Я вигукував Крейді куди їхати, він виявився більш ніж компетентним візником і до півдня ми перетнули Доньчин Міст і котилися курною дорогою до місця, де я колись жив.
-- Горм на паличці, -- Кіль різко встав, вдивляючись в поля, що оточували нас. – Це все йобані трупи. Вони повсюди!
Крейда і Марл теж були вражені, хоча й не виразили цього вголос.
-- Це – могильники, -- сказав я їм. – Або якщо ви волієте барвисті описи, поля смерті. Трупи поверх трупів поверх невідомих кісток. Вони дуже старі, ці поля. Старші ніж пам‘ятає більшість Люсернійців.
-- Вони що, не вірять в поховання мертвих? Чи спалення їх?
-- Поховання, так. Кремація, ніколи. Пам‘ятаєте велетенську споруду з білими стінами, яку ми минули перед мостом? Це єдиний цвинтар в Люсернісі. Хоча він великий, та все одно замалий. Бідні туди ніколи не потрапляють. Забутих усувають, щоб звільнити місце.
-- Божевілля якесь, -- пробурмотів Кіль. – Це місто божевільне.
-- Та ні. Звісно, з мертвими вони поводяться трохи дивакувато, але на це в них є свої причини. В інших відношеннях Люсернійці не більше божевільні ніж будь-хто.
-- Божевільні, як коробка жаб, що танцюють джигу, -- наполягав Кіль.
-- Божевільніші, ніж ті, що живуть на схилі гори? -- поцікавився я, посміхаючись.
-- Принаймні, там пейзаж значно кращий ніж оце.
-- Факт, -- признав я.
Невдовзі ми прибули до залишків мого колишнього дому. До межі моєї землі під‘їхала карета. Я підозрював, що Клюге буде чекати на мене, і виявилося, що я мав рацію, коли з карети, що зупинилася, вийшов саме він.
-- Командувач Клюге. Якби я знав, що ти приїдеш до мене в гості, то принаймні прихопив би для тебе крісло.
-- Магу, -- відповів він, ігноруючи інших. – Що в клітці?
-- Ти чекав весь день, щоб поставити це запитання? Чому не запитав раніше?
-- Раніше це не мало для мене значення. Тепер має.
-- Що за цей час змінилося?
-- Твоя позиція змінилася, Хольгрене Анградо. Зі здібного мага і дрібного злодюжки ти перетворився в спеціального радника самого лорда губернатора.
-- По-перше, так трапилося, що я ще не радник. По-друге, мої ймовірні крадіжки ніколи не були дрібними. По-третє, якщо я всього лиш здібний маг, то який тоді ти? І останнє, що це все має спільного з тим, що знаходиться в клітці?
-- Тобі не можна довіряти. Ти злочинець і судячи з твоїх дій в Белларіусі, анархіст. Сама думка, що тебе легітимізує лорд губернатор, мене вкрай турбує. Я стану твоєю тінню, Анградо. Я буду перевіряти кожен твій крок, ретельно вивчати все, що ти робиш, все, що має відношення до тебе. І почну я з того, що огляну, що в тебе в клітці.
Тоді, одна за одною, я зрозумів три речі. По-перше, коли Клюге привіз мене до палацу, то очікував, що Морно мене якось покарає. І хоча він мене покарав, Клюге просто не міг не бачити все, що трапилося, в протилежному світлі.
По-друге, в своїй власній голові, Клюге в першу чергу був представником закону. Те, що він маг, було на далекому другому місці, і це здивувало мене. Буквально кожен маг, якого я зустрічав, визначав себе за своєю силою.
І останнє, я розумів, що Клюге відчував до мене глибоку неприязнь, як особисту, так і професійну. Він буде колючкою в моєму боці, допоки в мене буде бік, в який можна цю колючку загнати.
Я подивився навколо.
-- Де твої констеблі, командувачу?
-- Вони мені не потрібні.
-- Ти хочеш сказати, що вони тобі не допоможуть. – Якщо між нами дійде до дуелі, то він програє. Йому знадобиться будь-яка допомога, але зграя міської варти нічого не змінить.
-- Де твій ордер на обшук? – запитав я його.
-- Він мені не потрібен, -- повторив Клюге, і технічно він мав рацію. Як представнику закону, йому потрібна була тільки підозра про правопорушення. Але це не мало значення. Я повинен був негайно кинути йому виклик і побачити чи він блефував.
-- Я не погоджуюся, Клюге. Якщо ти збираєшся перевіряти мене до самої смерті й ходити за мною по п‘ятках, кожного разу тобі доведеться робити це з підписаним лордом губернатором ордером. В іншому випадку я не стану співпрацювати з тобою. Щоб ти краще зрозумів, якщо хочеш заглянути в цю коробку, я хочу побачити підписану Морно записку, в якій буде сказано “Покажи Аврому, що в тій клятій коробці”. Якщо тобі це не подобається, можеш спробувати затримати мене, але добром це для тебе не закінчиться. Я все чітко пояснив?
Він посміхнувся. Чи принаймні показав зуби.
-- Так. Чітко. – Клюге розвернувся на п‘ятах і пішов до своєї карети. Він заліз всередину і зі знудженим кучером, що здавалося страждав від диспепсії, поїхав геть. Коні і оббиті залізом колеса здійняли в повітря жовто-сіру куряву.