Єровоам намагався умовити левитів, що проживали в межах його царства, служити священиками в нещодавно споруджених капищах у Бет-Елі й Дані, але вони не погодилися. Це змусило його настановити священиками “найнижчих з народу”. Занепокоєні цими подіями, чимало вірних ізраїльтян, у тому числі й левити, втекли до Єрусалима, де могли поклонятися згідно з Божественними вимогами.
“І встановив Єровоам свято п'ятнадцятого дня восьмого місяця, яке відповідало б святові, що справлялось в Юдеї; він сам приносив жертву на жертовнику, що спорудив у Бет-Елі. Це була жертва тельцям, яких він зробив. І настановив він у Бет-Eлі жерців для узвиш, що побудував”.(1Цар.12:28-32)
Зухвалий виклик Богові, кинутий царем, котрий зневажив Божественні постанови, не міг залишитися безкарним. Коли він звершував служіння і кадив при посвяченні чужого, спорудженого ним у Бет-Елі жертовника, перед ним з'явився муж Божий з Юдеї, котрий був посланий докорити його за те, що наважився запровадити нові форми поклоніння. Пророк “кликнув навпроти жертовника... і сказав: ‘Жертовнику, жертовнику, — так сказав Господь: ось у Давидовому домі народиться син, Йосія ім'я йому, і він на тобі принесе в жертву жерців узвиш, які на тобі кадять, і людські кості горітимуть на тобі’.
І дав він того дня ознаку, говорячи: ‘Оце знак того, що саме так сказав Господь: Цей жертовник розпадеться і висиплеться попіл, що на ньому!’” Одразу ж жертовник “розпався, і попіл висипався з жертовника, як знак, який дав Божий чоловік за наказом Господнім”.(1Цар.13:2-6)
Побачивши це, Єровоам, котрий не бажав підкоритися Богові, зробив спробу затримати людину, яка принесла цю звістку. У гніві він “простягнув руку свою від жертівника, говорячи: ‘Схопіть його!’” За цей зухвалий учинок він одразу ж був покараний. Рука, що піднялася проти вісника Єгови, стала безсилою і всохла, так що він не міг нею рухати.
Охоплений жахом, цар просив пророка заступитися за нього перед Богом. “Умилостив Господа, Бога твого, — благав він, — і помолися за мене, — щоб моя рука знову повернулася до мене! І чоловік Божий ублагав Господа, і царська рука знову повернулася до нього і стала, як раніше”.(1Цар.13:2-6)
Даремною була спроба Єровоама надати урочистості церемонії освячення чужого жертовника, вшанування якого породило зневагу до поклоніння Єгові в Єрусалимському храмі. Здавалося б, вістка пророка мала б спонукати Ізраїльського царя покаятися і відмовитися від нечестивих задумів, які відвертали людей від правдивого служіння Богові. Однак він зробив своє серце запеклим і вирішив іти власною дорогою.
У той час, коли відбувалось свято у Бет-Елі, серця ізраїльтян ще не повністю виявились запеклими. Чимало з них залишались чутливими до впливу Святого Духа. Господь бажав, щоб люди, котрі швидко прямували дорогою відступництва, зупинилися, доки ще не було занадто пізно. Він послав Свого вісника, аби запобігти ідолопоклонству, показати цареві й народові наслідки такого відступництва. Зруйнування жертовника свідчило про огиду Бога до мерзоти, скоєної в Ізраїлі.
Господь завжди намагається врятувати, а не погубити. Найвище задоволення Він отримує від спасіння грішників. “Як живий Я, — говорить Господь Бог, — не прагну смерті нечестивого”.(Езек.33:11) Застереженнями, благаннями Він запрошує свавільних залишити лихі вчинки, навернутися до Нього і жити. Він наділяє Своїх вибраних вісників святою мужністю, щоб їхні слухачі відчули страх і розкаялися. Як же рішуче Божий муж докорив царя! Така рішучість була вкрай необхідною, тому що не було іншої можливості засудити існуюче зло. Господь дав Своєму слузі відвагу, аби його слова справили належне враження на слухачів. Вісники Господні, непохитно відстоюючи істину, ніколи не повинні відчувати страху перед людьми. Поки вони довіряються Богові, їм немає чого боятися. Той, Хто уповноважив їх, запевняє у Своїй охороні й турботі.
