Одна наша знайома розлучена жінка прокрастинує в усіх фінансових питаннях: від сплати рахунків до заощаджень і сплати податків. Вона зрештою зрозуміла, що завжди чекала того, що усі фінансові питання вирішить чоловік, який був у її житті. Робити це самій — означало би, що їй немає на кого покластися і ніхто не турбується про неї, а це провокувало в неї страх, що більше ніхто не піклуватиметься про неї взагалі. І якщо вона не займатиметься фінансами, звісно, звідкись виникне хтось із калькулятором у руці і врятує її від необхідності вирішувати ці питання самостійно.
Іноді буває, що вам щастить позбутися своєї відповідальності, бо знайшовся хтось, хто вас може рятувати, та часто за це доводиться платити високу ціну. Хоча вам може подобатися те, що хтось вам допомагає чи рятує вас, але тоді ви ніколи не навчитеся робити цього самі.
Залишити минуле в сьогоденні. Незалежно від того, як прокрастинація працює у вас, поки вона дає вам змогу залишатися в рамках знайомих шаблонів поведінки і відтворює ваші звичні взаємодії з іншими людьми, вона мінімізує відчуття відокремлення. Цей шаблон прокрастинації дозволяє минулому жити в сьогоденні.
Ден, який ремонтує техніку, часто дратує свого керівника Марті. Марті скаржиться, що Ден запізнюється на зустрічі, надсилає заявки на запчастини, коли їх вже зовсім немає, пізно подає свої щотижневі табелі обліку, чим зриває роботу бухгалтерії та відділу виплати зарплати. Марті не знає, що для Дена ця роль вже знайома, для нього цілком звично сідати на лаву штрафників. Денова мати постійно сварила його за такі речі, як спізнення до вечері, коли вся сім’я чекала на нього, або затягування із пранням до моменту, поки в нього геть не лишалося чистої білизни. Крик його керівника: «Знаєш, компанія не крутиться навколо тебе!» — звучить для Дена так само, як слова його матері: «Ти в сім’ї не один!» А поки голоси людей, які є у вашому житті зараз, звучать, як луна тих голосів, що були у ньому колись, вийти з цих давніх моделей поведінки вам не вдасться.
Вірний супутник. Коли ви переживаєте муки зволікання, залишаєтеся сам на сам із незавершеними проектами, неприйнятими рішеннями або несплаченими рахунками, ви, либонь, увесь час тримаєте на собі ношу прокрастинації. І навіть якщо у вас трапляються моменти, коли ви відчуваєте себе вільними від обмежень, згадка про ваші обов’язки може повертатися і миттєво псувати ваше відчуття свободи.
І якщо прокрастинація може бути постійною ношею, вона також може бути й вірним супутником вашого життя, який нагадує вам про все, що потрібно зробити. Так вона може не давати вам відчувати себе самотнім чи покинутим, адже поруч із вами завжди є думки про списки проектів, які ви і не завершуєте, і не відпускаєте. І хоча все те, що ви несете, може вам докучати, коли ви прокрастинуєте, вам не доводиться ні від чого відмовлятися.
Звісно, є супутники і кращі за ваш безкінечний список боргів. Заведіть собаку. Спробуйте з кимось потоваришувати. Почніть вести щоденник. Прокрастинація — паскудний товариш: вірний, але, як ви вже знаєте, досить проблемний.
Людям, які бояться сепарації, здається, що буде безпечніше, якщо підійти ближче, ближче і ще ближче. На противагу їм, люди, які бояться близькості, відчувають себе комфортніше, коли зберігають дистанцію. Вони завжди напоготові, адже хтось може на них наїхати, потіснити їх, зачепити або пред’являти їм вимоги. Вони покладаються на свою систему радіолокаторів і повсякчас сканують оточення в пошуку сигналів вторгнення. Тривога активується одразу ж, щойно хтось з’являється в кутику екрана радіолокатора, і вони швидко мобілізуються до відступу. Прокрастинація може бути їхнім способом утечі.
Дай їм палець — відкусять руку. Є люди, які вірять, що стосунки їх виснажать. Така людина боїться, що іншим завжди всього мало, і тому вони вимагатимуть більше й більше, допоки не спустошать її до кінця.
Воллі був автомеханіком і розумів, що ця робота не для нього, та пошук нової весь час відкладав. «Якщо ти працюєш на роботі, яка передбачає взаємодію з багатьма людьми, вони постійно від тебе чогось очікують. Вони хочуть познайомитися з тобою ближче, щось знати про твоє життя, кудись ходити після роботи. Якби я працював у якомусь такому місці, я весь час був би роздратований. Хлопці, з якими я зараз працюю, знають, що мені треба дати спокій, і це те, що мені потрібно».