Вірний Йов у годину такої темряви і горя сказав: “Нехай загине день, коли я народився... О, коли б то було зважено моє горе, а на вагу покладено все моє нещастя... О; коли б то збулося прохання моє, а моє сподівання здійснив Бог! О, коли б зволив Бог мене розтоптати, простягнув Свою руку й убив мене! Я мав би ще якусь потіху... Тож не буду стримувати я своїх уст, говоритиму в печалі духа свого, я скаржитимусь в гіркоті своєї душі...
Я волів би перестати дихати, смерть була б ліпша від страждання. Я сохну... Я повіки не житиму!... Облиш Ти мене, бо дні мої — це лише подув вітру”.(Йова 3:3; 6:2,8-10; 7:11,15-16)
Незважаючи на те, що Йов був змучений життям, Бог не дозволив йому померти. Йому були показані можливості майбутнього і дані слова надії: “Напевне підведеш обличчя і не будеш боятись! Бо забудеш страждання; будеш згадувати про них, як про воду, яка спливла... Життя твоє буде ясніше півдня, а темнота буде як ранок. Будеш безпечний, бо матимеш надію... Ляжеш і ніхто не посміє тебе налякати, і багато буде таких, котрі чекатимуть у тебе ласки... А очі нечестивих погаснуть, і не буде для них притулку, а їхня надія — то стогін душі!”.( Йова 11:15-20)
З безодні відчаю і розчарування Йов піднявся до вершин беззастережної віри в милість та спасаючу силу Бога. Він з тріумфом продовжує: “Хоч він убиває мене, однак я надіятимусь на Нього, Він буде моїм спасінням... Я знаю, що мій Викупитель живий, і останнього дня Він підійме із пороху цю шкіру мою, яка розпадається, і з тіла свойого я Бога побачу, сам я побачу Його, мої очі побачать, а не хтось інший”.(Йова 13:15-16; 19:25-27)
“Озвавсь Господь Йову із бурі”(Йова 38:1) і показав Своєму рабу велич Своєї сили. Коли Йов лиш на одну мить побачив Творця, він зненавидів себе і розкаявся в поросі й попелі. Після цього Господь зміг рясно благословити його, так що останні роки життя патріарха стали кращими за попередні.
Для досконалого служіння Богові необхідні надія і сміливість. Вони є плодами віри. Розпач гріховний і нерозважливий. Бог може і бажає “з наддостатком”(Йоан.10:10) дати Своїм слугам силу, необхідну в час спокус і випробувань.
Задуми ворогів Божої справи можуть видаватися добре обґрунтованими і непорушними, але Бог здатний зруйнувати найдосконаліші з них. Він зробить це певної пори і належним чином, тому що побачить: віра Його слуг випробувана достатньо.
Для розчарованих особистостей існують надійні ліки: віра, молитва та праця. Саме віра і праця приносять зростаючі з дня на день якості: упевненість і задоволення. Можливо, вас долають недобрі передчуття або глибокий розпач? Не лякайтеся навіть у найбільш безпросвітні хвилини життя. Зберігайте віру в Бога. Він знає ваші потреби. Він всесильний. Він невтомний у Своїй безмежній любові та співчутті. Не допускайте навіть думки, що Він не виконає Своїх обітниць. Бог — вічна істина. Він ніколи не порушить Заповіту, укладеного з тими, хто любить Його. Він допоможе Своїм вірним слугам настільки, наскільки буде потрібно. Апостол Павло свідчить: “Досить тобі Моєї благодаті, адже сила Моя виявляється в немочі... Тому любо мені перебувати в недугах, у прикростях, у нестатках, у переслідуваннях, в утисках за Христа. Бо коли я немічний, — тоді я сильний”.(2Кор.12:9-10)
Чи залишив Бог Іллю в годину випробування? О, ні! Коли Ілля почувався залишеним Богом і людьми, Господь продовжував любити Свого слугу не менше, ніж тоді, коли у відповідь на його молитву з неба зійшов вогонь і осяяв вершину гори. Тепер ніжний дотик і приємний голос збудили Іллю зі сну. З жахом він схопився на ноги, аби утікати, гадаючи, що це ворог знайшов його. Однак сповнене співчуття обличчя, яке схилилося над ним, було обличчям друга, а не ворога. Бог послав з неба ангела нагодувати Свого слугу: “Устань та попоїж, — сказав ангел. ‘Дивиться він, аж ось у його головах корж, спечений на вугіллі, та дзбанок з водою’”.
Після того як Ілля з'їв приготовлену для нього їжу, він знову заснув. Ангел прийшов удруге. Доторкнувшись до цього змученого чоловіка, він зі співчуттям і ніжністю сказав: “Устань, попоїж, бо далека дорога перед тобою”.
