— Ти говорив зі Славіком, Ден?!
— Нам треба триматися від нього якнайдалі. Нам усім.
Марго підняла похмурі очі:
— Я його більше не боюся.
— Піду до себе, вмиюся, — Денис говорив недбало, дивлячись убік. — Духовка автоматична, треба просто прийти сюди за чверть години й узяти нашу смачнющу вечерю.
Спіймав погляд Еллі. Похитав головою, відвернувся й вийшов.
Він зайшов у свою кімнату й устиг стягти сорочку, жбурнути грудкою на ліжко, більше нічого не встиг. Хтось захопив його ззаду й закрутив руки за спину.
— Ти здурів, клоун?! — ніколи, ніколи в житті до Дениса не застосовували прямого насильства. Дядько Роберт, лихої пам’яті, діяв тонше.
— Нічого о-особистого, Ден. Пацюка треба знайти, це у твоїх інтересах теж, — Денис відчув, як його руки стягують за спиною ганчір’яним поясом… чи краваткою?
— У нас попереду двадцять днів роботи! — він усе ще виривався. — Ти що робиш, ми ж команда!
— Ми не команда, поки підозрюємо одне одного.
— Славік, — Денис змусив себе заспокоїтися й розслабити руки. — Не дурій. Відпусти, я тебе не підозрюю.
— Я тебе теж — п-поки що.
— Відпусти мене, дурню!
Славік заткнув йому рот рукавом його ж власної сорочки. Денис закашлявся, засмикався від блювотного рефлексу; Славік згріб його, як кошеня, і потяг геть із кімнати.
— Заходь, не соромся, — Славік стояв у Еллі за спиною, не торкаючись її, але й не дозволяючи відступити від дверей. Еллі здивовано оглянула офіс, зустрілася поглядом спершу з Марго, яка сиділа за столом під голограмою. Потім з Денисом — біля стіни, руки заведені назад і прив’язані до батареї, рот заклеєний білим медичним пластиром.
Лице в Еллі перемінилося:
— Ти шизонувся, тварюко. Тобі це так не минеться.
Гидливо відсунувшись від Славіка, вона зайшла в кімнату. Славік увійшов за нею, і двері автоматично зачинилися за його спиною.
— Ми вирішуємо просте питання: хто тут п-пацюк, — Славік вказав Еллі на її місце біля стола. — Я заздалегідь попросив пробачення за деякий екстрім… Еллі, ти впливала на «Промінь» наодинці, без нас?
— Ні, — Еллі не спішила сідати, уважно розглядала Славіка. Той походжав по кімнаті, заклавши руки за спину, м’яко, граційно, наче звір у савані. — Ні, — повторила Еллі з натиском, — Авжеж ні, як би я могла?!
— Поклади на стіл свій телефон, б-будь ласка.
— Нащо?!
— Тому що телефони Дениса й М-марго я вже переглянув і нічого особливого не знайшов… Твоя черга.
Еллі криво посміхнулася:
— Ще чого? Смоли гарячої? Біля жердини станцювати?
— Ти ж р-розумієш, — сказав Славік, — тобі нікуди тікати. Ми самі в цьому котеджі. Ніхто не допоможе. Замки на дверях смішні. Я сильніший за кожного з вас, і навіть усіх трьох, разом узятих. Тому домовмося по-доброму?
— На, — Еллі вийняла з кишені телефон, зробила крок… щосили жбурнула ним об стіну: — Вдавися!
Вона кинулася до дверей, і ті ледве встигли роз’їхатися перед нею. Вона втікала і її кроки віддалялися по коридору. Славік кинувся було навздогін…
Зупинився й підняв апарат. На його обличчі проявився спершу подив, а потім хижа радість:
— От же ж розробники, от же ж майстри проекту «Промінь»… Ні т-тріщинки. І не запаролений. Круто, кру…
Він замовк. Поморгав, дивлячись на екран. Ніздрі в нього роздималися.
— Що там? — не витримала Марго.
— Х-хтось із вас читає китайською? — Славік очікувально подивився на Дениса. Той демонстративно відвернувся.
— У неї інтерфейс китайською?! — Марго підскочила на стільці.
— П-пацюк попався, — глухо пробурмотів Славік.
Він запхнув телефон Еллі в нагрудну кишеню своєї картатої сорочки і, ступаючи як мисливець, вийшов із залу-офісу. Зачинилися автоматичні двері.
Денис втупився в Марго. Видав невиразний звук, серію звуків, хоча краї пластиру болісно стягували шкіру: «Звільни мене, швидко!»
Марго сиділа, не рухаючись з місця. Дивилася на Дениса з жалем, але загалом спокійно:
— Чого ти смикаєшся? Він усе правильно робить. Чому в неї телефон китайською? Ти знав про це?
Денис рвонувся кілька разів і обм’як. Треба було заощаджувати сили — він не дуже уявляв, для чого саме. За ними спостерігають організатори проекту; якщо Славік остаточно злетить з різьби — його, напевно, зупинять? Хтось з’явиться ззовні? І, ймовірно, це означатиме крах проекту «Промінь», і особистий Денисів неуспіх… і він ніколи не вернеться додому?!
Він знову замукав, звертаючись до Марго. Та з жалем похитала головою: