Телемарх всіяв все місто смертельними магічними пастками. Швидше за все вони призначалися для Амри, вона розповідала, що привела в дію дві з них. Але вони були витвором його параної та божевілля. Деякі були розташовані в логічних точках, наприклад, біля всіх воріт, а також біля головних причалів. Інші знаходилися у сумнівних місцях. Наприклад, я дуже сумнівався, що була потреба виставляти пастку в одному склепі на старому цвинтарі, розташованому на межі між Поясом і зайнятим шляхтою верхнім схилом.
Я вирушив на звук битви, моя впевненість, що я досягну своєї мети, зростала з кожним кроком. Коли я вийшов на невеличкий, майже вертикальний майдан зі сходами, що був частиною неофіційної демаркаційної лінії між Поясом і територією шляхти, то посміхнувся.
Основна маса сил Вен знаходилася на майдані, билася на два фронти – вниз по схилу штурмувала барикади, що перекривали майдан, вверх по схилу відбивала контратаку Гаммонд. А це означало, що основна маса сил Гаммонд також була на майдані.
На майдані була встановлена одна з пасток Телемарха.
Я викликав свій магічний зір і просканував весь той хаос в пошуках Гаммонд. Я повсюди бачив признаки її чарів – вона чудово справлялася зі своєю роботою, наприклад, створювала ілюзію, що її сили вдвічі більші ніж насправді – але спочатку я не міг знайти її самої. Тоді вона кинула якесь закляття, не знаю яке, і мій магічний зір вихопив спалах її чарів.
Вона знаходилася на самому краю майдану, під охороною чотирьох воїнів у кольчугах. Вона виглядала на виснажену, її сіре як залізо волосся заплутане, на одному боці обличчя червона пляма крові. Судячи з усього, це був її далеко не найкращий день.
Її день мав от-от значно погіршитися.
Я відійшов назад вгору, як мені здавалося, на безпечну відстань. Я все ще проглядав значний шмат майдану і бійню, яка там відбувалася, але зі своєї нової позиції, я більше не бачив Гаммонд. Що ж, не можна мати всього.
Я під ‘єднався до пастки Телемарха і задіяв її.
Спочатку здавалося, що нічого не відбувалося. Протиборчі сторони раптово не перестали намагатися вбити одне одного. Але білий, як крейда камінь, яким був вимощений майдан, почав плавитися, повільно перетворюючись в густу багнюку. За кілька секунд всі на майдані були в ній по щиколотку.
Тоді, з однієї миті на іншу, камінь знов перетворився на камінь, ловлячи в пастку живих і мертвих, тих що вмирали і їхніх вбивць. Всіх, за винятком тих, хто був на барикадах, де йшла найбільш розпачлива і жорстока боротьба.
Почалося замішання. Хтось стривожено закричав. А тоді спрацювала наступна частина пастки Телемарха.
Почулося страхітливе ревіння, і на майдані раптом з‘явилося сонце, спалюючи все і всіх у своїх межах. Я гадав, що знаходжуся достатньо далеко. Я не був готовий до того, скільки сили вклав Телемарх у свої чари. Вибух відкинув мене назад, жбурнув десь на два метри. Я гепнувся на бруківку і скрутився калачиком, прикрив обличчя і дозволив, щоб вибух покотив мене далі вверх по схилі. Намагатися боротися з ним було марною справою.
Коли я зупинився, то якусь мить просто лежав. Начебто переломів не було, хоча здерлося трохи шкіри об бруківку, а обличчя пекло наче від раптових сонячних опіків.
Я встав і пішов глянути, що я натворив.
Майдану більше не існувало. Його знесло до гірської породи, яка сама диміла. Всі будинки навколо майдану, а також багато будинків в усіх напрямках за ними, перетворилися в палаючі руїни. Це було тотальне спустошення.
Я мав намір піти й пошукати труп Гаммонд. З магами завжди варто переконатися, що вони дійсно мертві. Але коли побачив результати чарів Аітера, то відмовився від цієї ідеї. На майдані були сотні людей. Від них не залишилося абсолютно нічого.
-- Я хотів тільки, щоб мені дали спокій, -- промовив я до спустошення.
Я розвернувся і почав дертися назад до Цитаделі. Позад мене почали здійматися крики. Не знаю чиї, може мешканців, може прибічників однієї чи іншої сторони, що зібралися і спостерігали з, як їм здавалося, безпечної відстані. Це не мало значення.
Хай там що, на тому майдані, того вечора судилося загинути сотням людей. Я просто подбав, щоб жодна зі сторін не перемогла саме в цій битві.
Мені було наплювати, хто переможе у війні.
Амра: інтерлюдія 1
Коли я відкрила очі, поряд зі мною навпочіпки сиділа маленька дівчинка. В неї було довге, темно-каштанове волосся в натуральних, кучерявих локонах, шкіра кольору старого, старого дуба і зорі замість зіниць в очах. На ній було лахміття, як в будь-якого вуличного щура. Вона сиділа навпочіпки, ліктями спиралася на вузлуваті коліна. Коли я почала дивитися на неї, вираз її обличчя не змінився, він був пильний, але не божевільний.