— Можеш не слухати, — Ліза обернулася й подивилася їй у вічі, і Мішель відступила. — Я говорю з вами, як з квантами, не як з промінцями. Дітям я б такого не сказала… Пам’ятайте, я пообіцяла не брехати. Нічого не приховувати. Ось факти: Нова Земля була відкрита, досліджена, обрана, як мета експедиції. Довга робота астрономів і космофізиків цілої планети. Усі ці люди, найкращі фахівці Землі, не раз перевіряли одні одних, розглядали варіанти… і в результаті припустилися помилки, яку виявив Адам у неповних сімнадцять років.
Хлопчик сіпнувся. Ліза поклала руку йому на плече:
— Ти не винен. Не ти — хтось інший збудував би цю модель, просто Промінь вибрав тебе посередником.
— Чому?!
— Він міняє наше життя з власної волі. Нова Земля була нашою метою, але тепер її немає. Тепер, нібито, в нас інша мета, і наші навігатори обіцяють швидко прорахувати зміну курсу. Але ж, коли наші батьки вирушали в політ, кораблем зовсім не можна було керувати. Ми вчилися на ходу, після Аварії, елементарних речей — як одержувати енергію…
Її голос перервався. Довгу хвилину вона дивилася у вогонь.
— Ліза божеволіє, — сказала Мішель, порушуючи тишу. — Це давня травма, відколи вона втратила чоловіка, це всі знають…
— Але ж вона має рацію, — прошепотів Сезар. У його голосі був жах. — Тепер я розумію твою казку. Чудовисько… зі злежалої брехливої інформації. Це — Промінь?!
— Промінь! — викрикнула Мішель. — Відповідай!
— Слухаю тебе, Мішель.
— Ми можемо змінити курс? Ми правда полетимо до іншої планети, і там можна буде жити?!
— Правда. Так говорять нові дані.
— Промінь, де взялися нові дані? — неголосно запитала Ліза.
– Інформація про Всесвіт постійно оновлюється, — доброзичливо повідомив Промінь. — Я відправляю й одержую сигнали. З урахуванням корекції маршруту, Прибуття відбудеться через чотири роки бортового часу.
— Промінь, чому ти не сказав нам, що Нової Землі не існує? Чому це зробив Адам, хоч твої обчислювальні потужності більші?
— Не було завдання проводити перерахунки, — миттю відповів Промінь.
— Тобто попередні розрахунки були хибні?
— Точно. Хибні.
— Як ти знаєш, що нові дані й розрахунки на їхній основі — правильні?
— Вони правильні, виходячи з існуючих фізичних законів, підтверджені математичними розрахунками й спостереженнями, моделями…
— Тобто дані засновані на даних, розрахунки підтверджені розрахунками?
— Т-так, — відгукнувся Промінь після майже нечутної затримки. — Твоєї наукової підготовки може не вистачити для точного розуміння.
Мішель енергійно кивнула. Сезар слухав, стиснувши тонкі бліді губи. На непокритій Адамовій голові сніжинки перетворювалися на краплі дощу.
— Промінь, — запитала Ліза. — Коли саме загинула Земля, за бортовим часом?
— Шість діб, двадцять годин, дві хвилини.
— Чому жоден з квантів, жоден художник, поет, музикант не присвятив цій події ні слова, ні малюнка, ні хоч би пісеньки?
Мішель підійшла на крок до багаття. Сезар зчепив пальці. Адам затамував дух.
— Така була внутрішня угода, — відгукнувся Промінь. — Вони прагнули зберегти Землю в пам’яті нащадків… цілою.
– І тому про її загибель повідомили відеозаписом?
— Для дорослих дітей — повідомлення, — в доброзичливому голосі вперше почувся сумнів. — Повідомлення. Інформація.
– І ніхто з них не захотів сказати про загибель Землі підрослій дитині особисто?!
— Така була внутрішня угода.
— Адаме, Сезаре, — Ліза випросталася. — По-вашому, це хоч трохи схоже на правду?
— Промінь не може брехати, — Мішель підійшла ще на крок. — Промінь?!
— Я — штучний інтелект, моя мета — допомагати вам у довгій подорожі, — Промінь говорив так само доброзичливо й рівно. Тільки бурхлива Лізина фантазія змушувала її чути в синтетичному голосі роздратування й навіть страх.
— Візьміть історію польоту, — сказала Ліза підліткам. — Факт за фактом, не тільки історію Аварії. Запитайте себе, чому наші батьки, перше покоління, нічого не розповідали нам про навігаційну рубку на борту. Де взялося додаткове джерело енергії. Де ділася Нова Земля. У нашій історії повно таких питань; знайдіть відповіді, розповідайте друзям і вчителям. А потім приходьте до мене, і ми ще поговоримо.
Упало поліно, прогорівши. Здійнялися іскри до неба. Висвітилися з темряви їхні обличчя: бліді, розгублені. Вражені.
Жаль, подумала Ліза. Але рано чи пізно вони б усе одно дізналися.
ДЕНИС
Славікові не ставало краще, і він не повертався до тями. Денис напував його водою з носика заварювального чайника, але Славік не пив, вода виливалася назад навпіл із кров’ю. В офісі стояв густий, страшний запах.