Можливо, ви пам’ятаєте якісь факти зі свого дорослішання, котрі допоможуть вам зрозуміти, як вийшло так, що ви сприймаєте світ передусім як поле бою, а людей — як противників, що можуть потенційно контролювати вас чи позбавляти вас впливу. Багато прокрастинаторів, чутливих до відчуття підконтрольності, виростали з людьми, котрі не заохочували їх розпоряджатися власним життям і контролювати його. У дитинстві в них могла бути сувора дисципліна, надмірний контроль при привчанні до горщика, надлишковий нав’язливий інтерес, постійна критика, що підриває впевненість у собі, обмеження проявів спонтанності та творчості — і це все не давало їм змоги ставати незалежними. Багато видів такої боротьби виходять далеко за межі пам’яті, адже почалися вони у найперші роки життя, коли людина проходила через боротьбу, що розгорталася навколо годування, сну та самостійного дослідження світу.
Батькам завжди складно знайти баланс між природним бажанням дитини бути незалежною і батьківською потребою співпрацювати з дитиною, щоби підтримати як дитяче самовираження, яке постійно зростає, так і потребу дитини у наставництві й встановленні меж. Деяким батькам важко пережити те, що їхня дитина захоплено прямує до самостановлення, а надто якщо батько чи матір болісно переживають сепарацію дитини від себе чи потребують постійно все контролювати.
Дитина, яку надмірно контролюють, проходить через тисячі невеликих сутичок із батьками, у яких її дитячу автономність знеохочують і навіть висміюють. Кожна окрема сутичка може видаватися незначною, та, коли такі моменти повторюються протягом багатьох років, вони дуже сильно впливають на особистість. Дитина, невпевнена у власній автономності, не може розвинути належного відчуття власного «я». Вона починає відчувати, що з бажанням бути незалежною щось не те. У неї виникають очікування, що її спроби бути автономною сприймуть не із заохоченням і підтримкою, а з накладенням обмежень. Для такої дитини єдиний спосіб вижити — це таки вступати в боротьбу і використовувати прокрастинацію для власного захисту.
Коли ви розумієте, що прокрастинація пов’язана з вашою чутливістю до підконтрольності, ви можете використовувати власний опір як сигнал сповіщення. Коли у вас виникає бажання опиратися, ви можете запитати себе: «На що я реагую?» Іноді ваш опір буде цілком виправданий: хтось насправді намагається вас контролювати, заважає вам докладати власних зусиль або прагне використати вас. В інших ситуаціях ваш сигнал спрацьовуватиме у відповідь на власне передчуття, а не на реальні обставини. Прохання — це не завжди претензія на контроль, а правило не мусить бути в’язницею, звідки немає втечі. А ще буває, що співпрацювати з кимось навіть весело!
Якщо ви змушені битися у кожній битві, що трапляється у вас на шляху, то ви насправді не є вільними і сильними. Аби бути справді вільним, треба мати можливість вибирати, у яких битвах боротися, а в яких поступатися. У цьому полягає істинна сила та усвідомлення, що ви належите самому собі.
5. Зона комфорту
Страх сепарації і страх близькості
Прокрастинація здатна на більше, ніж захистити людину від осуду чи забезпечити прикриття для ведення боротьби. Затримка та відкладання на потім також можуть регулювати рівень близькості, яку людина має з іншими людьми, зберігаючи ту міжособистісну дистанцію, яка здається найбільш безпечною і комфортною.
Як сильно ми маємо бути пов’язані з іншими? Кожному з нас доводиться робити вибір — скільки стосунків нам підтримувати, який рівень прив’язаності у них зберігати, скільки часу проводити з людьми і скільки часу нам потрібно для перебування на самоті. І якщо в житті одних людей домінує потреба схвалення або бажання бути незалежним, то в житті інших домінує потреба знайти «зону комфорту» для близькості. Вихід за межі цієї зони — надмірна близькість чи надмірна віддаленість — може бути настільки некомфортним, що люди докладають величезних зусиль, аби залишатися в її межах. Прокрастинація — це засіб, який вони використовують, аби повернути у свої стосунки рівновагу.
Говорячи про відчуття більшої впевненості через зв’язок з іншою людиною, ми зазвичай маємо на увазі, що більшість людей віддає перевагу тісним стосункам, шукає дружнього спілкування, підтримки і любові в інших людей. Але в цьому розділі ми зосередимося на потребі, яка бере початок у тривожності, страху, що ви не є в безпеці та не можете вижити самотужки. І йдеться не лише про те, що вам потрібен хтось поруч, а й про те, що ви можете відчувати себе повноцінним, лише якщо ви є частиною чогось більшого, а воно є частиною вас. Коли люди відчувають себе неспроможними впоратися самостійно, їм буває дуже важко братися за діяльність, яка передрікає незалежність від інших. Розгляньмо кілька способів, як люди покладаються на прокрастинацію, коли вони не впевнені, що міцно стоять на ногах.