Я зайшов у кухню так, наче робив це кожен день. Три кухарі були надто зайняті й не звернули на мене уваги. Ухилившись від спітнілого офіціанта, я швидко зайшов у шумну, заповнену їдальню і відразу зауважив Дарувнера. Він сидів за своїм звичним столом в глибині залу, лиса голова блищала в сяйві ліхтарів, обличчя почервоніле від випивки. Дякувати мертвим богам, певні речі ніколи не змінюються.
Він тихо розмовляв з Казанком, своїм хлопчиком на побігеньках. Дарувнер говорив, а юнак кивав. Винятково біля нього не було жодної з його небог. Дарувнер підвів погляд, побачив мене і його брови злетіли вгору.
-- Хольгрен! Я бачив тебе і в кращому вигляді, -- промовив він, зауваживши мій замурзаний одяг і брак ока.
-- Сподіваюся, колись ще побачиш, -- відповів я, сідаючи за стіл. Казанок кивнув мені й відійшов.
-- Вина?
-- Так, дякую.
Він налив і ми випили. У Фенгала подавали паскудну їжу і пристойне вино. Я з радістю змив воду Оз з язика.
-- Менше ніж годину тому, -- сказав Дарувнер, дряпаючи своє величезне пузо. – Мене відвідав новопризначений Командувач Варти.
-- І як там наш старий любий Клюге?
-- Дуже хоче довідатися де ти. Настільки, що показав мені цілу жменю пряників у одній руці, й батога в другій.
-- Пробач за будь-які спричинені тобі незручності, Фенгале. Я це не навмисно.
Він відмахнувся.
-- Невід‘ємна частина бізнесу. Клюге не перший, хто спробував взяти мене в шори, і не він останній. Але він мене зацікавив. Що ти такого накоїв, що йому так не йметься знайти тебе?
-- Мені запропонували пост, який він дуже сильно прагнув. Він вважає, що я для нього абсолютно непридатний. Взагалі-то я з ним згоден, але не настільки, щоб запхати голову у петлю, яку він для мене плете.
-- Мені варто знати, що це за пост?
-- Мені соромно казати.
-- Цього достатньо, -- Він помішував вино у стакані, явно вирішуючи, як підступитися до теми, про яку ще навіть згадки не було.
-- То як там Амра поживає? Чув, що вона вирушила в Белларіус. Після цього ми чули про Белларіус тільки те, що він пожирає свої власні нутрощі.
Я хотів би розповісти Фенгалу все, що трапилося. Він відчував особливу симпатію до Амри. До мене він ставився люб‘язно, а до Амри – з батьківською турботою. Я вирішив розповісти йому правду, опустивши факти, що могли тільки викликати ще більше запитань.
-- Амру заманили в Белларіус. Вона мала там загинути. Вона не загинула, але зникла. Я намагаюся знайти і повернути її.
-- Хто… ні. Ти б сказав хто вчинив таке, якби вважав, що мені безпечно чи корисно знати це. – Він допив вино і поставив стакан на стіл. Глянув на мене і посміхнувся. – Тоді скажи мені, Хольгрене, що я можу зробити для тебе в цей чудовий вечір.
Він сказав це безпечно але коли Фенгал Дарувнер пропонував допомогу це означало, що для вирішення поставленого завдання він готовий задіяти всі свої значущі ресурси.
-- Сьогодні ввечері я покидаю місто. Мине багато часу, перш ніж я повернуся. Якщо повернуся. Потрібно заопікуватися моїми людьми; двома найманцями і… протеже, гадаю це найкращий термін. Завдяки Клюге я не можу подбати про них до від‘їзду.
Він підняв брову.
-- Це все?
Я знизав плечима.
--А що, має бути ще щось?
-- Ні, ні. Прошу, не зрозумій мене неправильно. Але також прошу, не ображайся, якщо я трохи здивований.
-- З мого боку було б тупо ображатися на щось, чого я не розумію.
Він засміявся і похитав головою.
-- Це не має значення, магу. Але мені подобається те, як Амра вплинула на твій характер.
-- Ти хочеш сказати, що до зустрічі з Амрою я б не заопікувався своїми людьми?
-- Ні. Я хочу сказати, що в тебе не було б людей, якими тобі було б потрібно заопікуватися. Тепер розкажи мені, як ти хочеш, щоб я подбав про твоїх людей.
Я розповів і він був трохи розчарований, що це така проста справа. Тоді я сказав, що він може допомогти мені ще з однією справою, і що це за справа, і йому це геть не сподобалося.
-- Можеш відразу перерізати собі вени і мати спокій, -- сказав він мені. Чоло в нього насупилося.
-- Повір мені, я скористаюся ним, тільки якщо буду змушений, -- відповів я. – Але якщо я потребуватиму його і не матиму, то мені гаплик, і Амрі теж.