— Знаєш, це особисте…
— Ти вже розповідав. Нагадай?
— Вона танцювала… Отак, отак… Потім сіла до мене на коліна. Потім…
— Марго, — Денис обернувся до забарикадованих дверей. — Ти спокусила його, а потім розіграла зґвалтування?
— Не твоє діло! — почавши говорити, Марго не могла зупинитися. — А якщо й так?! Так, я його спокусила! Я розумна, а він дурень! Я ж не знала, що в нього дисоціативний розлад…
— У мене немає ніякого розладу! — гаркнув Славік. — Я не псих!
— А потім ти вирішила його вбити, — сказав Денис.
— Так! — з викликом відповіла Марго. — І що ти мені зробиш?!
Славік витріщив очі:
— Вона взагалі нормальна?! Що це тут за фігня відбувається, ви наркоти об’їлися?
— Ну ти й актриса, — Денис відчув сором, густий і жирний, начебто смола в казані. Марго обдурила його, як дитину. Обвела круг пальця.
— Так! — відгукнулася вона тепер з тріумфом. — Я вам брехала, бо люблю й рятую Ігоря! А на вас мені плювати!
— Чекай, — Славік, який досі вражено кліпав, раптом витріщив очі. — То вона… то я… ви сказали, я її зґвалтував! Ви мені не вірили, так?! А цій суці повірили! Ану йди сюди!
І з розгону він врізався в барикаду, як молодий носоріг.
Полетіли друзки. З диким гуркотом захиталася шафа, її задня стінка з товстої фанери прогнулася й тріснула. Славік, розбігшись, налетів на барикаду ще раз. Бульдозер, що зносить бетонний будинок, позаздрив би цьому хлопцеві. Чавунна баба на тросі, що ламає цегельні стіни, обридалась би від заздрощів.
— Славік! — Еллі кинулася до нього, намагаючись зупинити, але простіше було б утримати руками маневровий тепловоз. — Не хвилюйся! Усе гаразд… Не треба, стій!
Пластир злетів зі Славікової голови разом із сіточкою, яка його утримувала. У шматку фанери, який ще недавно був задньою стінкою шафи, з’явилася дірка, в ній промайнуло біле від жаху лице Марго. Славік розбив кулаки, з’явилася кров, заплямувала світлий килим на підлозі.
— Славік, ми тобі завжди вірили! — безнадійно кричала Еллі. — Тобі, а не їй… Стій!
Задня стінка шафи розвалилася на три частини. Славік, бачачи результат своїх зусиль, зупинився, щоб відхекатися. По скроні в нього тік струмок крові: розсічена шкіра на голові знову розійшлася.
— Славіку, — заговорила єлейним голосом Еллі. — Ти весь у крові. Ходімо, я заклею, дам тобі таблетку, хочеш, заварю ромашки? Зараз ніч, треба спати, завтра розберемося, ходімо, ходімо…
Вона говорила з ним, як з трирічним солодким малюком, і тільки очі видавали жах. Славік слухав секунду, другу, потім струснув головою й знову пішов на штурм лігвища Марго. Коли, вхопившись за краї фанерної діри, він намагався розширити її тим рухом, яким Самсон розриває пащу левові, — зсередини хлюпнув окріп.
Славік завив і відсахнувся, схопившись за лице. Він метався по коридору, нічого не бачачи, натикаючись на стіни, і матюкався так, що Денисові стало моторошно: він не міг уявити, що зараз Славік зробить з Марго, а в нього ж кулак завбільшки як її голова.
— Покажи! — Еллі увивалася навколо Славіка, намагаючись зрозуміти масштаб нещастя. — Покажи, що там, в очі потрапило?!
— Уб’ю! — верещав Славік.
— Йди за мною… я знаю, де спрей від опіків… ходімо скоріше, треба швидко… Потім вернемося, ніхто ніде не дінеться, ходімо-ходімо…
Напівсліпий Славік зненацька скорився, пішов за її голосом, немов пацюк за флейтою, затуляючи лице рукою. Умовляння Еллі й Славікові матюки стихли наприкінці коридору.
Денис здалеку подивився в дірку, пробиту Славіком у барикаді. Ближче підходити не став — не хотів одержати свою порцію окропу. Зсередини, з кімнати, тхнуло потом, тютюновим димом і страхом.
— Ти тут? — запитала Марго. — Підходь, я тебе ошпарю.
— Марго. Я не знаю Ігоря, може, він чудовий хлопець… Але він, вважай, мертвий.
— Ні, це ти мертвий, шмаркач. А Ігор житиме. Тримай на повідку свого чорного кретина, або я його все-таки вб’ю.
— Завтра я скасую твій вплив, — сказав Денис. — У Адамовій моделі знайдуть помилку.
— Пізно, — тепер у її голосі була зловтіха. — Їхній світ уже змінився. Нової Землі в ньому не було й немає. Щоб вона з’явилася, треба міняти фундаментальні закони фізики, а це заборонений вплив, ля-ля-ля!
Денису захотілося стиснути пальці на її горлі й тримати, поки не обм’якне. Він сам себе злякався: раніше він ніколи не прагнув нікого вбити.
— Тебе обдурили, — сказав він жорстко. — Ігор умре. Ніякі експериментальні ліки при його діагнозі не дають гарантій.
— Дають, — вона тихо засміялася. — І не обдурили… Вони не обманюють, це є серед умов експерименту. Я переможець, виконала завдання, а вилікувати Ігоря вони можуть запросто, вони все можуть…