У цій бідній оселі лютував голод, і мізерні запаси їжі, здавалося, були вичерпані. Прихід Іллі саме в той день, коли вдова вже була готова припинити боротьбу за своє існування, став величезним випробуванням її віри в те, що живий Бог може задовольнити її потреби. Але навіть у хвилину найбільшої скрути вона засвідчила про свою віру тим, що погодилась на прохання чужинця розділити з ним останній шматок хліба.
У відповідь на прохання Іллі нагодувати й напоїти його, вдова сказала: “Як живий Господь, Бог твій, — немає в мене нічого печеного, а тільки пригорща борошна в посудині та трошки олії в глечику. Оце назбираю трохи дров і, повернувшись, приготую, що маю, собі та синові своєму. Отож з'їмо й помремо”. І сказав до неї Ілля: “Не журися, іди й зроби, як сказала. Тільки спочатку спечи мені коржика і принеси сюди, собі ж і синові приготуєш опісля. Так сказав Господь, Бог Ізраїлів: Посудина з мукою не опорожниться, і глечик з олією не опустіє аж до того дня, коли Господь пошле дощ на землю”.
Більшого випробування її віри вже не можна було вимагати. Вдова завжди гостинно й щедро приймала всіх чужинців. Нині, не замислюючись над тим, які страждання можуть чекати на неї та її сина, вона витримала найвище випробування гостинності, вчинивши “за словом Іллі”.
Ця жінка-фінікіянка виявила найкращу гостинність Божому пророкові, і як же чудово були винагороджені її віра та щедрість! “...І їла вона, він та її син довго. Посуд з мукою не опорожнювався, глечик з олією не вичерпувався, за словом, що Господь сказав через Іллю.
Після цього занедужав син тієї жінки, господині того дому. І була його хвороба дуже важка, так що вийшов дух з нього. І сказала вона до Іллі: ‘Що мені робити з тобою, чоловіче Божий? Прийшов ти до мене для того, щоб нагадати мої гріхи та навести смерть на мого сина!’”
І сказав він до неї: “Дай мені сина свого!” І він узяв його з її лона, і поніс його у світлицю, де мешкав, і поклав його на своєму ліжку... І простягся він тричі над дитиною, і кликав до Господа... І почув Господь голос Іллі, і повернулося життя хлопчика до нього, і він ожив.
І взяв Ілля дитину, і зніс її зі світлиці вниз, і віддав хлопця матері його, кажучи: “Дивися, — твій син живий!” І сказала та жінка до Іллі: “Тепер-то я знаю, що ти Божий чоловік, а Господнє слово в устах твоїх — правда!”
Вдова із Сарепти поділилася шматком хліба з Іллею, і в нагороду за це було збережене життя її та її сина. Бог обіцяє велике благословення всім, хто, перебуваючи у випробуваннях та нужді сам, виявляє співчуття, допомагаючи більш нужденним. Бог не змінився. Він і сьогодні володіє тією ж силою, що й за днів Іллі. Обітниця: “Хто приймає пророка в ім'я пророка, дістане нагороду пророка”,(Матв.10:41) — і сьогодні така ж вірна, як і тоді, коли була виголошена нашим Спасителем.
“Не забувайте гостинності, бо деякі через неї, не відаючи, гостинно прийняли Ангелів”.(Євр.13:2) Ці слова і з бігом часу не втратили своєї сили та значення. Наш Небесний Отець завжди посилає Своїм дітям сприятливі можливості, які є прихованими благословеннями, і хто їх використовує, отримує велику радість.
“Якщо будеш давати голодному хліб свій, і пригнічену душу наситиш, — тоді засяє у темряві світло твоє, і твоя темрява стане як полудень; і буде Господь тебе завжди провадити, і душу твою нагодує в посуху, зробить міцними кості твої. Ти станеш, немов той зрошений сад, і мов джерело, води якого не висихають”.(Ісаї 58:10-11)
І нині Христос звертається до Своїх вірних слуг: “Хто вас приймає, той приймає Мене; хто приймає Мене, приймає Того, Хто послав Мене”.(Матв.10:40,42) Жодний прояв доброти в Його ім'я не залишиться непоміченим і невинагородженим. Христос бажає, щоб така ж чуйність була виявлена і до найслабших та найскромніших членів Божої сім'ї. “Якщо хто напоїть, — продовжує Він, — одного з малих цих” — тих, хто у своїй вірі та пізнанні Христа подібний до малої дитини, — “хоча б чашкою холодної води в ім'я учня, запевняю вас, — той не втратить нагороди своєї”.
