У той час як Бог бажав навчити людей, що Його любов посилає їм Дар, Який примиряє їх із Ним, архіворог людства намагався переконати мешканців Землі, що Бог знаходить задоволення в їхньому знищенні. Таким чином, жертвоприношення й обряди, призначені Небом для відкриття Божественної любові, були спотворені; в результаті виявилось, що грішники, приносячи дари і роблячи добрі вчинки, даремно намагалися умилостивити гнів ображеного Бога. Разом з тим, сатана за допомогою різних вивертів намагався пробуджувати і зміцнювати в людях лихі пристрасті, аби, ведучи гріховний спосіб життя, вони все далі відходили від Бога, перетворюючись на безнадійних невільників гріха.
Коли через єврейських пророків було дане писане Боже Слово, сатана ретельно дослідив тексти щодо Месії. Він уважно вивчав слова, які розкривали зміст діяльності Христа серед людей як страждаючої Жертви і водночас переможного Царя. Із пергаментних сувоїв Старого Завіту він довідався: Той, Котрий має прийти, буде “як ягня, яке ведуть на заколення” і “образ Його мав бути так змінений, ніби Він не був людиною, вигляд Його не мав нічого людського собі”.(Ісаї 53:7; 52:14) Обіцяний Спаситель людства мав бути “зневажений, останній між людьми, чоловік болів, що зазнач недуги... ніби Бог Його вдарив поразами й мучив”. Однак Він мав виявити свою могутню силу, щоб “судити вбогих народу”. Він “спасе дітей убогих, гнобителя ж розтопче”.(Ісаї 53:3-4; Псал.71:4) Ці пророцтва викликали в сатани страх і тремтіння, однак він не відмовився від свого задуму зруйнувати, якщо можливо, плани милосердного Єгови щодо викуплення загиблого людства. Він вирішив зробити все можливе, щоб засліпити людей, аби вони не зрозуміли справжнього значення пророцтв про Месію, і таким чином приготувати шлях для відкинення Христа під час Його пришестя.
Упродовж віків, що передували потопові, спроби сатани підбурити світ проти Бога виявились успішними. Та навіть уроки потопу запам'яталися людям ненадовго. Уміло зваблюючи людство, сатана крок за кроком провадив їх до відкритого повстання. І знову перемога, здавалося, буде за ним, однак Божий задум щодо грішної людини залишався незмінним. Через нащадків вірного Авраама із покоління Сима пізнання милостивих намірів Єгови мало бути збережене для добра всіх майбутніх поколінь. Час від часу поставали покликані Богом вісники Істини, котрі звертали увагу людей на зміст жертовних ритуалів і, особливо, на обітницю Єгови про прихід Того, на Котрого вказувала вся система жертвоприношень. Таким чином світ мав бути захищений від усезагального боговідступництва.
Проте здійснення Божественного задуму не обійшлося без рішучого опору. Ворог Істини і праведності робив усе можливе, щоб примусити нащадків Авраама забути про своє високе святе покликання і поклонятися фальшивим богам. На жаль, його зусилля досить часто мали успіх. Упродовж віків перед Першим приходом Христа “темрява вкривала землю і морок — народи”.(Ісаї 60:2) Сатана кидав свою пекельну тінь на шлях людей, намагаючись перешкодити їм отримати пізнання про Бога та майбутній світ. Безліч мешканців Землі перебували “у тіні смертній”. Єдиною надією людства було те, що цей морок розсіється і вони зможуть побачити Бога.
