Єлисей не просив ані земної слави, ані високого становища між знатними людьми землі. Він палко бажав великою мірою Духа Божого, Який так щедро був злитий на того, хто удостоївся бути взятим живим на Небо. Він розумів: ніщо, крім Духа, Котрий спочивав на Іллі, не могло зробити його здатним зайняти належне місце в Ізраїлі, до якого Бог покликав його. Тому він просив: “Я хотів би мати подвійний твій дух!”
У відповідь на це прохання Ілля сказав: “‘Просиш про вельми важливу річ! Та коли бачитимеш, як я буду взятий від тебе, то воно так і буде, а якщо ні — не буде’. Тим часом, як вони йшли, розмовляючи, раптом появилася вогненна колісниця й вогненні коні розлучили їх. І вознісся Ілля в вихрі на Небо”.(2Цар.2:1-15)
Ілля є праобразом святих, котрі житимуть на землі під час Другого приходу Христа і котрі, не зазнавши смерті, “переміняться, — раптово, миттєво, при останній сурмі”.(1Кор.15:51-52) Як представникові тих, котрі будуть живими взяті на Небо, Іллі було дозволено стояти разом з Мойсеєм біля Спасителя на горі Переображення перед закінченням земного служіння Христа. У цих прославлених мужах учні в мініатюрі побачили образ царства викуплених. Вони споглядали Ісуса, зодягнутого в небесне сяйво, чули “голос із хмари”,(Луки 9:35) Який знову визнав Його Сином Божим; учні бачили Мойсея, котрий символізував собою воскреслих під час Другого пришестя; там стояв також Ілля — представник тих, котрі наприкінці історії Землі будуть перетворені з тлінних на нетлінних і вознесуться на Небо, не зазнавши смерті.
У пустелі, самітний і розчарований, Ілля прохав собі смерті. Але Господь у Своєму милосерді не виконав його прохання. Ілля мав ще здійснити велику роботу, і навіть після її завершення він не повинен був закінчити життя в самотності і розчаруванні. Не в могилу він мав зійти, а вознестися разом з Божими ангелами до престолу Його слави.
“А Єлисей це бачив, і закричав, ‘Батеньку мій, батеньку! Колісниця Ізраїля та коні!’” Та коли вже більше не бачив його, вхопив він одежу свою та й розірвав її на дві частини. Потім підняв він плаща Іллі, що впав з його плечей, повернувся і став на березі Йордану. Взяв він плащ Іллі, що впав з плечей Іллі, вдарив по воді і сказав: “Де Господь, Бог Іллі?” ...вода розступилася на обидва боки, і Єлисей перейшов. Побачили його пророчі сини, що були навпроти в Єрихоні, й сказали: “На Єлисеєві спочив дух Іллі! І пішли вони назустріч йому, і вклонились перед ним до землі”.(2Цар.2:1-15)
Коли Господь у Своєму Провидінні вважає за потрібне відсторонити від Своєї роботи тих, кого наділив мудрістю, Він підтримує та зміцнює їхніх наступників, якщо вони звертаються до Нього за допомогою і бажають ходити Його дорогами. Вони можуть принести Божій справі навіть більше користі, ніж їхні попередники, тому що скористалися їхнім досвідом і навчені на їхніх помилках.
З того часу Єлисей зайняв місце Іллі. Той, хто виявився вірним у малому, повинен був виявити вірність і у великому.
Розділ 18. Оздоровлення води
За патріархальних часів Йорданська долина “була наводнювана, неначе Господній сад”. Колись у цій прекрасній долині вирішив оселитися Лот, який “розклав намети аж до Содому”.(Бут.13:10,12) 3 того часу, як міста долини були знищені і навколишня місцевість опустіла, вона стала частиною Юдейської пустелі.
Збереглася лише невелика частина цієї прекрасної долини з життєдайними струмками та джерелами, що тішили серце людини. У цій долині, багатій хлібними ланами, гаями фінікових пальм та інших фруктових дерев, після переходу через Йордан отаборився Ізраїль і вперше скуштував плодів Обітованого краю. Тоді дорогу перегородили мури Єрихону, язичеської фортеці, центру поклоніння Астарті — найогиднішого і найаморальнішого з усіх форм ханаанського ідолопоклонства. Як відомо, мури цього міста впали, а його мешканці були знищені. Тоді в присутності всього Ізраїлю було урочисто проголошено: “Проклятий хай буде перед Господом той, хто наважиться відбудувати це місто. Він заснує його на первородному своєму, а на наймолодшому своєму поставить брами його”.(І.Нав.6:26)
Минуло п'ять століть. Це місце так і залишалося проклятою Богом пустелею. Навіть на джерелах, які робили цю частину долини особливо привабливою, позначалися сліди прокляття. Однак у часи відступництва царя Ахава, коли під впливом Єзавелі відродилося поклоніння Астарті, Єрихон — стародавній центр ідолопоклонства — був відбудований, хоча будівничому довелося заплатити за це страшну ціну. Хієм з Бет-Елу “на первородному своєму Авірамові він поклав його фундаменти, а на наймолодшому своєму Сегівові поставив брами його, за словом Господа”.(1Цар.16:34)
Неподалік від Єрихону, серед плодовитих гаїв розташувалася одна з пророчих шкіл, яку після вознесення Іллі відвідав Єлисей. Мешканці того міста прийшли до пророка і сказали: “Положення цього міста хороше, як сам, пане, бачиш, та вода нездорова й земля не родить”. Раніше чиста свіжа джерельна вода, якою користувалися мешканці міста й околиць, тепер стала непридатною для вжитку.
