Один тиждень — сім років — закінчився 34 року після Н.Хр. Саме тоді каменуванням Стефана юдеї остаточно засвідчили про своє відкинення Євангелія, а учні, які розпорошилися по світу внаслідок переслідування, “ходили і проповідували Слово Боже”.(Дії 8:4) Незабаром після цього навернувся гонитель християнства Савло, котрий став Павлом — апостолом язичників.
“Сімдесят тижнів” із пророцтва Даниїла 9:24 охоплюють відрізок часу майже в п'ять століть, — починаючи відбудовою Єрусалима юдеями після вавилонського полону і до відкинення Богом Ізраїлю як вибраного народу.
Численні пророцтва про пришестя Спасителя спонукали юдеїв жити в постійному очікуванні. Чимало з них померли у вірі, не дочекавшись виконання обітниці. Євреї вірили, що ці обітниці виконаються в майбутньому, а тому визнавали себе чужинцями й приходьками на Землі. Від днів Еноха обітниці, повторювані патріархами і пророками, підтримували у віруючих надію на Його прихід.
Бог не відразу відкрив точний час Першого пришестя; навіть після відкриття цього часу в пророцтві Даниїла не всі правильно зрозуміли його.
Минали століття, і, нарешті, голос пророків замовк. Рука гнобителя тяжіла над Ізраїлем. Коли юдеї відійшли від Бога, їхня віра згасла, майже не освітлювала майбутнього і надія. Слова пророків для багатьох залишалися незрозумілими. Що ж до тих, віра яких мала б залишатися міцною, то вони були готові вигукнути: “Продовжаться дні, — і зникне усяке видіння”.(Єзек.12:22) Проте на Небесній Раді час Приходу Христа вже був визначений, і “коли прийшла повнота часу, Бог послав Свого Сина... щоб викупити підзаконних, аби ми одержали усиновлення”.(Гал.4:4-5)
Уроки для людства необхідно було викладати мовою людей. Вісник Заповіту повинен був говорити особисто Сам. Його голос мав лунати і в Його власному храмі. Він — Творець Істини — повинен був очистити її від полови людських учень, які позбавляли її сили. Принципи Божого правління і План викуплення мали бути чітко визначені. Істини Старого Завіту потрібно було повністю викласти перед людьми.
Коли Спаситель, нарешті, з'явився у “подобі людини”(Филп.2:7) і розпочав Своє служіння благодаті, сатана міг лише “жалити Його в п'яту”, у той час як кожний учинок Христа, сповнений покори і страждання, уражав противника в голову.
Муки, спричинені гріхом, пронизували душу Безгрішного, але, терплячи наругу від нечестивих, Він тим самим сплачував борг за грішника, звільняючи людство від багатовікового рабства. Будь-який заподіяний Йому біль, будь-яка образа служили для викуплення людства.
Якби сатані вдалося примусити Христа поступитися хоча б одній спокусі; якби він міг заставити Його заплямувати Свою абсолютну чистоту бодай одним учинком чи навіть думкою, князь темряви отримав би повну перемогу над Поручителем людини і підкорив би собі всю людську родину. І хоч сатана міг завдати великих страждань, однак був неспроможний опоганити. Він міг спричинити біль, але не заплямувати. Він перетворив життя Христа на суцільне поле боротьби і випробувань, однак із кожним черговим нападом його влада над людством слабшала.
У пустелі спокушення, у Гефсиманському саду і на хресті наш Спаситель змагався із князем темряви. Його рани стали трофеями Його перемоги для добра людства. Коли Христос висів у муках на хресті, коли нечисті духи справляли перемогу, а злі люди ганьбили Його, то це був момент, коли сатана боляче вжалив Його у п'яту. Але саме цим учинком Христос остаточно розчавив змієві голову. Своєю смертю Він знищив “того, хто має владу смерті, тобто диявола”.(Євр.2:14) Та трагічна подія вирішила долю великого бунтівника і назавжди утвердила План спасіння. Своєю смертю Ісус здобув перемогу над силою смерті, а воскресінням відчинив ворота могили для всіх Своїх послідовників. У цій останній великій битві можна бачити остаточне виконання пророцтва: “Воно зітре тобі голову, а ти будеш жалити його в п'яту”.(Бут.3:15)
“Улюблені! Ми тепер діти Божі, але ще не виявилося, що будемо. Знаємо тільки, що коли Він з'явиться, ми будемо подібні до Нього, бо побачимо Його Таким, яким Він є”.(1Йоан.3:2) Наш Викупитель відкрив шлях, аби навіть найбільш грішний, найбільш нужденний, найбільш знедолений і пригноблений міг прийти до Отця.
