У Дениса перехопило горло. Він з жахом зрозумів, що не може говорити.
— Ден, тільки без патетики, — прошептала Еллі. — Пафос оф. Важілець униз…
«Ми можемо пожертвувати собою або іншими. Почати війну, і закінчити війну. Осудити або простити. Ніякий Промінь не може допомогти нам у цьому або перешкодити… І це значить…»
Він зробив паузу й змусив себе знову заговорити, долаючи спазм у горлі:
— Космічний корабель «Промінь»… перестає бути частиною експерименту. З цього моменту «Промінь» — автономний об’єкт в об’єктивному… реально існуючому Всесвіті. Ти більше не підкоряєшся ніяким впливам і не слухаєш нічиїх наказів!
— Дурень, — прошепотіла Еллі. — Думаєш, він прийме такі умови?! Вони суперечать основним…
— Виконую, — відгукнувся доброзичливий голос.
«… Це значить, що ми вільні».
«ПРОМІНЬ». ЛІЗА
— …ми вільні.
Вона вимкнула мікрофон і відкинулася на спинку старого пілотського крісла. Вона гадки не мала, слухали її чи ні. Прийде час — почують.
ДЕНИС
Розвіялась голограма над столом.
Вимкнулися статистика й рейтинг. Вирубалися телефони — Еллі дарма тицяла пальцем у свій екран.
— Шо таке? — запитав Славік зі свого лігва. — Світла нема?
Відчинились автоматичні двері — і ринулися зачинятись, але не зійшлися. Сіпнулися. Розійшлися зі стуком, знову спробували зійтися. Судомний, хворобливий рух.
— Бля, — сказала Еллі.
З’явившись на краю чутності, навалився звук сирени. І не однієї. Десяток сирен чи й більше, репетували, волали: рятувати нікого. Усе пропало.
Загуркотіли лопаті: наріс звук вертольота.
Еллі, підхопивши валізу, кинулася до виходу.
— Агов, — закричав Славік, — це шо таке? Це облава? Шо за фігня?!
Марго вибігла з залу вслід за Еллі, не озираючись. Денис не квапився. Підійшов до Славіка. Простяг йому склянку з соломинкою:
— Пий.
— Шо твориться? — Славік кліпнув. — Ми закінчили, так? Ми виграли? Мене не посадять?
— Пий, — повторив Денис.
Вертольотів було кілька: один, судячи зі звуку, висів прямо над будинком. Два чи три кружляли над територією. Денис прислухався: крізь рокіт моторів чувся, здається, голос у динаміку, командний. Хтось викрикував розпорядження… якою мовою? Невже китайською?!
— Хрінь, — пробурмотів Славік. — Фігня. Що там діється?
— Нічого особливого. Чотириста п’ятдесят дев’ять людей, з непростими стосунками, з утратами, у космосі, без допомоги, без надії…
— Я не зрозумів, шо ти белькочеш. Це що, вертушки? Це менти чи хто?!
Автоматичні двері смикалися, як щелепи, стискаючись і розтискаючись.
— Це ми, — сказав Денис. — У космосі. Без надії. Хоч народу на нашому «кораблі» трохи більше.
Загуркотіли черевики по сходах. Денис побачив — і сам був вражений, з якою радістю — двох незнайомі чоловіків у камуфляжі. З автоматами напоготів.
— На підлогу! — закричав один англійською. — Униз!
І Денис ліг на підлогу, і заплющив очі. Напевно, він моментально заснув; напевно, ті люди здивувалися.
— Ти майже програв, — сказав дядько Роберт. — Але якимсь дивом тебе осяяло.
Ледь помітно вібрували сидіння. Кілька годин тому бронемашини переламали чагарник і виїхали до краю басейну. Дико ревіла «Швидка допомога», куди вантажили на ношах Славіка. Блимали синіми маяками чорні машини представницького класу: в одну посадили Марго, в другу Еллі…
Сіпнулися ніздрі: він згадав запах її парфумів.
— Тепер я повинен вибрати, хто з них одержить свій приз? Згідно з додатковою умовою?
— Ми з тобою ні про що додатково не домовлялися.
Денис дивився на нього, відчуваючи, як повзе вниз куточок рота:
— Але…
— Ніхто з них не одержить свого призу. Та це й не важливо, ти скоро зрозумієш чому.
Денис опустив повіки. Очі неначе засипало піском.
— Утомився? Розумію… Буде тобі легше, якщо дізнаєшся, що виграв для людства нову долю?
– Ідіть у сраку, дядьку Роберт.
— Добре, нормально… Хочеш знати, що за доля?
— Ні.
— Нехай. Хочеш знати, хто я такий?
Денис зціпив зуби так, що стало боляче.
– І правильно, — м’яко сказав дядько Роберт. — Ти не хочеш цього знати… Я тобі натякну легенько: кожне століття, відступивши десять з гаком років від календарного початку, ми граємо на майбутнє людства. Робимо ставки. Порядок чи хаос, регрес чи розвиток, свобода чи зумовленість, добро чи зло… Ти грав на стороні добра, Денисе.