Прекрасну виноградну лозу, посаджену божественним Виноградарем на пагорбах Палестини, Ізраїль зневажив і, врешті-решт, викинув за мури виноградника. Її нівечили, топтали ногами, сподіваючись остаточно знищити, тоді Виноградар забрав її і заховав від них. Він знову посадив її, але вже з іншого боку муру, і зробив це так, аби її стовбура не було видно. Її галузки звисали з муру, так що до них можна було прищепити живця, але людська рука вже не могла досягти стовбура або завдати йому шкоди.
Сьогодні для Божої Церкви на землі — хоронительки Його виноградника — особливу цінність мають дані через пророків поради та настанови, які пояснюють одвічний Божий намір щодо людства. Вчення пророків відкривають любов Божу до грішного людського роду та Його План спасіння цього роду. Історія покликання Ізраїлю, його успіхи та поразки, повернення йому Божественної милості, відкинення ним Господаря виноградника та виконання впродовж віків Божого плану вірним останком, у якому мали виконатися всі обітниці Заповіту, — все це протягом минулих століть Божі вісники звіщали Його Церкві. І сьогодні вістка Господа до Своєї Церкви — до вірних виноградарів, що служать у Його винограднику, — це знову ж таки слова стародавнього пророка: “Того дня скажуть: любий виноградник — заспівайте про нього!Я, Господь, — його Сторож. Я щохвилини його поливаю; щоб нічого з ним не сталося, Я стережу його вдень та вночі”.(Ісаї 27:2-3)
Нехай Ізраїль покладається на Бога. Господар виноградника і тепер ще збирає з-поміж усіх народів і племен дорогоцінні плоди, на які Він так довго чекав. Незабаром Він повернеться до Своїх володінь, і в той радісний день нарешті виконається Його вічний задум щодо ізраїлевого дому. “Яків у майбутньому пустить коріння, — Ізраїль зацвіте, і пустить бруньки, і поверхню світу наповнить плодами” (в. 6).
Розділ 1. Соломон
За роки царювання Давида та Соломона Ізраїль став могутньою нацією, яка мала всі можливості справляти сильний вплив у інтересах істини та справедливості. Ім'я Єгови було звеличене та прославлене, і мета, задля якої ізраїльтяни оселилися в Обітованому краї, здавалося, була майже досягнута. Усілякі перешкоди були усунуті, і шукачі істини з язичеських країн не відходили, не знайшовши її. Народ навертався до Бога, і Його Церква на Землі зростала і процвітала.
Соломон був помазаний і проголошений царем в останні роки життя свого батька Давида, котрий відмовився від престолу на його користь. Із самого дитинства життя Соломона було осяяне обітницею, і намір Божий полягав у тому, щоб зростала його могутність, збільшувалася слава, а характер усе більше уподібнювався до Божого, що надихало б Його народ виконувати свій священний обов'язок — охоронців божественної істини.
Давид знав, що найвеличніший Божий намір щодо Ізраїлю міг виконатися лише в тому разі, якщо правителі та народ невтомно намагатимуться відповідати запропонованому їм мірилу. Він також знав: щоб його син Соломон міг виправдати довіру, якою Бог вшанував його, юний правитель мав бути не тільки воїном, державним діячем і монархом, а й сильним, досконалим мужем, учителем праведності, взірцем вірності.
Делікатно й наполегливо Давид просив Соломона бути мужнім і благородним, милостивим та чуйним до своїх підлеглих; в усіх своїх взаємозв'язках з народами Землі передусім шукати слави й честі Божому імені, виявляючи красу святості. Усі ті численні важкі, але разом з тим чудові досвіди, які Давидові довелося пережити, навчили його цінувати людське благородство та спонукали звернутися до Соломона з такими словами передсмертного заповіту: “Пануватиме над людьми справедливий і богобоязливий! І він буде, як світло ранку безхмарного, коли сходить сонце; від його проміння трава виростає з землі по дощі!”.(2Сам.23:3-4)
О, яка можливість відкривалася перед Соломоном! Якби він дотримувався богонатхненних повчань свого батька, його царство було б царством правди, як це описано в 72-му Псалмі:
“Боже, Свої суди дай цареві,
а Свою справедливість — для сина царевого, —
хай він справедливо судить народ Твій, і пригнічених Твоїх — правосудно!..
Він зійде, як дощ на скошений луг,
немов краплі, що зрошують землю!
Праведний процвітатиме в його дні,
і буде спокій великий — аж поки місяць на небі.
Він пануватиме від моря до моря,
і від Ріки аж до кінців землі!..