“Господи, — Ти мій Бог! Я буду тебе величати, хвалитиму ім'я Твоє, бо Ти вчинив дивовижне, виконав давні задуми і досконалу правду!”.(Ісаї 25:1)
Розділ 59. “Дім Ізраїлю”
Божа Церква на Землі, проповідуючи нині Істину вічного Євангелія кожному племені, язику і народові, виконує стародавнє пророцтво: “Розцвіте Ізраїль і бруньки пустить, сповнить світ плодами”.(Ісаї 27:6) Послідовники Ісуса у співпраці з небожителями швидко освоюють “пустинні” місця землі; в результаті їхньої праці визріває багатий врожай дорогоцінних душ. Нині, як ніколи раніше, бачимо, що Церква, яка присвятила себе служінню Богові і поширює біблійну істину, несе людям благословення, передречені багато століть тому в обітниці, даній Авраамові й усьому Ізраїлеві — Божій Церкві в кожному столітті: “і благословлю Я тебе... і будеш ти благословенням”.(Бут.12:2)
Ця обітниця благословення значною мірою повинна була виконатися упродовж століть після повернення ізраїльтян з неволі. Бог бажав, щоб уся земля приготувалася до Першого пришестя Христа, так само, як сьогодні готується шлях до Його Другого приходу. В останні роки принизливої неволі Бог через Захарію милостиво дав ізраїльському народові обітницю: “Я повернуся до Сіону і житиму серед Єрусалиму. І буде називатися Єрусалим містом правди, а гора Господа Саваота —‘горою святою’. А про Свій народ Він сказав: ‘Я буду їхнім Богом у правді й справедливості’”.(3ax.8:3,7-8)
Виконання Божих обітниць обумовлювалося послухом. Гріхи, притаманні ізраїльтянам до полону, не повинні були більше повторюватися. “Судіть судом правдивим, — напучував Господь відбудовників, — і чиніть один одному милосердя та милість. Вдову й сироту, чужинця й убогого не утискуйте, і не носіть зла один на одного в серці своєму”. “Говоріть правду один одному, судіть по правді, щоб мир був у ваших брамах”.(3ах.7:9-10; 8:16)
Які ж багаті матеріальні та духовні благословення були обіцяні тим, котрі виконуватимуть принципи праведності! “Бо це посів миру, — оголосив Господь, — виноград дасть свій плід, земля — урожай, а небо дасть свою росу. Усім цим я наділю залишок Мого народу. І станеться: як були ви, доме Юдин та доме Ізраїлів, прокляттям серед народів, так Я вас спасу, і ви станете благословенням”.(3ах.8:12-13)
За роки вавилонського полону ізраїльтяни повністю зцілилися від ідолопоклонства. Після повернення з неволі вони приділяли значну увагу релігійному вихованню та вивченню записаних у книзі закону і пророцтвах постанов щодо поклоніння правдивому Богові. Відбудова храму уможливила повне виконання ритуального служіння у Святині. Під керівництвом Зоровавеля, Ездри й Неємії вони неодноразово присягалися виконувати всі Заповіді та постанови Єгови. Наступні роки процвітання нації яскраво засвідчили про бажання Бога приймати і прощати. Однак, виявляючи фатальну недалекоглядність, вони знову і знову зрікалися своєї славної долі, егоїстично привласнюючи те, що могло принести зцілення й духовне життя великим масам ще інших людей.
Така нездатність виконати Божественний намір була особливо очевидною за днів Малахії. Господній вісник суворо докоряв Ізраїль за гріхи, які позбавляли народ матеріального процвітання, а також духовної сили. Викриваючи беззаконня, пророк не щадив ані священиків, ані простих людей. “Пророцтво Господнього слова до Ізраїлю через Малахію” ставило за мету зберегти в пам'яті народу уроки минулого та спонукати його вірно дотримуватися Заповіту, укладеного Єговою з ізраїлевим домом. Боже благословення могло бути отримане лише за умови щирого розкаяння. “А тепер благайте ж Бога, — просив пророк, — щоб Він змилувався над вами”.(Мал.1:1,9,11)
Проте жодні тимчасові невдачі Ізраїлю не могли зруйнувати вічного Плану викуплення людства. Хоч слухачі пророка могли і не прийняти цієї вістки, однак наміри Єгови неухильно здійснювалися, наближаючись до свого повного завершення. “Від сходу сонця і аж до його заходу, — проголошував Господь через Свого вісника, — звеличиться ім'я Моє між народами, і в кожному місці буде звершуватись кадіння задля імені Мого і приноситиметься чиста жертва...”.( Мал.1:1,9,11)