— Ну, в принципі так, — протяг Славік. — Я не розумію, нафіга тобі це треба… Але як хочеш!
І, несильно замахнувшись, ляснув Дениса по спині й вибив у нього з легенів залишки повітря.
— Марго, за шість днів Еллі не встигне добратися до першого місця в рейтингу. Я встигну. Після того, що зробила Еллі, — як думаєш, кого я виберу другим переможцем?
— Чому я повинна тобі довіряти?
— Тому що це елементарна психологія! Еллі мене зрадила й підставила. Про те, щоб рятувати Славіка, мови нема. Отже, тільки ти.
Двері були прочинені на долоню. За три з гаком тижні експерименту Марго жодного разу не впустила його в кімнату — ні на крок.
— Ти хоч розумієш, яка ти падлюка? — тихо спитала Марго.
Денис отетерів.
— Я все тобі розповіла, — Марго дивилася сухими збудженими очима. — Ти знаєш, навіщо я тут… ти знаєш про Ігоря. І ти все одно… спав з нею. Обіцяв їй. Дурний навчальний ґрант — проти життя й смерті людини. Хто ти після цього? Як тобі довіряти?!
— Я їй нічого не обіцяв, — сказав Денис і облизнув сухі губи.
— Брехня, — почувся голос у кімнаті, через спину Марго. — Нахабна, хімічно чиста, типово чоловіча брехня. Тепер ти бачиш, Марго?!
Двері розчинилися. За спиною Марго з’явилася Еллі — майже на голову вища, червона, зла, з палаючими очима:
— Ти мені не обіцяв, пупсичку? Точно-точно? Подивися на цю пику, Марго! Не вір йому! Не вір нікому з них!
— Тобі не вистачить бонусів для перемоги, — хрипко сказав Денис, чудово уявляючи, яке в нього зараз лице, і ненавидячи себе за палаючі вуха. — Ти на третьому місці…
— А оце ти бачив? — вона вихопила з кишені телефон, наче ятаган. — На, помилуйся!
І тицьнула екран йому прямо під носа.
Рейтинг змінився. Еллі піднялася тепер на друге місце, залишивши Дениса на третьому.
— Дядьку Роберт. Ми так не домовлялися. Йшлося про те, щоб дати пасажирам сенс. Я виконав завдання… майже. До мети зовсім небагато. Якщо я залишуся на третьому місці рейтингу, що ти зі мною зробиш?!
Тиша. Денис дивився у стелю своєї кімнати, і не бачив на ній нічого, крім крихітної павутини в кутку.
— Дядьку Роберт, ти сказав: «Дай їм сенс життя за тридцять днів, і я верну тебе додому». Ти збрехав?
Тиша. Денис жбурнув свій телефон об стіну; той, відскочивши, хряпнувся на підлогу без жодної подряпини чи тріщини.
— Мамо, — сказав Денис пошепки. — Я йду. Через шість днів я буду вдома. Розумієш? Еллі, дурненька, підставилася, і сама не розуміє як. А коли зрозуміє, буде пізно.
— Вітаю вас, учасники експерименту. До Прибуття… тобто до завершення нашої роботи залишилося шість днів. Зверніть увагу на поточну статистику!
Населення — 512. Щастя — 67 %. Цивілізованість 84 %. Осмисленість 79 %.
— Ми готові почати вплив, — бадьоро почала Еллі.
— Моя черга, — неголосно сказав Денис.
Зранку в нього болів кожний м’яз, і він, як міг, демонстрував свої страждання Славікові. Славік сміявся, називав його ботаном і здохликом, але був настроєний украй доброзичливо. Сидячи на своєму місці в офісі, Славік гриз яблуко, добуте в буфетній, так, що бризки соку долітали до голограми над столом.
— Я за Еллі, — сказала Марго, нагородивши Дениса важким поглядом.
— Я за Дениса, — Славік смачно захрумтів.
Еллі перекосило. Вона різко повернулася до Славіка; той, жуючи, помахав їй рукою.
— Промінь, — Денис закам’янів лицем, не опускаючись до зловтішної посмішки. — Хто здійснює вплив, якщо голоси розділилися порівну?
— Учасник з меншим рейтингом, — відгукнувся штучний інтелект.
Еллі вчепилася пальцями в стільницю — і зламала нігтя. Болісно засичала. Хотіла встати з-за стола, але стрималася. Подивилась на Дениса, неначе запам’ятовуючи його лице, щоб лялька вуду отримала портретну схожість.
— Промінь, — сказав Денис. — Вплив такий: група біологів на кораблі, використовуючи штучний інтелект, опираючись на розробки геніальної дівчинки Мішель, винаходить метод генетичної корекції для продовження життя екіпажу. Кванти житимуть не менше ста років.
Одну довгу секунду Денису здалося, що Промінь зараз скаже: «Вплив суперечить основним умовам експерименту…»
— Прийнято, — сказав Промінь. — Здійснюю.
Огризок яблука залишився валятися в офісі під столом, і через кілька годин робот-пилосос підібрав його.
У той момент, коли потужний потік повітря відірвав яблучний качанчик од блискучої підлоги, рівень щастя на «Промені» доріс до вісімдесяти відсотків, а осмисленості — до вісімдесяти п’яти. Кошмар їхньої юності — рання смерть батьків — було нарешті подолано. Неначе чорна завіса, що закривала від квантів майбутнє, відсунулася, звільняючи з-під запилюженої бахроми довгі, щасливі майбутні роки: вони збудують і перше поселення, і всі наступні. Вони побачать дітей своїх правнуків. Їхнє життя буде так само довге, як і осмислене.