.
Буба ясно почув у голосі ватажка погрозу, та погляду не відвів, мабуть, уперше.
— Цього вимагають усі.
Він усміхнувся, почувши за спиною схвальні вигуки.
— Лише поткніться, і Сатана без зусиль отримає ваші нікчемні душі!
Передні ряди юрби нерішуче тупцяли на місці. Ніхто не бажав влаштовувати відкритий бунт проти грізного ватажка, позаду якого височіли двоє здоровезних відданих охоронців.
— Ми лише прагнемо справедливості, яку ти, до речі, зобов’язаний захищати. Ти наш ватажок, тож будь гідний цього звання!
— Ого, як ти заговорив. Тепер мені зрозуміло, чого ти прагнеш. Та цього не буде.
Буба, здається, зніяковів, почувши прозорий натяк на свої зазіхання на трон, і його голос втратив колишній тиск.
— Чаклун сказав, що ця людина — не така, як усі. Це чужинець, і чужинець небезпечний — усі чули. Я тебе попереджав, а ти замість того, аби захищати наші інтереси, став на бік цього…
— Чаклун, здається, досить чітко висловився, і ви добре усвідомили: наш гість не становить для вас небезпеки, — пролунав раптом спокійний холодний голос.
Натовп якось одразу притих, завмер перед постаттю у чорному плащі, яка раптово і не знати звідки опинилася в самому центрі людського виру. Напевне, це вперше чаклун прийшов без запрошення. Що його зацікавило в людських справах?
Ті, хто стояв поруч із ним, злякано відринули, і навколо чаклуна швидко утворився вільний простір, наче невидимий мур відгороджував його від людей.
— Я вам пояснив, ви зрозуміли, — повторив він, — а тим, кого наділено особливо великим розумом, скажу персонально: цей чоловік… Ніхто не може безкарно здійняти руку на одного з Обраних.
— Кого? — здивувався Буба.
— Цей чоловік — наче дворянин серед простолюдинів, — продовжував чаклун, проігнорувавши голомозого, — в нього свій шлях, і ви не маєте права заступати його. Хто спробує — помре.
Натовп зашурхотів розгубленим, притишеним шепотінням. Втручання цієї таємничої істоти зробило свою справу. Досі монолітне зборисько якось одразу стихло, знітилося і почало розпадатися. Андрій зрозумів, що й цього разу Макс виграв.
Зрозумів і Буба, що втрачає останній свій шанс, і пішов ва-банк. Він підскочив до Андрія та Макса впритул і просичав:
— Ах ти ж щур… ах ти ж… Ви що, невже ви слухатимете диявольського вилупка, дурні?! Та ж їм тільки цього і треба!
Від здорованя повіяло солодким духом анаші, й Андрієві стала зрозумілою причина його сміливості.