Захищаючись од нього, Еллі надухалася тими самими парфумами, які залишилися для Дениса майже фетишем. Дивна комбінація: запах наближення смерті. Запах першої ночі з жінкою.
Марго сиділа, замружившись і, здається, намагалася медитувати, вирівнюючи дихання. Виходило погано: ледь заспокоївшись, вона знову почала задихатися. Потім розліпила губи:
— Розв’яжи.
— Я розв’яжу, а ти його доб’єш, — озвався Денис. — Ні, сиди.
— Мені треба в туалет.
— Ходи під себе, — промуркотіла Еллі.
Денис устав. Еллі застережливо хитнула головою:
— Здурів?!
Нічого не відповідаючи, Денис узявся розв’язувати вузли на зап’ястях Марго.
У неї, звісно, затерпли й оніміли руки. Вона, звісно, не змогла одразу встати. Денис упіймав себе на тому, що дивиться байдуже, без жалю. Без ненависті. Може, через те, що він не спав уже дуже давно.
Статистика на кораблі відразу після впливу різко поліпшилась: населення — 512, щастя — 45 %, цивілізованість — 89 %, осмисленість — 68 %. У рейтингу учасників Денис нарешті піднявся на перше місце, залишивши Славіка на другому — і той, пускаючи криваву піну, залишився геть байдужий до цих змін. Марго програла, і розуміла це; єдиним її слабким шансом була б тепер Славікова смерть.
Не випускаючи її ліктя, Денис, як конвоїр, доправив Марго до туалету поруч з офісом.
— У кабінку теж зі мною підеш?
Денис відповів їй поглядом. Вона прикусила язика, швидко відвела очі:
— Нічого особистого. Я до тебе… нормально… ти класний. Ти не думай. Я просто…
— «Хотіла врятувати Ігоря»?
— Я так утомилася, — сказала вона щиро. — Коли ж це закінчиться?
Вертаючись назад, вони почули крики ще на підході до офісу.
— Сука! — голосно кричала Еллі. — Сучара!
Марго зупинилася. Безпорадно подивилася на Дениса, неначе просячи захисту.
Перше, що він побачив, зайшовши в офіс — екран під стелею. Осмисленість — двадцять два… двадцять один.
— Це що?!
— Ліза! — Еллі тицьнула йому під ніс телефон. — Це стерво!
Робот-пилосос, ніби нічого й не сталося, прибирав кров, огинаючи Славікове тіло на ковдрі. Денис випустив Марго, але та не втекла й не спробувала добити свою жертву — вона стояла й дивилася на екран, роззявивши рота, як трирічне маля на Діда Мороза:
— Дайте мені мій телефон… Де мій телефон?!
Замість відповіді Еллі схопила її за комір джинсової куртки, абияк напнутої поверх рваної футболки, і струснула, як грушу. Денис зрозумів, що доведеться знову їх розбороняти, але Еллі повернула свій гнів у раціональне русло й почала в’язати Марго, наче павучиха муху. Прикрутила її до стільця, і до ніжки стола, і, якби могла, прив’язала б до стін і до стелі; Денис сів на підлогу, відкрив логи розмов у себе в телефоні, й почав читати.
«Запитайте себе, чому наші батьки, перше покоління, нічого не розповідали нам про навігаційну рубку на борту. Де взялося додаткове джерело енергії. Де ділася Нова Земля…»
— Що там? — жалібно запитала Марго. — Де мій телефон? Я маю право…
Денис мовчки похитав головою.
Коли він закінчив читати, рівень осмисленості на кораблі опустився до п’ятнадцяти відсотків. «Нікому не подобається бути іграшкою», — сказав дядько Роберт, і був цілком правий.
Еллі не було в офісі. Марго дивилася на Дениса й чогось чекала.
Він мовчки похитав головою. Перевірив, чи надійно вона прив’язана. Глянув на нерухомого Славіка і вийшов, залишивши цих двох наодинці.
Він знайшов Еллі коло басейну. Вона сиділа, обхопивши себе за плечі, трясучись, дивлячись на пару над водою.
— Ми спалилися, — сказав Денис. — Наші пупси здогадалися, що ними маніпулюють.
— Це не ми, а вона.
— Марго вже досить покарана. Повноліття зустріне в колонії суворого режиму…
— Я про Лізу.
Вони довго мовчали, майже годину. Ставало темно й прохолодно.
— Ти залишив їх без догляду, Марго відв’яжеться і вб’є Славіка, — сказала Еллі.
— Еллі, як ти думаєш, Ліза — людина чи програма? Після всього цього — хто вона?
— Мені однаково. Я хочу додому.
— Я теж.
Стояла повна, абсолютна, безвітряна й неприродна тиша. Ні цикади, ні цвіркуна, ні шереху листя.
— Це ж наш колективний портрет, — сказав Денис. — Чудовисько, зліплене з інформації… з брехні. Зі жмутками смердючої вовни. Це вона правду про нас сказала.
— Якої вовни, що за маячня, ми… Ми не зробили нічого поганого. Це Марго. Якби не вона…