Божий Помазаник Давид пророкував, що прихід Христа буде як “світло поранку безхмарного, коли сонце сходить”(2Сам.23:4) А Осія свідчив: “Його прибуття певне, мов зірниці”.(Осії 6:3) Спокійно й тихо вранішнє світло зливається на землю, проганяючи нічні тіні і пробуджуючи землю до життя. Так мало зійти Сонце Праведності, і “лікування в проміннях Його”.(Мал.4:2) Чимало тих, котрі “жили у смертній тіні”, мали побачити “світло велике”.(Ісаї 9:1,5-6)
Пророк Ісая, із захопленням спостерігаючи це славне визволення, вигукнув: “Бо Дитя народилося нам, даний нам Син, і влада на раменах Його, і кликнуть ім'я Йому: Дивний, Порадник, Бог сильний, Отець вічності, Князь миру. Щоб збільшити владу в безконечнім мирі на троні Давида і в його царстві, щоб його укріпити правосуддям та правдою, відтепер і аж навіки, — ревність Господа Саваота це зробить!”(Ісаї 9:1,5-6)
В останні століття історії Ізраїлю — напередодні Першого пришестя — усім стало зрозуміло, що про прихід Месії говориться і в такому пророцтві: “Того мало, що Ти слуга Мій, щоб відновити потомство Якова, щоб вернути врятованих Ізраїлю. Я зроблю тебе світлом народів, щоб спасіння Моє дійшло аж до краю землі”. “І з 'явиться слава Господня, — передрік пророк, — і все творіння разом побачить її”.(Ісаї 49:6; 40:5) Це було саме те світло для людей, про яке пізніше так сміливо проповідував Йоан Хреститель: “Я — голос того, що кличе в пустині: Рівняйте дорогу для Господа! — як сказав пророк Ісая”.(Йоан.1:23)
Саме про Христа була дана пророча обітниця: “Так говорить Господь, Викупитель Ізраїлів, Святий його, до зневаженого людьми, до погордженого в народі... Я стерегтиму Тебе, і поставлю Тебе у Заповіт народові, щоб обновити землю, щоб заселити спустошену спадщину, щоб в'язням сказати: ‘Виходьте’, а тим, хто в темноті: ‘Покажіться’... Ні голоду, ні спраги не зазнають, і не вдарить їх спека, ні сонце, — бо Той, Хто їх милує, їх попровадить, і до водних джерел поведе їх”.(Ісаї 49:7-10)
Ці й подібні до них слова зміцнювали віру щирих і мужніх юдеїв — нащадків святого родоводу, через яких збереглось пізнання про Бога. Із надзвичайною радістю вони читали, як Господь помаже Того, Котрий “благовіститиме убогим”, “лікуватиме скрушених серцем, полоненим звіщатиме свободу” і “проголосить рік Господнього благовоління”.(Ісаї 61:1-2) Але їхні серця сповнювалися сумом, коли вони думали про страждання, яких Йому доведеться зазнати задля виконання Божественного задуму. Із глибоким жалем читали вони слова пророчого сувою: “Хто б нашій звістці повірив і кому відкрилось рамено Господнє? Він, мов той пагін, виріс перед нами, мов корінь із сухої землі. Не було в ньому ні вигляду, ні краси; і ми Його бачили, але нічого принадного у Ньому не було. Він зневажений був, останній між людьми, страдник, знайомий з хворобами, і від Якого обличчя ховали; зневажений, і ми не цінували Його. Та Він недуги наші узяв на Себе, і наші болі поніс, а ми вважали, що Його покарано, що то Бог Його вдарив поразами й принизив. Він же був поранений за наші гріхи, за наші провини Він мучений був, — кара на Ньому була за наш світ, Його ранами ми оздоровлені! Усі ми блукали, немов ті вівці, кожен ходив власною дорогою; на Нього Господь поклав гріхи усіх нас! Його мордували, та Він упокорився і уст Своїх не відкривав... Як вівця перед стригалем своїм мовчить, так і Він не розтуляв Своїх уст. Насильно, скорим судом Його вхопили, і хто з Його сучасників думав, що Його вирвано із землі живих і що за гріхи Його народу на смерть Його віддано. Разом із злочинцями призначили Йому гріб, та Його поховали в багатого, хоч жодної провини Він не зробив, і не було в Його устах омани”.(Ісаї 53:1-9)
Ось що говорить Сам Єгова через Захарію про Спасителя Страждальця: “О мечу, встань проти Мого Пастиря, та проти Мужа — Мого Спільника”(3ах.13:7) Ставши Поручителем за грішника та зайнявши його місце, Христос повинен був постраждати відповідно до Божественної справедливості. Йому належало зрозуміти, що таке справедливість, та пізнати, що означає для грішників стояти перед Богом без заступника. Устами псалмиста Викупитель пророкував про Себе: “Моє серце розбила ганьба, і Я занеміг; Я чекав співчуття — та немає його, і утішителів — та не знайшов нікого! Вони жовч поклали до їжі, а в спразі Моїй оцтом Мене напоїли”.(Псал.69:21-22)
Він також пророкував про те, яким буде ставлення до Нього: “Бо пси оточили Мене: обліг Мене натовп злочинців, прокололи вони Мої руки та ноги Мої. Я міг би полічити всі кості Мої; вони дивляться, зробивши з Мене видовище. Вони ділять ризи Мої між собою і кидають жереб на одяг Мій”.(Псал.22:17-19)
Якими б сумними не були слова про гіркі страждання і жорстоку смерть Обітованого, однак у них міститься і велике благо. Адже про Того, Кого “зволив Господь... побити” та віддати на муки, щоб “Він став жертвою за гріх”, Єгова говорить: “Він побачить потомство, житиме довго, і рука Його здійснить успішно волю Господню. Він через муки Своєї душі бачитиме світло і насититься Своїм знанням. Справедливий, Мій Отрок, виправдає багатьох, і їхні гріхи на Собі понесе. Тому Я дам Йому уділ між великими, і з сильними ділитиме здобич за те, що на смерть віддав душу Свою, і до злочинців був зарахований, коли гріхи багатьох узяв на Себе і заступався за злочинців!”(Ісаї 53:10-12)