Я вже це пережив. Інша ситуація, інші наслідки, та сама злість на себе. Ті, хто вдається до темних вчинків, повинні принаймні мати тверезий погляд і бути чесними, з собою, якщо не з іншими.
Для цього мого одного ока вистачало.
#
Коли я пройшов крізь камін, Марл дрімав в кухні у кріслі з плетеною спинкою. Хоча я фактично не шумів, він майже відразу прокинувся.
-- Магу, -- промовив він, протираючи обрубком заспані очі.
-- Марле, -- відповів я. – Чому не спиш?
-- Ти мав рацію на рахунок тієї Вен. Вона оточила вежу військами. Ми подумали, що буде найкраще, якщо ти довідаєшся про це, як тільки повернешся.
-- Вони поводилися войовничо?
-- Ні. Просто стоять і колупають пальцем в сраці.
-- Ну, тоді нехай. Йди поспи нормально, пане Марл. В цьому кріслі можуть наснитися жахи.
Він кивнув і я залишив його, по дорозі у своє внутрішнє святилище я пройшов повз інших у їхніх ліжках.
Боги, як Кіль хропів. Дивно, що хтось ще не придушив його уві сні.
Коли я сам нарешті ліг у ліжко, то відчув, як спадає принаймні частина напруги кількох останніх днів. Діями пані Вен я не переймався. Якщо в неї не було мага, вона могла скільки завгодно погрожувати кулаком, це не зашкодить мені чи моїм людям. А тепер, коли я схопив Півмісяця, Гаммонд теж турбувала мене значно менше. Максимум за кілька днів я або зламаю істоту і покину Цитадель з нею, або буду змушений спробувати і забрати в неї те, що мені потрібно. Якщо мені вдасться, то дякувати всім нікчемним богам, я залишу Белларіус. Або я міг просто вшитися звідси і спробувати зламати Півмісяць під час подорожі. Чим більше я про це думав, тим більше мені ця ідея подобалася. Я починав ненавидіти Белларіус так само, як його ненавиділа Амра.
Вперше відколи я прибув у Місто на Горі, я заснув ні разу не сіпнувшись, а з другого боку туманних воріт на мене не чекав страхітливий жах. Це був добрий, міцний сон без снів.
Тому, звісно ж, наступного дня все полетіло до дідька.
16
В мене ніколи не було хисту до ілюзій, і вони мене не цікавили. Щоб створити переконливу брехню з допомогою Мистецтва, потрібен певний склад розуму, майстерність і докладність, які здавалися мені страшно марудними. О, якщо потрібно я міг вичарувати доволі переконливу оману, щось що витримає поверхневий огляд, а навіть доторк. Я міг вдати шум, чи приховати сморід. Це можуть більшість магів. Але я ніколи не претендував на звання магістра ілюзорної магії.
Гаммонд була таким магістром.
Утримувати мага проти його волі пекельно важко. Він порве ланцюги і вигне ґрати, зірве з завіс двері, перетворить кам‘яні стіни в пил. Спалить вартових на попіл, розтопить їхню зброю і лати в блискучі калюжі.
Якщо його не осліпити, не оглушити, не позбавити можливості орієнтуватися в просторі.
Я прокинувся тому, що падав, перекидався, у вухах свистіло повітря. Я відкрив очі й побачив тільки хаос калейдоскопічних кольорів. Я викликав магічний зір, скидалося на те, що я падав у нескінченний вир енергії.
-- Доброго ранку, магу, -- голос Гаммонд пролунав звідусіль і нізвідки, пробиваючись крізь завивання вітру.
-- Як тобі вдалося продертися через обереги? – запитав я, намагаючись говорити зі спокоєм, якого зовсім не відчував. Я порився в магії, що зв‘язувала мене, але не знайшов жодної точки опори, жодної вільної ниточки, за яку було можна потягнути. Це було не плетиво, а туман. Чесно кажучи, рівень її майстерності злякав мене.
-- Ми знайшли твою мишачу нірку на Квадратній Підошві. Дивно, що ти не завдав собі клопоту замаскуватися тієї першої ночі. Поясом блукає не так багато високих чоловіків з одним оком, що розмовляють з чужинським акцентом. Принаймні таких, що не виглядають на найманців.
Отже, допитлива сусідка таки виявилася стукачкою. Вся моя обережність після того була марною тратою сил і часу.
-- Сподіваюся, конструкт спричинив вам не надто багато клопотів. – Так насправді я мав на увазі, сподіваюся він добряче пошматував тебе і твоїх людей. Я мав доступ до свого джерела. Але якщо я не міг вбити її, це не мало значення. Я не міг нівелювати її спритну пастку. А щоб прикінчити її, мені потрібно мати змогу виявити її. Саме тому вона зачарувала свій голос так, щоб він лунав звідусюди і нізвідки.
-- Голем? Трохи неприємна несподіванка, але ми вчасно з ним справилися. Мушу признати, твої закляття на дверях були значно поважнішою перешкодою.
-- Ви подолали мої закляття і конструкта не потривоживши мене?
-- Якщо тобі від того легше, якби ти не спав, мені б це не вдалося.
Я міг вдарити навмання і сподіватися на те, що мені пощастить. Я міг знищити все, що знаходилося зі мною в кімнаті. Мабуть, я міг обвалити великі шматки Цитаделі, якби дав з себе все, на що здатен. Але в мене не було жодних гарантій, що вона перебувала в тій самій кімнаті, чи навіть на тому самому поверсі, що і я. На її місці я був би далеко.