У відповідь на прохання громадян Єрихону Єлисей сказав: “Принесіть мені нову посудину, і покладіть туди солі”. Отримавши це, “він пішов до джерела води, вкинув туди солі й сказав: ‘Так говорить Господь: Я зробив цю воду здоровою; не буде більш від неї смерті, ані неврожаю’”.(2Цар.2:19-22)
Оздоровлення вод Єрихону було здійснене не людською мудрістю, а чудодійною силою Бога. Відбудовники міста не заслуговували милості Небес, однак Той, Хто “наказує сонцю Своєму сходити над злими й над добрими, і дощ посилає на праведних і на неправедних”,(Матв.5:45) вважав за потрібне явити за допомогою цього милосердного вчинку Свою готовність зцілити Ізраїль від духовних хвороб.
Це оздоровлення не було тимчасовим: “І вода стала здоровою — аж по цей день, за словом Єлисея”.(2Цар.2:19-22) Минали століття, а води цього джерела продовжували зрошувати цю частину долини, перетворюючи її на прекрасний оазис.
Як же багато духовних повчань можна взяти з історії про оздоровлення води! Новий посуд, сіль, джерело — усе сповнене символічного змісту.
Кидаючи сіль до гіркого джерела, Єлисей виклав той же духовний урок, що цілі століття пізніше запропонував Спаситель, коли сказав Своїм учням: “Ви — сіль землі”.(Матв.5:13)
Сіль, кинута в забруднене джерело, очистила його воду й принесла життя і благословення там, де раніше була хвороба і смерть. Порівнюючи Своїх дітей із сіллю, Бог бажав показати, що Він планує зробити їх спільниками Своєї благодаті, аби вони, у свою чергу, стали джерелом спасіння інших.
Вибираючи народ із цього світу, Бог мав на меті не тільки зробити їх Своїми синами і доньками, але щоб через них світ міг отримати спасаючу благодать. Господь вибрав Авраама, щоб він став не лише другом Божим, а й посередником, через якого Він міг би зливати Свої особливі дари на інші народи.
Світ має потребу в проявах щирої християнської віри. Отрута гріха продовжує звершувати свою руйнівну роботу в суспільстві. Міста і села заполонили хвилі гріха й аморальності. Світ сповнений хвороб, страждань і беззаконня. Всюди є душі, обтяжені злиднями і відчаєм, пригнічені відчуттям власної вини; вони гинуть через відсутність освячуючого впливу. Хоч Євангеліє Істини їм проповідується, однак вони гинуть через те, що особистий приклад людей, які мали б бути “запахом життєдайним на життя”, став “запахом смертоносним на смерть”. Ці душі п'ють гіркоту, бо джерела, які б мали давати воду вічного життя, отруєні.
Сіль необхідно змішати з речовиною, до якої вона додається; аби зберегти продукти від псування, вони повинні бути просякнуті, насичені сіллю. Так через особистий контакт і спілкування спасаюче Євангеліє досягає сердець людей. Кожен спасається не колективно, а індивідуально. Особистий вплив — це сила, яка в поєднанні із впливом Христа має звеличувати те, що звеличує Христос, запроваджувати принципи праведності і стримувати моральне розкладання світу. Людина має поширювати благодать, якою наділяє лише Христос; підносити, облагороджувати життя і характери оточуючих своїм бездоганним прикладом щирої віри й любові.
Про досі забруднене джерело Єрихону Господь сказав; “Уздоровив Я цю воду, — не буде вже звідти смерті, ані непліддя”. Нечисте джерело — символ відособленої від Бога душі. Гріх не тільки розділяє людину з Богом, а й убиває в людській душі бажання та здатність пізнавати Його. Гріх спотворює усе людське єство: розум пошкоджується, уява розбещується, властивості душі деградують. Відчувається відсутність чистої релігії, святості серця. Перетворююча Сила Бога не відродила характеру. Душа залишається слабкою, а через брак моральної сили занечищується і розкладається?