Прихована сутність прокрастинації також може захищати вас від визнання сили вашого гніву. Непрямо висловлювати гнів може бути вашим способом тримати емоції під контролем. Можливо, ви переконалися, що вам варто тримати всі свої почуття в таємниці. Будь-який вияв роздратування чи гніву свідчитиме про те, що люди можуть вас дістати, що хтось може смикати вас за мотузочки. І тоді ваш противник знатиме, як допекти вам наступного разу.
Незалежно від того, чи прокрастинацію використовують у невеликих сварках чи для ведення повномасштабної війни, люди, які найбільше переживають про перемогу або поразку в боротьбі, схоже, роблять кілька важливих припущень про світ і свою здатність впливати на нього.
Світ — це непередбачуване місце. Прокрастинатор у бойовій готовності на кожному кроці бачить щось, що викликає сумніви. Стосункам з іншими людьми довіряти не можна. Ви ніколи не знаєте, чи вас підтримають і розрадять, чи спробують контролювати і маніпулювати вами. Замість дозволити собі вірити в краще, вам здається, що бути готовим до гіршого — просто безпечніше. Й оскільки ви не можете передбачити, що ви отримаєте — поміч чи удар, — світ здається не просто непередбачуваним, а загрозливим. І тоді недивним є ваше переконання, що слабкості краще ховати, а свої потреби чи залежність не показувати взагалі.
Якщо інша людина сильна, то я, мабуть, слабкий. Людина, яка бореться з прокрастинацією, часто відчуває себе безсилою перед сильним. Можливо, ця інша людина і справді має велику владу, приміром ваш керівник чи викладач. Або ж вона має велику владу особисто для вас — наприклад, ваш асертивний партнер чи безапеляційний друг. Та якщо ви вважаєте, що чиясь сила автоматично робить вас слабким, то ви просто перебільшуєте силу цієї людини. Вам здається, що інша людина контролює ваше життя, каже вам, що і коли робити. Здається, що рішення приймають без вас; правила встановлюють довільно, а вашу думку ніхто і ніяк не враховує. Ваш опонент видається вам надто великим, надто сильним і надто могутнім, аби відступити перед кимось настільки малим і слабким, як ви. Відчуваючи свою неспроможність взаємодіяти з ним на рівних, ви намагаєтеся відновити баланс власної сили за допомогою прокрастинації. Інша людина контролює вас лише за умови, що ви активно виконуєте свої завдання й обов’язки. Якщо ви перестанете це робити, то заберете собі якусь частину сили. Через цю зміну в балансі сили ви переконуєтеся, що інша людина вас не знищить. Ви можете відстоювати власну позицію.
Співпраця — це те саме, що капітуляція. У декого з вас уже сама думка про співпрацю викликає відчуття капітуляції і страх втратити владу. Жити за правилами, які встановив хтось інший, чи погоджуватися зробити те, про що хтось просить, — це те, що змушує вас почуватися так, наче ви здалися. Думка, що ви вирішили дотримуватися правил, бо хочете цього або тому що це необхідно для досягнення вашої цілі, може у вас навіть не виникнути. Натомість співпраця викликає відчуття, наче вас змусили піти на компроміс із собою.
Нашкодити моєму противнику важливіше, ніж отримати те, чого хочу я. Бажання нашкодити противнику може стати вашою основною турботою, що перевершить усі інші, включно з бажанням отримати те, чого хочете ви самі. (Згадайте Кортні та її батьків). Це наче ви кажете: «Якщо ви хочете, щоби я це зробив, я не робитиму цього, навіть якщо і сам хотітиму це зробити». Вас більше тішить те, що хтось відчуває ваш супротив і переймається цим, ніж самé досягнення того, що має значення для вашого життя. Деякі прокрастинатори насправді настільки зосереджені на тому, щоби перемогти іншу людину, що навіть не знають, чого хочуть самі. Вони знають лише, що не хочуть того, чого хочуть для них інші люди! Іронія полягає в тому, що коли ви прокрастинуєте, мовляв «дай мені спокій», людиною, яка насправді втрачає спокій, є ви самі.