– Їж, — сказав Славік. — Звісно ж, ми пупси, піддослідні. Ми підкидаємо нові ввідні квантам, а хтось підкидає нові ввідні нам. С-спочатку ми довідуємося, що є пацюк, або пацюки, які нас валять… Тепер з’являється рейтинг, який узагалі міняє розклади. Для того, щоб щасливо довести «Промінь», таких сюрпризів не треба. Отже, їх цікавить не «Промінь», а ми.
Денис накрив кришкою тацю з недоїденою вечерею:
— Дякую.
— Ц-це я тобі дякую… Не сци. Ми тут усі дуже розумні, пропетляємо.
Він устав і взявся за тацю; Денис подумав, що як зараз залишиться один, наодинці зі своїми думками, то до ранку може й не дожити. Серце розірветься.
— Стривай…
Славік обернувся.
— Хочу поговорити…
Славік з готовністю вернувся, сів у крісло навпроти, подивився очікувально.
— Я не сумніваюся, що пропетляємо, — хрипко почав Денис. — Мене інше хвилює. Дядько Роберт… щоб він здох скоріше… збрехав щодо умов експерименту. А що, як він у всьому збрехав? Що, як він не збирається повертати мене додому, а скаже «спасибі» й утилізує десь у канаві?!
Славік схилив голову до плеча, тепер уже не як монстр, а як мудрий старий птах:
— А т-ти точно розказував мені про того дядька? Я нічого не пропустив?
Денис не збирався повторювати свою історію, але, почавши, вже не міг зупинитися. Славік виявився ідеальним слухачем: він не лякався, як Еллі, вірив і вникав одразу, без дурних вигуків і круглих очей. Він кивав так, наче йшлося про знайомі й природні речі: подумаєш, мати пообіцяла віддати сина незнайомцеві через чотирнадцять років…
— Якби твоя мати вперлася й сказала тому чуваку — «ні», думаєш, щось би змінилося? Н-ніхріна.
— Звідки він взявся у пологовому будинку? Як він потім мене знайшов?!
— Я тебе прошу. У сучасному світі щоб когось знайти — треба кілька разів клацнути мишкою. А що він був у пологовому… з-значить, тебе вели від народження. І мене. І дівок. Вибрали одразу після народження для проекту «Промінь»…
— Ми особливі?
— Ні, ми ординарні, — у його голосі було глузування. — Як кеглі в боулінгу… Протри очі. Подивись хоч би на мене. Я — ординарний? Чи, може, ти?
Денис облизав губи й поморщився з болю.
— Деня, пишайся, тебе викрали, — сказав Славік. — А нас із дівками просто спокусили.
— Мене не викрали, тут чортівня якась. Я був у нашому будинку, і раптом усе завалилося, руїни й мох на стінах…
— Ніякої ч-чортівні. Тебе накачали хімією, ти ловив глюки й купився, наче це реальність. Бо т-ти ж не нарик, досвіду ніякого.
Денис закліпав очима. Як іноді корисно почуватися дурнем. Просто кажеш собі: «Я дурень», і кошмар потроху розсіюється. І починає відкриватися картинка: спецслужби багатьох країн, співпрацюючи, проводять соціальний експеримент з чотирма неординарними підлітками.
— Тоді виходить, що він злочинець, — сказав Денис. — Викрадення людини, погрози, наркотики…
Славік кивнув:
— Він, очевидно, в такому чині, той твій дядько Роберт, що на такі дрібниці не заморочується. До речі, як він с-сформулював умову? Дослівно?
— «Дай їм сенс життя за тридцять днів, — на пам’ять повторив Денис, — і я верну тебе додому».
– І де тут б-брехня? «Дай їм сенс» — цілком може означати «стань першим у рейтингу тих, хто придумає їм сенс».
Денис на секунду заплющив очі. У нього пішла обертом голова від колосального, миттєвого полегшення; мамо, я вернусь. Обіцяю. Я вже в дорозі.
— Дякую, Славік, — сказав він глухо. — Можеш піти, будь ласка?
— Плач при мені, — Славік криво посміхнувся. — При мені, знаєш, які соплі проливали пацани? І то були круті перці, куди тобі… Добре, я піду.
Він устав, пішов до дверей, але на порозі обернувся:
— Якщо я буду перший у рейтингу, я виберу тебе.
— Не брешеш?!
Славік покачав головою:
— Мені теж ш-шкода Марго з її хворим хлопцем. Але його, може, й так вилікують, а ти… Ти, якщо будеш перший за рейтингом, кого ти вибереш?
— Т-тебе, — сказав Денис, мимоволі заїкнувшись.
І стис під ковдрою пальці на ногах, намагаючись не видати брехню ні лицем, ні диханням.
«ПРОМІНЬ». ЛІЗА
Софі народжувала, лежачи в медичній капсулі. Пологи були передчасні й багатоплідні.
— Промінь, що з ним? Що з хлопчиком?!
— Плід А — задовільно. Штатно. Процес проходить задовільно.
— Його звуть Сезар, — белькотіла Софі. — Сезар… А дівчинку Мішель. Ми вирішили заздалегідь. Промінь, що відбувається?!
— Плід б — процес проходить штатно. Знадобиться медикаментозна підтримка.
Через кілька годин двійнята плавали в прозорих кювезах — крихітні, зморщені, переміщені з тіла матері в штучну матку, в тіло доброго Променя.