Слова, звернені до Петра, стосуються і нас: “Ось сатана випросив вас, щоб пересіяти, як пшеницю. Я ж молився за тебе, щоб не забракло тобі віри”.(Луки 22:31-32) Христос ніколи не залишить тих, за кого Він помер. Ми можемо залишити Його, поступившись спокусі, але Христос у жодному разі не відвернеться від того, кого Він викупив ціною власного життя. Якби наші духовні очі відкрилися, ми побачили б душі, пригнічені та обтяжені горем як віз снопами; вони готові померти у своєму розчаруванні. Ми побачили б, як ангели поспішають на допомогу цим спокушуваним людям, проганяючи геть оточуючі сили зла та утверджуючи їхні ноги на надійному фундаменті. Війна, що точиться поміж цими двома арміями, така ж реальна, як війна армій цього світу; від результату цієї духовної боротьби залежить вічна доля людини.
Пророк Єзекіїль бачив у видінні руки під крилами херувимів. Це свідчить Божим слугам, що їхній успіх залежить від Божественної сили. Ті, кого Бог використовує як Своїх вісників, не вважають, що Божа справа залежить від них. Смертні істоти не залишені самотужки нести тягар відповідальності.
Той, Хто ніколи не дрімає, постійно працюючи над виконанням Своїх намірів, здійснюватиме Свою справу і надалі. Він перешкоджатиме планам нечестивих, руйнуватиме наміри тих, котрі задумали зло проти Його народу. Той, Хто є Царем, Господом сил, Який сидить між херувимами, серед сум'яття та боротьби народів охороняє Своїх дітей. Коли, нарешті, впадуть фортеці царів, коли стріли гніву пройдуть через серця Божих ворогів, Його народ залишиться безпечним у Його непереможній правиці.
Розділ 14. “В дусі та силі Іллі”
Упродовж довгих століть, що минули з часу Іллі, його життя сповняло мужністю і надихало тих, хто був покликаний відстоювати істину під час відступництва. А для нас це має особливе значення, “бо за нашого часу кінець віків прийшов”.(1Кор.10:11) Історія повторюється. Сьогодні світ має своїх Ахавів та Єзавелей. Наш вік — це вік ідолопоклонства, як і за часів Іллі. Хоча нині ми не бачимо жертовників та ідолів, однак тисячі людей ідуть слідом за богами цього світу — багатством, славою, задоволеннями, приємними байками, що задовольняють бажання невідродженого людського серця. Переважна більшість людей мають неправильне уявлення про Бога і Його характер; вони, як і колишні поклонники Ваала, служать фальшивому богові.
Навіть чимало так званих християн перебувають під впливом людей, які вороже ставляться до Бога і Його Істини.
Таким чином, вони відвертаються від Божественного і звеличують людське. В наш час переважають невір'я та відступництво. Люди хизуються пізнанням істини, однак насправді це не що інше, як безглузда самовпевненість. Людські теорії підносяться вище Бога та Його Закону. Сатана спокушає людей до непокори, запевняючи, що непослух принесе їм незалежність і свободу, зробить їх богами. Всюди виявляється дух опору ясному Божому Слову і властиве ідолопоклонству піднесення людської мудрості над Божественним одкровенням. Пристосовуючись до світських звичаїв і теорій, люди настільки затьмарили свою свідомість, що, здається, зовсім втратили здатність відрізняти світло від темряви, істину від омани. Вони настільки відійшли від правильного шляху, що більше довіряють думці кількох так званих філософів, аніж біблійним істинам. Повчання й обітниці Божого Слова, його застереження щодо непослуху й ідолопоклонства, здається, безсилі пом'якшити їхні серця. Віру, що надихала апостолів Павла, Петра, Йоана, вони сприймають як старомодну, містичну, не достойну мудрості сучасних мислителів.
На самому початку Бог дав людству Свій Закон як засіб досягнення щастя і вічного життя. Намагаючись викривити Божий намір, сатана намагається навчити людей не коритися цьому Законові, силкуючись представити принципи Закону в неправильному світлі, применшуючи його значення. Він спрямував свій удар на Закон спробою змінити його, примушуючи людей порушувати Його приписи, залишаючись при цьому впевненими, що дотримуються його.