Протягом усіх довгих років посухи й голоду Ілля ревно молився, щоб Ізраїль навернувся від ідолопоклонства до Бога. Пророк терпляче чекав, у той час як над ураженою землею тяжіла Господня рука. Він бачив страждання і зростаючу нужду; його серце розривалося від горя, і він палко прагнув здобути силу, аби якнайшвидше провести реформи. Але Бог Сам особисто здійснював Свій план; все, що міг робити Його слуга, — це з вірою молитися і чекати слушної пори для рішучих дій.
Відступництво, яке панувало за днів Ахава, було плодом багаторічного беззаконня. Крок за кроком, рік за роком Ізраїль усе більше відхилявся від правильного шляху. Покоління за поколінням відмовлялися випростати свої стежки, доки нарешті, більша частина народу не опинилася під владою сил темряви.
Майже сто років минуло від часу царювання Давида, коли Ізраїль, збираючись разом, радісно виславляв Всевишнього, визнаючи свою повну залежність від Нього — Подателя щоденних благ. Прислухайтеся до слів похвального гімну, який вони співали:
“Дивовижний у правосудді, почуй нас,
Боже, Спасителю наш...
Ти звеселяєш країну — на сході й заході.
Ти відвідуєш землю і зрошуєш її,
Ти щедро збагачуєш її, — повний води Божий потік.
Ти готуєш для них хліб, бо Ти так упорядкував її!
Ти напоюєш ріллю її, вирівнюєш груддя її,
розм'якшуєш її каплями дощу.
Ти благословляєш рослинність її!
Ти Своїм добром рік коронуєш, і стежки Твої туком течуть!
Пасовиська пустині рясніють травою,
і радістю вкриваються узгір'я!
Луки зодягнулися отарами,
а долини покрилися збіжжям, —
Усе торжествує, усе співає!”.(Псал.65:6,9-14)
У той час Ізраїль визнавав, що Бог “угрунтував землю на основах її”. Виявляючи свою віру, народ співав:
“Безоднею вкрив Ти її, немов одежею.
Стали води над горами, —
від погрози Твоєї вони втекли,
від гуркоту грому Твого побігли вони.
Піднімаються на гори та сходять у долини,
до рівня, який Ти визначив їм.
Визначив їм кордон і не перейдуть його,
не повернуться назад, щоб землю покрити”.(Псал.104:5-9)
Лише завдяки могутності Безмежного елементи природи земля, море і повітря — не переходять своїх меж. Усе це Він використовує для щастя Своїх створених Ним істот. “Господь відчинить для тебе свою благодатну скарбницю — небо, щоб посилати в пору свою дощ тобі... щоб благословляти всяке діло твоїх рук”.(П. Закону28:12)
“Із джерел посилаєш у долини потоки:
між горами течуть води,
напувають вони всю польову звірину,
ними дикі осли задовольняють спрагу свою.
Птаство небесне виводиться над ними,
голос його лунає між гіллям...
Ти зрощуєш траву для худоби,
Й рослини для праці людині,
Щоб хліб добувати з землі,
І вино, що серце людині звеселяє,
Оливу, від якої обличчя світліє,
І хліб, що серце людини зміцнює.
Які ж то численні діла Твої, Господи!
Як мудро Ти все створив;
Твого творива повна земля!
Ось море велике й широке,
там плазуни, й числа їм немає,
Звірина мала та велика!..
Вони всі чекають Тебе, —
Щоб Ти свого часу поживу їм дав.
Даєш їм — збирають вони,
руку свою розкриваєш, — добром насичаються”.(Псал.104:10-15,24-28)
Ізраїль мав багато причин для радості. Земля, куди запровадив його Господь, текла молоком і медом. Під час мандрівки пустелею Бог запевняв ізраїльтян, що введе їх до краю, де вони ніколи не страждатимуть від браку дощу.
“Бо земля, куди йдеш, щоб заволодіти нею, — сказав Господь, — вона не така, як єгипетський край, звідкіля ви вийшли, де ти сіяв насіння своє й поливав руками, як огородину для споживання. Земля, якою маєте заволодіти — це край гір та долин, що небесним дощем напоюється. Це край, про який дбає Господь, Бог твій; на ньому завжди очі Господа, Бога твого, від початку і аж до кінця року”.