— Моя черга, — сказав Денис.
— Не пам’ятаю, щоб ти займав, — прискалив око Славік.
— Ні, моя черга! — наполегливо втрутилася Еллі, вона мала поганий вигляд з ранку. Видно, що не спала ні секунди. — І спробуй мене зупинити. Промінь, ми готові до впливу…
— Стоп! — Славік підняв долоню. — Ми так не домовлялися. Ти хочеш, щоб я тобі руку зламав?
Марго поморщилася. Денис ривком устав, не збираючись здаватися, хоча прекрасно знав, що проти Славіка йому не вистояти ні раунду.
— Шановні учасники експерименту, — рівним і мирним голосом заговорив штучний інтелект. — У разі, якщо ідей впливу кілька, право на реалізацію свого плану одержує учасник, за якого проголосує більшість.
— Я за Славіка, — безтурботно сказала Марго.
Ну й паскуда. Денис навіть дивитися на неї не став.
— Я за Дениса, — одразу відгукнулася Еллі. — Промінь, а якщо голоси розділилися порівну?
— Якщо голоси розділилися порівну, то право на реалізацію одержує учасник з менш високим рейтингом, той, що перебуває нижче в таблиці.
Еллі зааплодувала. Славік дуже уважно подивився на Дениса:
— Ти розумієш, що робиш? Я ж тобі не ворог. Був. Подумай…
Денис знову сів за стіл. Поклав долоні на напівпрозору стільницю.
— Давай, — сказала Еллі. — Ти придумав, я знаю.
У голографічній чорноті над столом, відбиваючи світло неіснуючих зірок, висів космічний корабель, схожий на величезного технометелика. Денис розумів, як багато значить зараз кожне його слово.
— Слухай, — сказав він, дивлячись на Славіка. — Ця жінка, Ліза… здогадується, що ми тут. Вона реконструює у своїй свідомості проект «Промінь», як він є — нас, їх. Вона старша й розумніша за кожного з нас. Рано чи пізно вона зрозуміє, що всі кванти на кораблі — насправді пупси, і ми даємо їм сенс життя. А дядько Роберт, — він зробив виразну паузу, — говорив мені під час інструктажу: якщо вони здогадаються про нас, ми програємо.
— Що ти з ним торгуєшся? Бери свій хід, не сци! — вигукнула Еллі. Денис її проігнорував: не можна так явно виявляти слабкість. Не можна вигукувати з місця тонким голосом.
— Я можу поступитися, — він звертався зараз тільки до Славіка. — Річ не в рейтингу. Хочеш — впливай сам. Але треба — необхідно! — щоб Промінь змайстрував для неї вихідники.
— Вихідники чого?
— Записів Троля… того чувака-вуаєриста. Якщо вона переконається, що фальшиві записи Максима запустили не ми, а Троль… їй не буде на чому будувати свою теорію.
— Ти хочеш убити цілий рік «Променя» на божевільну тітку, яка давно нічого не вирішує?!
— Не вирішує, поки не хоче! А якщо вважатиме за потрібне… Завтра ми прокинемось, подивимося в наші девайси, а там — чергова срака! Тому що Ліза переконала всіх, що вони — наші пупси! Пальцем показала, де й хто на них впливав, і чого добився! Та якби я, — Дениса понесло, — якби я грав проти нас, я б навмисно злив тітці інформацію про справжній експеримент «Промінь»!
Стало дуже тихо. Денис упіймав на собі три напружені погляди: так буває, коли різні люди раптом думають одне й те саме. «А чи ти не граєш проти нас?» — їхні думки були такі відчутні, що Денис сахнувся, так, неначе в лице тицьнули мокрою губкою.
— Я моделюю ідеї супротивника, — сказав він іншим голосом, тихо й миролюбно. — У будь-якій стратегічній грі, та хоч у шахах, ти повинен думати за суперника теж. Чого витріщилися?
Вони відвели погляди — знову синхронно.
— Славік, — Денис не міг дозволити собі втратити ініціативу. — Це серйозно. Я не тільки про себе дбаю! Про всіх, про тебе теж!
Славік зціпив зуби, під світло-кавовою шкірою на вилицях заходили жовна:
— Добре… Один раз, зрозумів? Але тільки посмій мені споганити статистику!
Денис уловив косий погляд Еллі — і не розшифрував його значення.
«ПРОМІНЬ». ЛІЗА
— Що таке Промінь… або хто це? Ми знаємо тільки те, що нам розповіли батьки, і що ми самі прочитали в технічних документах. Не ми його конструювали, не ми його програмували. Ми бачили його напівзруйнованим, ми керували ним під час Аварії… або думали, що керуємо. Ми думали, що знаємо про нього все, але це не так. Ми не можемо перевірити, чи точна документація на Промінь, чи повна. Промінь існує, щоб забезпечувати життя й безпеку, контролювати політ і Прибуття… Він контролює нас. А ми — чи ми можемо контролювати його?
Вона відхилилася, притулившись спиною до величезної глиняної вази, яку сам Троль колись виліпив і поставив біля входу у свої апартаменти. Що самостійніші ставали нові діти «Променя», то сутужніше Лізі було знайти на кораблі усамітнене місце. Тролеві апартаменти, в яких вона сама жила більше року, стали тепер прихистком.