“Він устав, попоїв та напився. І йшов він, підкріплений тією їжею, сорок днів та сорок ночей, аж поки дійшов до Божої гори Хорив”. Там він укрився в печері.
Розділ 13. “Чого ти тут?”
(На підставі 1Цар. 19:9-18)
Притулок Іллі на горі Хорив, хоча й схований від людей, був, однак, відомий Богові; змучений, розчарований пророк не був залишений напризволяще в боротьбі з силами темряви, що напосідали на нього. Біля входу в печеру, де переховувався Ілля, Бог спілкувався з ним через могутнього ангела, який був посланий довідатися про його потреби, а також пояснити йому божественний намір щодо Ізраїлю.
Доки Ілля не навчився цілковито покладатися на Бога, він не міг здійснити свій обов'язок щодо ошуканих поклонників Ваала. Блискучий успіх на вершині Кармелу проклав шлях для ще більших перемог, однак Ілля через погрозу Єзавелі не використав надані йому можливості. Божому пророкові необхідно було зрозуміти, яким мізерним було його теперішнє становище порівняно з перевагами, які передбачив для нього Господь.
Бог зустрів Свого знесиленого слугу такими словами: “Чого ти тут, Ілле?” Я посилав тебе до потоку Їхеріт, а потім до вдови із Сарепти. Я доручив тобі справу, яка вимагала повернення до Ізраїлю, щоб стати перед язичеськими священиками на Кармелі. Я дав тобі силу супроводжувати царську колісницю до воріт Ізрееля. Але хто звелів тобі квапитися з цією втечею до пустелі? З яким дорученням ти прийшов сюди?»
З душевним болем Ілля вилив перед Богом свій жаль: “Я палаю горливістю за Господа, Бога Саваота, бо Ізраїлеві сини покинули Заповіт Твій та зруйнували жертовники Твої, а пророків Твоїх повбивали мечем. Позостався я один, та вони шукають і мене, щоб звести зі світу”. Ангел наказав пророкові залишити печеру, стати перед Господом на горі і вислухати Його слово: “Аж ось прийшов Господь. Великий потужний вітер, що розривав гори і торощив скелі, йшов перед Господом. Та не в вітрі Господь. Після вітру — стався землетрус, та не в землетрусі Господь. А по землетрусі вогонь, — і не у вогні Господь. Після вогню — тихий лагідний вітерець. Як тільки почув Ілля голос Божий, то закрив своє обличчя плащем, вийшов і став біля входу в печеру”.
Бог вирішив відкритися Своєму слузі не в могутньому вияві сили, а в тихому лагідному голосі. Він бажав показати Іллі, що бурхлива діяльність — не завжди найуспішніший засіб досягнення Його мети. Поки Ілля чекав на одкровення Господа, знялася буря, палахкотіли блискавки, палав усепоглинаючий вогонь, але в усьому цьому не було Бога. Після усього почувся тихий лагідний голос, і пророк покрив свою голову перед лицем Господа. Його роздратування зникло, дух заспокоївся і впокорився. Тепер він знав: якщо буде смиренно вірити в Бога і твердо покладатися на Нього, то обов'язково отримає необхідну допомогу.
Не завжди навіть найкрасномовніший виклад Божої істини переконує душу, навертаючи її до Бога. Людські серця зворушують не красномовність і логіка, а лагідний дотик Святого Духа, Котрий тихо, але впевнено змінює і формує характер. Лише тихий лагідний голос Духа Божого здатний змінити серце.
“Чого ти тут, Ілле?” — запитав небесний голос, і пророк знову відповів: “Я палав горливістю за Господа, Бога Саваота, бо Ізраїлеві сини покинули Заповіт Твій та зруйнували жертовники Твої, а пророків Твоїх повбивали мечем. Позостався я один, та вони шукають і мене, щоб звести зі світу”.
Господь відповів Іллі, що беззаконники в Ізраїлі не залишаться без покарання. Для виконання Божої волі і здійснення покарання ідолопоклонників будуть вибрані особливі мужі. Потрібні були суворі заходи, щоб кожний отримав можливість зайняти сторону праведного Бога. Ілля мав повернутися до Ізраїлю і разом з іншими розділити тягар праці з реформування народу.
“Іди, — наказав Господь Іллі, — вернися твоєю дорогою до Дамаської пустелі. А як прийдеш туди, помажеш Хазаїла царем над Сирією. Єгу, Німшиєвого сина, помажеш царем над Ізраїлем, а Єлисея, Шафатового сина з Авел-Мехоли, помажеш на пророка замість себе. І хто втече від меча Хазаїла, того вб'є Єгу, а хто втече від меча Єгу, того вб'є Єлисей”.