-- З короля було досить. Він відправив мене навести порядок. Я повісив попереднього губернатора на площі Харада. Я зламав хребет торговим картелям. Розчавив клятих піратів. Взяв мітлу і очистив це місто, якщо не повністю, то принаймні від найгіршого бруду. Минуло двадцять років, а я досі замітаю. Бо в ту мить коли ти припиняєш замітати, бруд починає знов вилізати назовні.
Якусь мить я чекав, але здавалося, що він закінчив. Тож я сказав:
-- Пробачте, але яке це все має відношення до мене?
-- Інколи мені потрібна більша мітла.
-- Ой, ні. Я не буду знаряддям.
-- Всі ми знаряддя. Зараз ти знаряддя своїх власних бажань. А я знаряддя короля. А ще я знаряддя кожного мешканця цього міста, який бажає жити більш-менш впорядкованим життям. Це велика честь бути знаряддям, яке використовують для загального блага. Якщо цей термін тобі не подобається, обери інший.
-- Я обираю термін “приватна особа”.
Він не посміхнувся.
-- Якщо ти обереш цей термін, тобі доведеться насолоджуватися ним десь в іншому місці.
-- Що Ви хочете від мене? Конкретно?
-- Ти присягнеш на вірність короні Люсернії. Звісно, якщо ти досі ведеш якусь незаконну діяльність, тобі доведеться негайно припинити її. Ти будеш служити, як спеціальний радник при офісі Губернатора, будеш виконувати мою волю, і то так, як я вважатиму за потрібне.
-- Тобто по суті я буду робити те, що Ви мені скажете, коли Ви мені скажете.
-- Я не стану просити тебе начистити мої чоботи для верхової їзди, магу.
-- Може дасте мені приклад того, що Ви попросите мене зробити.
-- Звісно. Десь вісімнадцять місяців тому значна частина Люсерніса згоріла дотла. Нам відомо, що це був підпал, і нам відомо, що він був викликаний чарами. Нам не відомо хто чи що спричинило його, і чи це трапиться знов. Ти проведеш розслідування, а в кінці слідства повідомиш нас, що з цією загрозою покінчено.
-- Отже, Ви хочете, щоб я вирішував Ваші проблеми. Я вже волію чистити Ваші чоботи.
-- Ця позиція вже зайнята.
-- До речі, про зайняті позиції. Хіба Клюге вже не займається тим, чим Ви просите зайнятися мене?
-- Авром Клюге в багатьох відношеннях прекрасна і чесна людина. Має певні навички в слідчій роботі й такий собі талант у Мистецтві. Чудово керує ресурсами і людьми. Його просунули саме на той рівень, який найкраще відповідає його здібностям.
-- Отже, він вже намагався знайти підпалювача і зазнав невдачі.
-- Саме так.
-- Лорде Морно, я прийму Вашу “пропозицію”, бо не бачу прийнятної альтернативи. Але наполягаю на одній умові.
-- Якій умові?
-- В мене є просто невідкладна особиста справа. На невідомий проміжок часу мене в Люсернісі не буде. Я планую вирушити щонайпізніше через два-три дні. Я не можу прийняти Вашу пропозицію, поки не закінчу цю справу.
Він втупився в мене.
-- А якщо я наполягатиму, щоб ти негайно взявся за виконання своїх обов‘язків?
-- Я буду змушений вирушити цієї ж ночі, без належної підготовки, і прийму всі наслідки, що витікають з цього рішення.
Він розмірковував, не зводячи з мене погляду, один обгризений ніготь стукав по столу.
-- Гаразд, магу, -- нарешті промовив він. – Можеш одягнути мантію спеціального радника після повернення. Але присягнеш на вірність зараз.
Чорт. Але це не мало значення. Якщо мені вдасться вижити під час подорожі в пекло і повернутися, то тоді й буду розбиратися з наслідками.
-- Чудово, -- сказав я, хоча мав на увазі зовсім протилежне, і він задзвонив у свій дзвіночок, встав і обійшов навколо стола.
20
Церемонія включала у себе стояння на колінах, повторення присяги перед трьома знудьгованими клерками, що виконували роль свідків, і дуже довгий пергаментний папір з цілою купою написаних дрібним почерком слів, на який я поставив підпис, а він печатку. Після цього були ввічливі аплодисменти, поплескування по спині, ковток паршивого Корунського бренді після тосту за короля – тепер мого короля – і через десять хвилин я опинився перед сходами в Губернаторський Палац з копією присяги в руці й чудовим видом на Променад.
Я почав короткий шлях додому. Певне розчарування -- після десяти років таким чином офіційно змінити свій статус вигнанця. Пам‘ятаю, я подумав, що коли розповім це Амрі, то вона буде сміятися до сліз, і посміхнувся. Я перестав посміхатися, коли згадав, наскільки малоймовірно, що я ще колись побачу її. З зусиллям я прогнав ці думки і зосередився на навколишньому світі. Я був у Люсернісі, на Променаді, оточений найбільш елегантними будівлями в світі. Стояла пізня осінь, що в Люсернісі означало приємну прохолоду і свіжість. Дерева якраз змінювали колір, повсюди було жовте і золоте листя. Ще краще, було дуже малоймовірним, що хтось спробує вбити мене під час цієї прогулянки. Я відкрив, що найбільшу радість приносять дрібниці.