У наш час існує значно більше можливостей для спілкування з людьми усіх верств і національностей, аніж за днів Ізраїлю. Сьогодні в тисячу разів більше доріг, ніж було колись.
Подібно до Христа, вісники Всевишнього нині повинні закріплюватись у таких жвавих місцях, де можна було б зустрічатися з багатьма людьми з усіх куточків світу. Подібно до Ісуса, заховавшись в Богові, вони повинні сіяти євангельське насіння, знайомлячи з дорогоцінними істинами Святого Письма інших; глибоко закорінившись у свідомості і серцях, це насіння принесе добрі плоди для вічного життя.
Які ж серйозні повчання можна видобути з історії відступництва Ізраїль, коли цар і народ відвернулися від високої мети, до котрої були покликані! Там, де вони виявили слабкість, що призвело до падіння, сучасний Божий Ізраїль — представник Неба, що уособлює правдиву Церкву Христову, — повинен бути міцним, оскільки на нього покладається відповідальність закінчити доручену людям роботу, готуючи світ до дня останнього суду. Однак йому доведеться зустрітися з тим же злом, яке спіткало Ізраїля під час царювання Соломона. Сили ворога усякої правди значно зміцніли, і перемога може бути отримана виключно силою Бога.
Боротьба, що чекає на нас, вимагає самозречення, недовіри до власних зусиль, усвідомлення повної залежності від Бога та мудрого використання будь-якої можливості для спасіння душ. Коли члени Божої Церкви об'єднаються і виступлять разом уперед, відкриваючи світові, що лежить у темряві гріха, красу святості; коли, подібно до Христа, вони виявлятимуть самозречення, звеличуватимуть Божественне, а не людське, любитимуть і невтомно служитимуть тим, котрі мають велику потребу в благословеннях Євангелія, тоді Господнє благословення вочевидь супроводжуватиме Його народ.
Розділ 5. Розкаяння Соломона
Двічі за час царювання Соломона Господь з'являвся йому зі словами підбадьорення і поради: один разу нічному видінні в Гівоні, коли обіцяв дати цареві мудрість, багатство і славу, якщо той залишатиметься упокореним і слухняним; другий — після освячення храму, коли Господь знову закликав його до вірності. Дані Соломонові вказівки були ясними, а обітниці — чудовими, однак про того, котрий так щедро був обдарований усім і, здавалося, мав би виправдати сподівання Неба, написано: “Не виконував він того, що наказав Господь... Його серце відхилилося від Господа, Бога Ізраїлевого, Який двічі йому являвся і наказував йому не ходити за іншими богами”.(1Цар.11:9-10) Відступництво царя було таким жахливим, а серце настільки запеклим у безвиконанні, що його становище здавалося безнадійним.
Нехтуючи радістю спілкування з Богом, Соломон почав шукати втіхи в чуттєвих насолодах. Про це він говорить: “Я взявся за велику працю: набудував для себе будинків, насадив виноградники, розвів собі сади та гаї... придбав собі рабів та невільниць... нагромадив я собі також срібла та золота, і скарбів царів та провінцій. Завів собі співаків та співачок, і втіху людських синів... Отак я став великим і перевищив усіх, що були в Єрусалимі до мене.
І всього, чого б не забажали очі мої, я їм не відмовлював; я не позбавляв серця свого жодної радості; тішилося серце моє від усякого труду мого... Та коли я подивився на всі свої справи, що робили мої руки, і на ту працю, що я звершував, — й ось геть усе марнота й гонитва за вітром, і немає під сонцем з того жодної користі!
Заповзявся я придивлятись, що то є мудрість, безумство і глупота. Бо що робитиме людина, яка прийде після царя? Тільки те, що вже робилось... Та я зненавидів життя, бо противним мені здалося кожне діло, що під сонцем чиниться”.(Екл.2:4-18)
На власному гіркому досвіді Соломон пересвідчився в марноті життя людини, яка шукає найвищого блага в земних речах. Він споруджував вівтарі язичеським богам, аби переконатися в їхній неспроможності дати спокій душі. Вдень і вночі його мучили похмурі думки. Він втратив радість життя і душевний спокій, а майбутнє видавалося темним і розпачливим.