Оголосивши вістку, пророк уже збирався повертатися, коли Єровоам сказав до нього: “Ходи зі мною у дім й попоїж, і я дам тобі гостинця! Хоч би ти давав мені половину твого дому, — відповів пророк, — не піду я з тобою, не їстиму хліба і не питиму води в цьому місці! Бо так наказано мені словом Господнім: Ти не їстимеш хліба, і не питимеш води, і не повернешся тією дорогою, якою ішов!”.( 1Цар.13:7-9,18 26)
Якби пророк виконав свій намір і негайно повернувся до Юдеї, він вчинив би правильно. Коли ж він повертався додому іншою дорогою, його наздогнав один старий чоловік; видаючи себе за Божого пророка, він сказав Божому мужеві неправду: “Я також пророк, як і ти! І Ангел говорив мені як наказ від Господа: Заверни його до свого дому, і нехай він їсть хліб і нехай п'є воду”. Неодноразово повторюючи цю неправду, він наполегливо просив пророка прийняти його запрошення, доки той, нарешті, погодився.
Правдивий пророк дозволив собі вчинити всупереч своєму обов'язку, тому Бог допустив покарання за його переступ. У той час як він і чоловік, котрий повернув його до Бет-Ела, сиділи за столом, Всемогутній надихнув фальшивого пророка, і той “сказав до Божого чоловіка, що прийшов з Юдеї: Так говорить Господь: За те, що ти був неслухняний Господньому велінню, і не додержував заповіді, що наказав тобі Господь, Бог твій... не ввійде тіло твоє до гробу батьків твоїх!”.( 1Цар.13:7-9,18 26)
Це страшне пророцтво про загибель незабаром з точністю виконалося. “Після того, як пророк наївся і напився, господар осідлав йому осла і він від їхав... та зустрів його на дорозі лев, та й умертвив його. І лежав його труп на дорозі, а осел стояв коло нього; стояв і лев коло трупа... Як же проходили мимо люди, побачили труп, простягнутий на дорозі... Вони прийшли й розповіли про це в місті, де жив старий пророк. Почув про це пророк, котрий вернув його з дороги, і сказав, ‘Це той Божий чоловік, що був неслухняним Господнім наказам’”.(1Цар.13:7-9,18 26)
Покарання, що спіткало невірного посланця, стало ще одним доказом правдивості проголошеного над жертовником пророцтва. Якби пророкові, котрий не послухався Господнього наказу, було дозволено спокійно продовжувати свій шлях, цар міг би скористатися цим, аби виправдати власний непослух. Зруйнований жертовник, паралізована рука та жахливий кінець того, хто наважився порушити ясне повеління Єгови, мали засвідчити Єровоамові про незадоволення зневаженого Бога; ці суди повинні були застерегти царя від затятості у злі. Однак далекий від розкаяння Єровоам і далі “настановляв жерців пагорбів з усього народу, — хто хотів, той призначався, і ставав священиком висот”.
Таким чином, він не тільки сам багато грішив, але і “ввів у гріх Ізраїля”? “Усе це і звело Єровоама до гріха, який призвів до погибелі і винищення з обличчя землі”.(1Цар.13:33-34; 14:16)
Наприкінці свого неспокійного царювання, що тривало двадцять два роки, Єровоам зазнав жахливої поразки у війні з Авійєю, наступником Ровоама, “Єровоам втратив силу за днів Авійї. І вдарив його Господь, і він помер”.(2Хронік 13:20)
Відступництво, започатковане за днів Єровоама, набирало дедалі більшого розмаху, поки не призвело до повного краху Ізраїльського царства. Ще до смерті Єровоама Ахійя, похилого віку пророк із Шіло, котрий багато років тому передрік вступ Єровоама на престол, сповістив: “Поб'є Господь Ізраїля, і він захитається, немов тростина на землі, яку дав їхнім батькам, і порозкидає їх по той бік річки за те, що вони наробили собі Астарт, прогнівляючи Господа. Він видасть Ізраїля на поталу через гріх Єровоама, який грішив сам, і призводив до гріха Ізраїля”.(1Цар.14:15-16)