— Знаєш, — сказала вона, дивлячись, як пливуть поверхом нижче тіні, — у мене таке враження… що хтось грається з нами. Втручається. Тицяє в нас паличкою, коле голкою, підглядає, як ми звиваємося.
— Хто?! — він щиро злякався за її глузд.
— Не звертай уваги, — вона відвернулася. — Можеш відвезти мене…
— Додому?!
Вона похитала головою:
— У будь-яку вільну нору. Ближче до центру.
Він кивнув, але його тривога ніде не ділася.
ДЕНИС
Славік сидів у шезлонгу біля басейну, в мокрих плавках, з телефоном у руках, тицяв пальцем в екран. У Дениса було кепське відчуття — наче в кімнаті, де він жив увесь цей час, у кутку стояв натуральний слон. А Денис не помітив.
І добре, якщо слон. А, може, навіть шаблезубий тигр.
Славік ледь повернув голову, коли Денис підійшов зовсім близько, але нічого не сказав. Денис сів навпроти:
— Чому ти прикидався ідіотом?
— Це замість «спасибі»? — Славік усміхнувся. — За те, що врятував ваш всраний проект?
— Наш всраний проект. Але дякую, звісно.
— Ти сказав, у нас тут «пацюк»? Хтось працює проти нас?
Денис роззявив рот:
— Я не сказав, що це хтось із нас! Це може бути інша група, на іншій базі…
Він сказав — і відчув холодок у животі. Славік був правий. «Пацюком» могла бути й Еллі, і Марго… Хоча в Марго занадто високі ставки — її Ігор… Та й сам Славік — хто він такий?
— Ти хто такий, Славік? Ти ж нам постійно брехав?
— Я знаю про пацюка одне, — Славік дивився на нього, як рибалка на каракатицю, із сумнівом, — що це не я… Ти думаєш, хто?
— Не знаю. Не страшно, якщо не хочеш говорити… — Денис піднявся із шезлонга. — До завтра.
— Стій, — сказав Славік, і Денис одразу зупинився. Відчуття небезпеки, й так гостре, стало нестерпне.
Він обернувся зумисне повільно, ліниво:
— Що?
— С-сядь…
Славік вказав пальцем на шезлонг. Денис сів, про всяк випадок не зводячи зі Славіка очей.
— За пупсів тепер нема чого турбуватися, на кілька років їм вистачить тієї емоційної здрючки, що я їм сьогодні влаштував. Нам треба використати цей час, щоб вирахувати й знешкодити пацюка. Ти зрозумів?
Денис кивнув, намагаючись не показати страху.
— У мене дисоціативний розлад ідентичності, — сказав Славік, спостерігаючи за ним. — Знаєш, що це?
— Роздвоєння особистості?!
— Типу того.
– І як тебе звуть… тепер?
— С-славік, — відповів той після паузи. — Я… він… розповів тобі правду. Я і він… дитбудинківський. Я, він… ми так живемо. Коли він тут, я бачу його пригоди… наче уві сні. Коли я тут, він відключається нахрін, і потім нічого не пам’ятає.
Денис стиснув кулаки:
— А хто зґвалтував Марго?!
— Він думає не головою, а головкою, так буває в ідіотів. Я б такої дурості не зробив.
— Отже, це ти учасник проекту «Промінь», а не він, — сказав Денис.
Його співрозмовник кивнув:
— Я н-не знаю способу навмисно міняти нас місцями. Сюди приїхав я, а з підсвідомості виплив він, так буває… Ти с-спав з Еллі, Денисе?
— До чого тут це?!
— Ти явно не на її смак. Малолітка, ботан, і в ліжку винахідливий так само, як велосипедна помпа…
— Ти нічого не знаєш!
— Усе знаю, д-дитинко. Вижити в інтернаті з нуля, коли ти чорний з діагнозом, зібрати бригаду, найкращу на районі, підім’яти під себе навіть колишніх скінхедів… Я бачу наскрізь тебе, Еллі, Марго, всіх.
— Тоді чому ти спалився й потрапив у в’язницю?
— Через ідіота-Славіка, звісно. Але звертаю твою увагу, що я не на зоні, а в проекті «Промінь». Я завжди вилажу з лайна, і будь-яку парашу обертаю собі на користь… Хто, по-твоєму, п-пацюк?
— Не Еллі, — сказав Денис і раптом затнувся. Чому він такий упевнений?! «Я люблю тебе» — «Ні, просто нам хріново тут»…
Невчасно, страшенно невчасно в нього стислося горло. Він відвернувся; небезпечно показувати цьому новому Славіку свою вразливість. А в очах уже пече, в горлі дере, і сльози стоять, як вода в колодязі. Він пообіцяв мамі, що вернеться, і він повинен вернутися — за всяку ціну…
— Тобто ти не впевнений, — констатував Славік.
Денис мовчав.
— Позавчора в офісі, увечері, Еллі сиділа за столом і витріщалася на голограму, — сказав Славік.
— Це красиво, — Денис постарався стримати плавний вдих, щоб не схлипнути. — Марго теж туди ходить.
— Розберемося, — Славік накинув на плечі рушник. — Чого рюмаєш? За матусею скучив?
— Тобі не зрозуміти, — сказав Денис.