Царі Таршішу та островів принесуть дари;
царі Шеви та Севи піднесуть дарунки!
І поклоняться йому усі царі,
і служитимуть Йому всі народи,
бо визволить він бідного, що просить захисту,
та вбогого, який не має допомоги!..
... І завжди молитимуться за нього,
і щодня благословлятимуть його!..
Хай ім'я його буде навіки,
Хай росте, поки сонце, ім'я його,
в ньому благословлятимуть одне одного,
хвалитимуть його всі народи!
Благословен Господь Бог, Бог Ізраїлів,
Єдиний, що чудеса творить!
І нехай благословенне буде навіки ім'я Його!
Нехай Його славою наповниться вся земля.
Амінь, амінь!”(Псал.72:1-20)
В юні роки Соломон слухався порад Давида і впродовж багатьох років провадив непорочне життя, суворо дотримуючись Божих Заповідей. На початку свого царювання він пішов зі своїми державними радниками до Гівону, де все ще перебувала збудована в пустелі скинія. Там він разом із “тисячниками та сотниками, і суддями, і всіма начальниками у всьому Ізраїлі, главами поколінь”(2Хронік 1:2) приніс жертви Богові і цілковито присвятив себе на служіння Господеві.
Усвідомлюючи важливість обов'язків царя, Соломон розумів, що людям, на яких покладається велика відповідальність і які бажають належним чином виконати свій обов'язок, необхідно звертатися до Джерела мудрості. Це спонукало його закликати своїх радників шукати від щирого серця разом з ним Бога, щоб Він прийняв їх.
Понад усі земні блага цар бажав мудрості та розуміння для виконання дорученої йому Богом справи.
Соломон палко прагнув володіти гостротою розуму, великодушністю серця, делікатністю. Тієї ночі Господь з'явився Соломонові уві сні і сказав: “Проси, що Я маю дати тобі”. Молодий недосвідчений правитель не став приховувати свого безсилля і бажання отримати допомогу. “Ти зробив велику милість рабові, моєму батькові Давидові, — сказав він, — за те, що він ходив перед Тобою щиро, праведно та в простоті серця. І зберіг Ти йому цю велику ласку й дарував йому сина, щоб сидів на його троні, як воно є і нині.
А тепер, Господи, мій Боже, Ти зробив Свого раба царем замість батька мого Давида; та я ще дуже молодий, не знаю, як маю поводитися. Раб твій обертається серед народу, якого Ти вибрав, — такого численного народу, що його за многотою не можна ані злічити, ані порахувати. Дай же Своєму рабові серце розумне, щоб судити народ Твій, розрізняючи добре від злого, бо хто зможе керувати цим великим народом Твоїм?
І було те прохання приємним в Господніх очах.
І сказав Бог Соломонові: ‘За те, що ти просиш саме цього, і ти не просив багатства, маєтків та слави, ані смерті ворогів своїх, а також довгих днів для себе, а просив для себе мудрості та знання, щоб судити народ Мій, то Я усе зроблю за проханням твоїм: ось Я даю тобі серце мудре та розумне, так що такого, як ти, не було перед тобою і не появиться після тебе. А ще дам тобі те, чого ти не просив. Я даю тобі багатство і славу, так що рівного тобі не буде між царями, поки віку твого.
А якщо ходитимеш Моїми дорогами, дотримуватимешся Моїх постанов та Заповідей Моїх, як ходив батько твій Давид, то дам тобі і вік довгий!’”(1Цар.3:5-14; 2Хронік 1:7 12)
Бог обіцяв, що не залишить Соломона, як не залишав Давида. Якщо цар ходитиме перед Господом непорочно, дотримуючись Божих повелінь, його престол утвердиться, а Ізраїль буде звеличений як “мудрий та розумний народ”,(П. Закону4:6) як світло серед оточуючих народів.
Слова, з якими Соломон звертався до Бога в молитві перед стародавнім жертовником у Гівоні, свідчать про його покірливість і велике бажання прославити Бога. Він розумів, що без Божественної допомоги був безпорадним у виконанні покладених на нього обов'язків, як мала дитина. Він знав, що йому бракує мудрості; усвідомлення такої великої потреби спонукало його шукати цієї мудрості в Бога. У його серці не було егоїстичного бажання отримати знання, які підносили б його над іншими. Він бажав вірно виконувати покладені на нього обов'язки, тому обрав дар, завдяки якому під час його царювання міг бути прославлений Бог. Соломон ніколи не був таким багатим, мудрим і воістину великим, як тоді, коли визнав: “Та я ще дуже молодий, не знаю, як маю поводитись”.