— Ми готові до впливу, — сказала Марго перш, ніж він устиг розкрити рота.
— Моя черга, — випалив Денис і обернувся до Еллі. — Ти за мене?
— Я за Дениса, — сказала Еллі, і в ту ж секунду Славік задумливо всміхнувся:
— Я за Марго. Це буде справедливо.
Денис стис кулаки, так що заболіли суглоби:
— Марго, послухай.
— Промінь, — сказала вона, користуючись перевагою нижчого рейтингу і не даючи Денисові вставити ні слова. — Я хочу, щоб корабель прискорився й досяг точки Прибуття не за дев’ять років, а за рік!
Еллі роззявила рота. Денис поперхнувся.
— Ваш вплив суперечить основним умовам експерименту, — м’яко повідомив Промінь. — Він не може бути прийнятий. За умовами програми наступну можливість впливу на екіпаж буде вам надано завтра, о десятій ранку.
Кілька секунд вони сиділи мовчки, усвідомлюючи те, що сталося, затримавши дихання, стиснувши пальці на краях стільниці. Голограма над столом мерехтіла, «Промінь» серед зірок здавався реальним і примарним одночасно.
Блимнув великий екран, відображаючи рейтинг учасників. Світлина Марго зісковзнула з третьої позиції на четверту, пропускаючи Еллі вгору.
Марго заплакала. Денис так звик до її сліз, що не відчув навіть тіні жалю — тільки відчужену злість:
— Задоволена?!
— Я хочу додому, — Марго витерла щоку тильним боком долоні, але сльози лились наче з відра, невпинно. — Я просто… хочу бути з ним поруч, коли він умре, тримати його за руку.
— А може, він і не вмре! — роздратовано вигукнув Денис.
Марго безнадійно похитала головою:
— Я думала, програма закінчиться за один день, і нас відпустять.
— А те, що ми всі програли б з такою статистикою…
— Мені яка різниця? Я вже програла.
Вона насилу піднялася, похитнулася, вхопилася за стіл. Автоматичні двері відчинилися, пропускаючи її. Славік здивовано дивився вслід.
— Славік, — м’яко покликав його Денис. — Чому ти сьогодні сказав, що ти за Марго?
— Вона мене попросила. А я… вирішив сказати, щоб їй було приємно.
— Більше так не роби, і знаєш чому? Якщо Марго зіпсує нам статистику, ти сядеш у тюрму. А ти ж цього не хочеш.
— Я думав… — Славік помітно сполотнів, кров відлила від щік кавового кольору, і вони стали майже сірі. — Добре, не буду, не буду…
Поморщившись, він торкнувся маківки, де кучеряве волосся злиплося від засохлої крові:
— У мене голова болить. Відколи я впав у басейн… Болить і болить. Чого це, га?
— …Але є й хороші новини.
Денис і Еллі сиділи в теплій вируючій воді, пригорнувшись одне до одного, злившись воєдино, ніби гарячий розпарений восьминіг.
— Я тепер на третьому місці, — з нервовим смішком повідомила Еллі. — Ти ж це мав на увазі?
— Я мав на увазі, що Промінь показав нам межі можливостей… наочно. Знаєш, я дуже надіявся, що в тих, хто грає проти нас, теж є межі.
Вона відсунулася, видерлася на бортик, сіла, відкинувши з обличчя волосся. Тонкі струмки води стікали з темних пасом, котилися по шкірі:
— Навіщо ти про це? Так було добре…
— Важливо розуміти. Якщо наш супротивник захоче запустити на корабель, наприклад, вірус кору, від якого вмре половина дітей — він одержить відмову. Немає простих рішень.
— Ден, — сказала вона жалібно. — Я хочу вірити, що все буде… усе обійдеться. А ти говориш мені про вірус кору.
— Вір, — він усміхнувся. — Шанси в нас є, і пристойні. Ми впораємося.
— Який сенс ти даси їм замість Славікової стратегії? Ну, не боротимуться вони за місце під сонцем… під лампою. Ну, все у них є, ситі, задоволені, як після Старту… А сенс їхнього життя тепер буде — в чому?
— Елементарно просто, — Денис теж вибрався з джакузі, сів на бортик, відчуваючи, як приємно холодить вітерець розпашілу спину й плечі. — Лежить на поверхні. Гармонійно випливає з самої природи експерименту. Я знаю, Еллі, знаю, в чому сенс їхнього життя!
Він засміявся, щастя розпирало його, мов повітряну кульку — тепле повітря. Еллі дивилася на нього, він бачив себе її очима — найрозумніший, найсильніший, найкращий у світі чоловік. Дорослий. Великодушний.
Щастя — сто відсотків. Осмисленість — сто відсотків. Цивілізованість… гаразд. Сьогодні Денис поводитиметься, як дикун.
Непристойно щасливий, балакучий, ненажерливий, жадібний до ласки дикун.
«ПРОМІНЬ». ЛІЗА
Мішель дочекалася, коли в гімнастичному залі нікого не залишиться, прив’язала скакалку до турніка, а другий кінець стягла петлею. Промінь, самонавчальний штучний інтелект, відреагував не вчасно, як з Лізою, і не запізно, як у випадку з Роджером. Він відреагував з випередженням, тому за мить до того, як Мішель відіпхнула ногою гімнастичний куб, у зал увірвалися Йоко, Софі, Ілля, Сашко-другий і Ліза.