Ахав не тільки запровадив у столиці свого царства поклоніння Ваалові, а й за вказівкою Єзавелі спорудив язичницькі жертовники в гаях на багатьох “пагорбах”, звідки поширювався згубний вплив священиків та інших служителів, які брали участь у принадних язичницьких обрядах, поки майже увесь Ізраїль не пішов за Ваалом. “Ще не було такого, як Ахав, що запродався чинити зло в Господніх очах, до чого намовляла жінка його Єзавель. Він чинив гидоти над усяку міру, ідучи за ідолами, як це робили амореяни, що їх Господь повиганяв перед синами Ізраїля”.(1Цар.21:25-26)
Ахав був слабовольною людиною. Його шлюб з рішучою і самовпевненою ідолопоклонницею мав фатальні наслідки як для нього самого, так і для всієї нації. Безпринципний, позбавлений почуття справедливості, Ахав легко став знаряддям у руках рішучої Єзавелі. Його егоїстична натура була нездатна оцінити Божі милості до Ізраїлю та зрозуміти власні обов'язки вождя і покровителя вибраного народу.
Піддавшись згубному впливу правління Ахава, Ізраїль далеко відступив від живого Бога і пішов хибним шляхом. З плином часу люди втратили страх Господній і усяке благоговіння; здавалося, що вже не було жодної людини, яка наважилася б викрити їхні вчинки і відверто виступити проти пануючого богохульства. Жахливий морок відступництва вкрив усю землю. Всюди можна було бачити зображення Ваала й Астар ти. Зростала кількість язичеських храмів і так званих священних гаїв, де народ поклонявся твориву своїх рук. Повітря було занечищене від жертвоприношень ідолам. Серед пагорбів і долин лунали п'яні вигуки язичеських жерців, які здійснювали жертвоприношення на честь сонця, місяця й зірок.
Навчений Єзавеллю та її нечестивими священиками, народ вважав, що ідоли є справжніми божествами, котрі за допомогою своєї таємничої сили управляють стихіями землі, вогнем і водою. Всі щедроти Неба: дзюркотливі струмки, потоки життєдайної води, ніжна роса, дощ, що освіжає землю й зрошує поля, аби вони приносили рясні врожаї — усе це приписувалося милості Ваала й Астарти, а не справжньому Подателю усякого доброго даяння і досконалого дару. Люди забули, що гори й долини, потоки і джерела були в руках Живого Бога; що Він управляє сонцем, небесними хмарами й усіма силами природи.
Через вірних вісників Господь неодноразово застерігав царя-відступника і народ, однак марними були ці слова докору. Даремно богонатхненні вісники обстоювали право Єгови бути Єдиним Богом в Ізраїлі, даремно намагалися підносити дані Ним Закони. Зачаровані пишністю і принадністю язичницьких обрядів, люди, наслідуючи царя та його придворних, поринули в збуджуючі аморальні задоволення чуттєвого поклоніння. У своєму безумстві вони відкинули Бога та служіння Йому. Таким чином, дане їм милостиво світло перетворилося на темряву. Щире золото потемніло.
О, як же відійшла слава від Ізраїлю! Ще ніколи вибраний Божий народ не падав так низько у своєму відступництві. Вони мали “чотириста п'ятдесят Ваалових пророків, та чотириста пророків Астарти”.(1Цар.18:19) Лише надприродна Божа сила могла врятувати націю від остаточної загибелі. Ізраїль добровільно залишив Єгову, однак Господь у Своєму милосерді продовжував любити тих, кого допровадили до гріха, і мав намір послати до них одного з наймогутніших Своїх пророків, через якого багато хто з людей міг би навернути до Бога своїх батьків.
Розділ 9. Ілля Тішб'янин
(На підставі 1Цар. 17:1-7)
За часів Ахава серед гілеадських гір, на схід від Йордану, жив муж віри й молитви, безстрашне служіння котрого мало зупинити прогресуюче поширення відступництва в Ізраїлі. Проживаючи далеко від міст, не посідаючи високого становища, Ілля Тішб'янин, однак, узявся за виконання своєї місії з вірою в Божий намір приготувати йому дорогу і послати успіх. Він проголошував слова віри і сили, а все його життя було присвячене справі реформації. Його голос, подібно до “покликуючого в пустелі”, викривав гріх і стримував потік зла. Хоча він прийшов до народу, аби викривати гріх, його вістка була немов гілеадський бальзам для уражених гріхом, жадаючих зцілення душ.
