11. Проводимо переоблік
Інвентаризація прокрастинації
Дуже важливим кроком у напрямі подолання прокрастинації є критична оцінка вашого особистого способу відкладати на потім. Хоча більшість прокрастинаторів звичні жити із затримками, вони переважно не дуже над цим задумуються, хіба що хочуть, аби це зникло! Корисно глянути на свою прокрастинацію оком об’єктивного спостерігача: ви не осуджуєте — ви просто проводите інвентаризацію, намагаєтеся краще зрозуміти свій досвід прокрастинації.
Згадайте, коли ви відкладали щось на потім. Такий епізод міг трапитися з вами дві години тому або два роки тому; він міг бути катастрофою, або ж інші сприйняли його як геть незначний. Іноді ситуація, яка на перший погляд здається невинною, може мати величезний емоційний вплив. Ось вам кілька наших історій.
Перша редакція «Прокрастинації» була нарешті завершена і готова для подання видавцеві аж через два роки після першого дедлайну. Наша видавчиня приїхала із Берклі до Бостона, і ми вирішили відсвяткувати за обідом. Після обіду вона сіла в таксі і поїхала в аеропорт, а ми пішли прогулятися до авто Джейн — але його на місці не було. Спершу Джейн висловила жахливе припущення, що машину викрали. Потім вона з млосним розумінням усвідомила, що, найімовірніше, її забрав евакуатор.
Джейн у трансі присіла на узбіччі. Так, вона була засмучена, що її машину евакуювали; але найбільшого удару завдало усвідомлення того, що для евакуації були дві ймовірні причини: у неї була ціла купа штрафів за неправильне паркування, і вона не продовжила щорічну реєстрацію автомобіля. До того ж пригнічувала іронія ситуації: це сталося того дня, коли ми виголосили тост за нашу книгу про прокрастинацію! От і відсвяткували. Усе захоплення, задоволення й полегшення моментально зникли, а на їхньому місці виникла ненависть до себе і зневага.
У магістратурі Ленора імпульсивно купила до своєї крихітної квартири в Сан-Франциско касетний магнітофон-приставку. Одразу після його доставки додому їй зателефонувала подруга Рікі і сказала, що вона знає, де можна купити магнітофон-приставку вигідніше — краща якість за менші гроші, — і може сама це зробити. Хто б устояв перед такою пропозицією? Тож Рікі привезла цей ліпший магнітофон, допомогла Ленорі його налаштувати, і все було добре — окрім того, що магнітофон, який купила Ленора, так і стояв у невідкритій коробці просто біля дверей. Ленора, звичайно, планувала його повернути, та семиденний термін повернення товару вже минув, а потім звершився й чотирнадцятиденний термін для обміну. Їй постійно бракувало часу; перш ніж повернути магнітофон, їй потрібно було піти в бібліотеку (не забувайте, комп’ютерів не було, інтернету не було!), щоб дослідити (ретельно) журнал «Consumer Reports» і вирішити, на що обміняти товар. Потім їй потрібен був цілий день, щоб завезти коробку назад у магазин. Ну в кого є на таке час?
Невдовзі минув місяць, потім два, а тоді три. Щоразу, як Ленора заходила в квартиру і виходила з неї, вона бачила невідкриту коробку, що чекає біля дверей. Минали тижні й місяці, вхід до квартири та вихід із неї все більше нагадували муку. У голові в Ленори вже жорсткіше звучали слова: «Та що з тобою не так? Чому ти не можеш зробити цю просту річ?». Ззовні повернення товару виглядало чимось незначним. Всередині ж Ленора мучилась від відчуття провини, страху, тривоги і повного нерозуміння щоразу, коли заходила у свою квартиру чи виходила з неї.
Випишіть собі два або три випадки, які найкраще пам’ятаєте. Що сталося? Хто був учасником тієї ситуації? Що змусило вас прокрастинувати? Як ви почувались? Яким був кінцевий результат? Чи ще хтось постраждав через це або відчув на собі незручності? А тепер запитайте себе, чи є між цими ситуаціями спільні теми, шаблони. Чого ви могли боятися?
Коли Ленора врешті змогла достатньо заспокоїтися, щоб об’єктивно обдумати власну ситуацію, вона вирішила повернути магнітофон у магазин, коли в неї з’явиться вільна годинка, хоча вона й не торкнулася жодного випуску «Consumer Reports». З пришвидшеним серцебиттям і думками, де крутились драматичні виправдання через те, що вона прийшла на шість місяців пізніше від дати повернення, вона підійшла до дверей і зустрілася з тією самою рішучою, загрозливою продавчинею, що раніше продала їй цей магнітофон-приставку. «Ви хотіли би це повернути?» — спитала жінка. «Так», — відповіла Ленора. «Гаразд, зараз випишу вам бланк повернення». І лише в цей неочікуваний момент Ленора усвідомила, що її лякала загроза знову зустрітися із цією жінкою, вона уявляла собі її презирство: «Яка ж ви непостійна! Треба думати, перш ніж робити!» Хоча дівчина багато років не усвідомлювала цього, саме такі слова вона постійно чула в дитинстві, і вони змушували її почуватися дурною, і їй було соромно.