Культурні норми, гендерні ролі та економічні умови вплинули на здатність кожного з нас досягати успіху — комусь створили переваги, а комусь обмеження. Для багатьох прокрастинаторів вони створюють ще й конфлікти. Наприклад, нас закидають такою кількістю вимог, що ми мали би бути зайняті без перерв і вихідних, і дехто з нас використовує прокрастинацію, аби протистояти культурному тиску, який вимагає бути успішними у всьому і мати все. З іншого боку, деякі люди, які хотіли би мати все, виявляють, що прокрастинація не дає їм такої можливості.
Тиск, що його чинять культурні середовища, може стримувати досягнення успіху. Люди, котрі залишають рідні краї і переїжджають в Америку, іноді відчувають, що, аби стати успішним у висококонкурентній американській культурі з сильним тиском, потрібно відмовитися від традицій і цінностей їхніх рідних земель. Опинившись перед важким вибором — бажанням влитися в середовище і вірністю своїй спадщині, — вони змушені використовувати прокрастинацію, щоб не робити вибір, який вони не можуть зробити.
Хоча поняття «маскулінного» і «фемінного» стали значно менш жорсткими, все ж вони можуть докладатися до прокрастинації. Жінки, які хотіли би досягнути успіху в «чоловічому світі», можуть боятися, що їх охрестять амбітними й агресивними — занадто «маскулінними», — і відкладають здійснення справ, котрі передбачають конкурування. Чоловіки, які відчувають тиск «маскулінності», можуть уникати успіху через страх, що їм доведеться відмовитися від їхніх «фемінних» рис — права бути м’якими, сумніватися та відчувати непевність, потребувати підтримки.
Усі ці чинники важливі, але вони не вичерпні. Нам також слід розглянути більш особисті переживання, через які чоловіки й жінки уникають успіху і знаходять вихід у прокрастинації. Нижче наводимо кілька найтиповіших психологічних ситуацій, що свідчать про страх досягнути успіху.
Деякі люди переживають, що успіх вимагатиме від них забагато — більше ніж вони можуть віддати. Оскільки робота над досягненням успіху вимагає чимало часу, зусиль і відданості, деякі люди вважають, що їм це не до снаги. Безпечніше утриматися, відступити. Ось кілька можливих варіацій.
Конкуренція: або так, або ні. Відкладаючи на потім, прокрастинатори виглядають незацікавленими у конкурентній боротьбі та байдужими до винагород у разі перемоги. Прокрастинація створює враження, що вони готові до усіх варіантів розвитку подій («або так, або ні»), адже вони не докладають максимальних зусиль.
Люди, які бояться невдачі, обирають не конкурувати, тому що бояться програти або здатися слабкими чи не такими, як треба. Однак люди, які бояться успіху, обирають не конкурувати, тому що бояться перемогти. Вони прокрастинують, щоби приховати свої амбіції, адже вважають, що конкурувати неправильно в принципі. Тож вони не надсилають заявки на отримання посади до моменту, коли час, відведений на прийняття заявок, майже сплив; вони відкладають тренування з бігу на марафонську дистанцію, і тому не можуть бути серйозними супротивниками у перегонах; вони відкладають навчання зі словами «крім оцінок, є й інші важливі речі» і вже не можуть змагатися за отримання стипендії на навчання в аспірантурі.
Шон — архітектор, він усе життя мріяв про власну архітектурну фірму. У нього добре розвинене творче мислення, але він відкладає розробку проектів, які крутяться у нього в голові. В результаті, він ніколи не вкладається в графік. Інші дизайнери неофіційно просять його поради, але ніхто не хоче працювати над проектом разом із ним через те, що він не вміє дотримуватися термінів. Шон мучиться через те, що стримує себе. «Ненавиджу себе, коли мені не вдається перенести моє бачення на екран комп’ютера. Мої чудові ідеї існують лише у мене в голові, де більше ніхто не може їх побачити. Якби іншим справді сподобалися мої креслення, я пишався би собою, але й відчував би себе незручно. Коли я чую багато компліментів, я нервуюсь. Я ніколи не зможу відкрити власну фірму, якщо продовжуватиму в тому ж дусі». Шон ставить під сумнів свій талант і зосереджує увагу на поганих звичках і злості на себе. Однак ця стурбованість може бути способом забутися. Хоча Шон витрачає багато сил на переживання через те, чого він не робить, він рідко думає про те, що чекає на нього по той бік цілі. Що було б, якби йому вдавалося завжди показувати свої проекти і в нього таки була би власна архітектурна фірма?