Спостерігаючи, як Ізраїль дедалі глибше занурюється в ідолопоклонство, Ілля відчував душевні муки й обурення. Бог звершив великі справи для свого народу. Він звільнив його від рабства і дав “землю народів... щоб виконували Його Заповіді та берегли Його Закони!”.(Псал.105:44-45) Однак добрі наміри Єгови були майже забуті. Невір'я вельми віддалило вибраний народ від джерела його сили.
Зі свого гірського сховища Ілля спостерігав за цим відступництвом, і його сповнював глибокий сум. З душевним болем він благав Бога зупинити Свій колись улюблений народ на шляху нечестя і, якщо необхідно, відвідати їх Своїми судами, аби вони у правдивому світлі могли побачити своє відступництво від Неба. Він прагнув пересвідчитися в їхньому розкаянні, перш ніж беззаконня досягне таких меж, що Господь буде змушений цілковито знищити їх.
Молитва Іллі була почута. Численні заклики, прохання і застереження не привели Ізраїль до покаяння. Надійшов час, коли Бог заговорив до них мовою судів. Поклонники Ваала стверджували, що дари неба — роса і дощ — походили не від Єгови, а є наслідком дії сил природи, і що лише завдяки творчій енергії сонця земля отримувала живлення і давала рясні плоди. Це стало причиною, що важкі Божі прокляття лягли на опоганену землю. Бунтівні ізраїльські племена повинні були усвідомити, яке це безумство — очікувати земних благословень від Ваала. І доки вони не розкаються та не навернуться до Бога, доки не визнають Його Джерелом усіх благословень, доти на землю не падатиме ані роса, ані дощ.
Іллі було доручено передати царю Ахаву небесну звістку про суд. Ілля не прагнув бути Господнім вісником, але слово Господа прийшло саме до нього. Ревно дбаючи про честь Божої справи, він без вагань підкорився Його повелінню, хоча це й могло означати неминучу загибель від рук нечестивого царя. Пророк одразу ж вирушив у дорогу; йдучи ніч і день, він нарешті прибув до Самарії. В царському палаці він ні в кого не став просити дозволу увійти або зачекати, коли сповістять царя про його прихід. Зодягнутий у грубий одяг, який зазвичай носили пророки того часу, він непоміченим пройшов повз охорону і за хвилину стояв перед здивованим царем.
Ілля не просив вибачення за свою несподівану появу. Хтось більший за правителя Ізраїлю наказав йому говорити і, здійнявши руку до неба, він урочисто засвідчив Іменем живого Бога, що незабаром суди Всевишнього спіткають Ізраїль. “Як живий Господь, бог Ізраїлів, перед лицем Якого я стою, — сказав він, — цими роками не буде ні роси, ні дощу, хіба що за моїм словом”.
Тільки завдяки непохитній вірі в незмінне Боже Слово, Ілля зміг виконати доручення. Якби він беззастережно не довіряв Тому, Кому служив, то ніколи не став би перед Ахавом. Дорогою до Самарії Ілля минав вічно струмуючі потоки, зелені пагорби і величні ліси, яких, здавалося, ніколи не торкнеться посуха. Усе, на чому тільки спинявся його погляд, було чудовим.
Пророк міг би дивуватись, чи можливо, щоб висохли ці повноводні потоки, а пагорби і долини — щоб обпалила посуха. Однак у його душі не знайшлося місця сумніву. Він щиро вірив: Бог упокорить бунтівний Ізраїль, а важкі гуди приведуть народ до покаяння. Таким було рішення Неба. Слово Боже не могло залишитися не здійсненим, тому, ризикуючи власним життям, Ілля безстрашно виконав Боже доручення. Вістка про наближення суду прозвучала для нечестивого царя, немов грім серед ясного неба. Але перш ніж Ахав опам'ятався і зміг сказати хоча б кілька слів, Ілля зник так само раптово, як і з'явився, так і не побачивши враження, яке справила на царя його вістка. Господь ішов попереду, вказуючи йому дорогу. “Повернеш на схід, — було наказано пророкові, — і сховаєшся коло потоку Керіту, що навпроти Йордану. Ти питимеш з потоку, а крукам наказав Я постачати тобі їжу”.
Цар організував найретельніші пошуки, але пророка не знайшли. А тим часом цариця Єзавель, розлючена повідомленням про втрату небесних скарбів, разом зі священиками Ваала прокляла пророка, засвідчивши цим про свою повну зневагу до Єгови та Його гніву. Незважаючи на їхнє прагнення знайти провісника лиха, пошуки були даремними. Не змогли вони також приховати від інших людей те, що їм було відомо про покарання, яке насувалось на країну за відступництво. Чутки про викриття пророком гріхів Ізраїля та виголошення пророцтва щодо його покарання швидко розійшлися по всій країні. В декого з людей вони викликали страх, але більшість сприйняли небесну вістку з презирством і глузуванням.