Один письменник порівнює спробу змінити Божий Закон із недобрим стародавнім звичаєм переставляти в неправильному напрямку дороговказ, що стояв на головному перехресті двох шляхів. Дуже часто це було причиною великих непорозумінь і труднощів.
Для мандрівників Землі Бог також установив подібний дороговказ. Одна його стрілка показує на добровільний послух Творцеві — напрямок до щастя й життя, а інша — це дорога непослуху, напрямок до горя і смерті.
Дорога до щастя позначена з такою ж точністю, як і в давнину дорога до міста-сховища. Однак лихої для людського роду години великий ворог усякого добра переставив дороговказ; у результаті безліч людей схибили з дороги. Господь через Мойсея навчав ізраїльтян: “Суботи Мої будете пильнувати, бо це знак між Мною та між вами для ваших поколінь, щоб ви знали, що Я — Господь, що освячує вас! І будете пильнувати суботу, бо вона свята для вас. Хто опоганить її, той нехай буде покараний смертю, бо кожен, хто робитиме якусь роботу суботнього дня, той буде викорінений з-поміж свого народу! Тож нехай Ізраїлеві сини додержуються суботи, щоб святкувати її з роду в рід як Заповіт віковічний. Це вічна ознака між Мною та між Ізраїлевими синами, бо шість днів творив Господь небо та землю, а сьомого дня спочив, перервавши працю”.(Вих.31:13-17)
У цих словах Господь недвозначно визначив послух як шлях до Божого міста, але чоловік гріха переставив дороговказ, спрямувавши стрілку в неправильному напрямку. Він установив фальшиву суботу і примусив людей вважати, що, відпочиваючи цього дня, вони виконують повеління Творця.
Бог проголосив, що сьомий день — субота Господня.
Коли “були скінчені небо й земля, і все воїнство їхнє”, Він звеличив цей день як пам'ятник Своєї творчої діяльності. Відпочиваючи сьомого дня “від усієї праці Своєї, яку чинив... Бог поблагословив день сьомий, і освятив його”.(Бут.2:1-3)
Під час виходу з Єгипту Божий народ отримав особливі вказівки щодо суботи. Коли ізраїльтяни перебували в рабстві, їхні наглядачі, збільшуючи щотижня обсяг роботи, намагалися примусити їх працювати в суботу. Умови праці ставали дедалі важчими і суворішими. Однак тепер ізраїльтяни були звільнені від рабства і впроваджені в таке місце, де могли вільно виконувати всі постанови Єгови. Закон був проголошений на горі Синай, його “написана Божим перстом” копія була вручена Мойсеєві (Вих.31:18). Упродовж майже сорока років мандрівки ізраїльтян Бог постійно нагадував їм про визначений Ним день відпочинку. Сьомого дня не падала манна, зібрана в день приготування порція чудодійним чином зберігалася і на суботу.
Перед тим, як увійти до Обітованого краю, Мойсей навчав ізраїльтян “дотримуватись дня суботнього, щоб святкувати його”.4 Намір Господа полягав у тому, щоб через правильне дотримання суботи Ізраїль постійно пам'ятав про свою відповідальність перед Ним як своїм Творцем і Викупителем. Якби вони належним чином дотримувалися суботи, тоді не було б ідолопоклонства; однак коли ця Заповідь Десятислів'я була відкинена як непотрібна, народ забув про Творця і став поклонятися іншим богам. “Дав їм Свої суботи, — говорить Бог, — щоб були вони ознакою між Мною та між ними, щоб знали, що Я Господь, Котрий освячує їх”. Однак “постанови Мої вони відкинули, у Заповідях Моїх не ходили, і суботи Мої зневажали, бо серце їхнє було прив'язане до бовванів”.
Закликаючи ізраїльтян навернутися, Господь звертає їхню увагу на важливість дотримування суботи. “Я — Господь, Бог ваш, — говорив Він, — в Заповідях Моїх ходіть, і постанови Мої зберігайте й виконуйте їх. І святіть суботи Мої, щоб вони запишались ознакою між Мною та між вами, щоб ви знали, що Я Господь, Бог ваш!”.(Єзек.20:12,16,19-20)