Однак Господь не залишив його. Докорами та суворими карами Він намагався спонукати царя до усвідомлення гріховності свого життя. Він позбавив його Свого захисту і дозволив ворогам докучати йому, підриваючи міць його царства. “І підняв Господь на Соломона противника — едомлянина Гадана... І підняв Бог на Соломона ще й іншого противника, Резона, що ... став провідником банди... Він був противником Ізраїлю, пануючи над Сірією. А Єровоам... раб Соломонів... муж відважний... також підняв руку на царя” (див. 1Цар. 11:4-28).
Нарешті Господь через пророка послав Соломонові приголомшливу вістку: “Через те, що ти так поводився, і не виконував Мого Заповіту, ні постанов Моїх, як Я наказав тобі, Я відберу царство твоє і дам його твоєму рабові. Однак за твоїх днів не зроблю цього заради батька твого Давида, — з руки сина твого відберу його”.(1Цар.11:11-12)
Прокинувшись немовби зі сну від слів винесеного йому та його домові вироку, Соломон, сумління якого заговорило у ньому, побачив своє безумство в правдивому світлі. Відчуваючи жахливі душевні муки, підупалий фізично й духовно, утомлений і спраглий, він залишив розбиті земні водоймища, аби ще раз напитися з Джерела життя. Нарешті страждання, через які він перейшов, подіяли на нього. Довгий час його мучив страх перед вічною загибеллю, оскільки він не знаходив сили залишити своє безумство; тепер же у словах пророка блиснув промінь надії. Бог ще не відкинув його остаточно і був готовий звільнити від рабства, страшнішого за могилу, звільнитися від якого він сам вже не міг.
З вдячністю Соломон визнав могутність і милосердя Всевишнього (див. Екл.5:7). Каючись, він зробив перші кроки на шляху повернення до вершин чистоти і святості, звідки так низько упав. Він розумів, що вже не уникнути згубних наслідків гріха, не зможе стерти з пам'яті спогадів про все, що вчинив, потураючи своїм бажанням, проте вирішив докладати всіх зусиль, аби врятувати від безумства інших. Він покірно визнає свої гріхи та підносить голос, застерігаючи тих, хто потрапив під згубний вплив його беззаконних учинків.
Істинно розкаяний грішник не забуває своїх помилок. Навіть знайшовши душевний мир, він не залишається байдужим до вчинених ним гріхів. Він думатиме про тих, хто припустився гріха через його поведінку, і намагатиметься, по можливості, навернути їх на дорогу правди. Чим яскравіше світло, що осяяло його, тим сильнішим буде його бажання навернути інших на правильний шлях. Він не замовчуватиме свої свавільні вчинки, не вважатиме свій гріх дрібницею, а здійматиме тривогу, застерігаючи інших.
Соломон визнав, що “серце людських синів повне зла, і безумство в їхньому серці поки їхнього віку”.(Екл.9:3) І знову він говорить: “Оскільки вирок за лихий вчинок виконується не швидко, тому серце людських синів повне бажання чинити зло. І хоч сто разів чинить грішний лихе, а Бог суд йому відкладає, проте я добре знаю: щасливими будуть ті, котрі Бога бояться, котрі перед Ним мають страх! А безбожному не буде щастя, і мов тінь, проминуть його дні, тому що він перед Богом не має страху!”.(Екл.8:11-13)
Натхненний Духом Святим, цар записав для прийдешніх поколінь історію своїх втрачених років, супроводжуючи її відповідними застереженнями. І хоч посіяне ним насіння принесло народові врожай зла, однак життя царя не було цілком даремним. На схилі років Соломон з лагідністю і покірливістю “навчав народ знання. Він важив та досліджував і склав багато приповісток... Він старався підібрати потрібні вирази, і вірно писав слова правди. Слова мудрих — наче голки, і мов гострі цвяхи; складачі ж таких слів, — від одного Пастиря. Що ж понад те, сину мій, то будь обережний...
Підсумок усього почутого, — писав він, — Бога бійся, й Заповідей Його пильнуй, бо у цьому вся людина! Бог приведе кожну справу на суд, і все потаємне, — чи добре воно, чи лихе!”.(Екл.12:9-14)
Соломонові писання пізнього періоду життя свідчать про те, що чим глибше він усвідомлював мерзотність свого минулого, тим більше уваги приділяв молодим людям, застерігаючи їх від помилок, які сприяли марнотратству найкращих дарів Неба. З жалем і соромом він визнавав, що в розквіті літ, коли Господь міг бути розрадою й підтримкою в житті, він відвернувся від Небесного світла і Божественної мудрості, служив іншим богам замість Єгови.