-- І така домовленість буде доступною також для мене?
Вона байдуже махнула рукою.
-- Я змальовую тобі ситуацію в загальних рисах, пане. До тонкощів дійдемо потім.
-- Зрозуміло. – Я вкусив нове тістечко. Вирішив, що ця жінка подобається мені не більше, ніж її опонентка з Пояса, Гаммонд. Власне кажучи, менше. А ще я змінив свою думку щодо мотивів чому вона увійшла в Цитадель без охорони. Це не була розпач. Чи відвага, чи безумство. Вона просто не уявляла, що може бути в небезпеці. В її світі людські життя були розмінною монетою, фігурами, які рухали туди-сюди у великій грі за владу, деякі варті більше, ніж інші. Фігури не становили, не могли становити жодної загрози гравцям. Вони існували тільки для того, щоб ними маніпулювати. Я був лишень фігурою з відносно високою вартістю.
Я доїв тістечко, і вирішив, що не хочу, щоб мною маніпулювали.
-- Можеш передати своєму батькові, що мене абсолютно не цікавить його пропозиція, -- сказав я і встав. – Гарного тобі дня, пані Вен.
Вона дивилася на мене так, наче я заговорив Шаганською. Тоді її бліді щоки зашарілися, а очі звузилися. В цю мить, на долю секунди її аристократична маска зникла, і мені здалося цілком ймовірним, що вона особисто прикінчила свого батька. А може замкнула його, зв‘язаного по руках і ногах і з кляпом в роті, в комірчині. Вона виглядала цілком здатною на таке. Тоді завіса впала і вона знов стала лишень зіпсованим, зарозумілим членом панівного класу.
-- Якщо я принесу йому це послання, в нього не буде вибору, як тільки вважати тебе своїм ворогом, пане. Може ще подумаєш?
-- В цьому немає потреби. Моя відповідь незмінна.
Вона гнівно вийшла з кімнати. Я раніше ніколи не бачив справжньої гнівної ходи; щоб так гнівно йти потрібне таке плаття як в неї. Мабуть, це якось пов‘язано з пишними спідницями.
-- Впевнений, що так буде краще? – запитав Кіль після того, як я зачинив двері.
-- Майже точно не буде, -- відповів я. – Але зате я отримав насолоду.
А мені нічого не приносило задоволення з ночі Халфи, коли Амра покинула Белларіус.
Якщо боги будуть добрі, то Вен і Гаммонд порвуть одна одну на шматки, і інші, менш брутальні люди, підберуть уламки. Але боги рідко бувають добрими.
-- Панове, -- сказав я трьом чоловікам, що були зі мною за гроші, та юнаку, що був за ідею. – Виходити з Цитаделі через парадні двері щойно стало небезпечним. Пані Вен майже точно або візьме Цитадель в облогу, або вишле вбивць, які нападатимуть з засідки на всіх, хто заходить і виходить.
Тон відкашлявся, і я глянув на нього, запрошуючи висловитися.
-- Навіщо їй це? Всі воїни, яких вона може зібрати, потрібні їй для нападу на Пояс. Міські бої – паскудна справа.
-- Вона приходила сюди, щоб спробувати вивести мене з гри. Готовий побитися об заклад, це тому, що в неї немає власної магії, але це несуттєво. Вона зважила шанси і вирішила, що зі смертю Штайнера, в неї є необхідні сили, щоб розчавити повстанців, якщо тільки не втручуся я. Як ви чули, вона спробувала схилити мене зберігати нейтралітет, знову ж таки через Штайнера, а точніше через те, що я з ним зробив. Тепер, коли я відмовився, в неї немає іншого вибору, як тільки спробувати стримати мене. Або безпосередньо через облогу, або опосередковано, взявши одного, чи кількох з вас, в заручники.
-- На облогу в нас недостатньо провізії, магу, -- сказав Марл. – Вода не проблема, а от харчі – так.
-- Не переймайся, -- відповів я йому. – В Цитаделі є потайні двері.
Марл посміхнувся.
-- Вони часом не розташовані за багаттям в кухні?
-- Саме так. Думаю, час показати вам всім підвал Телемарха, -- сказав я. – А принаймні, його частину. Там є місця, куди вам не варто забрідати. Крейдо, допоможеш Кілю знести дві сітки з верхнього поверху?
#
В нас була тільки пара свічок і більше нічого, щоб присвітити, тож я викликав магічне світло і повів нас всіх в нутрощі Гори Тарвус. Кіль загорнув сітки в простирадла, щоб їх було легше нести. Та вони все одно були обтяжливими, більше через розмір, ніж через вагу.
Коли ми дійшли до першого розгалуження в коридорі, там же Телемарх грався своїми огидними чарами, я зупинився.
-- Ніколи-преніколи не заходьте туди. Що б ви не почули, що б вам не здалося, що ви побачили. Ви мене зрозуміли?
-- Що там? – запитав Кіль.
-- Зло, божевілля і смерть, -- сказав я і на цьому зупинився.
Коли ми дійшли до другого коридору, я знов зупинився.
-- Цей коридор веде до дальнього кінця Гори Тарвус. Якщо з якоїсь причини нам доведеться втікати з міста, ми можемо дозволити собі цю розкіш. Пане Тон, ти чи твій брат, були колись в Джеддері?