Разом з дорученням на Йону покладалася величезна відповідальність, однак Той, Хто посилав пророка, був достатньо могутнім, щоб підтримати Свого слугу, забезпечуючи йому успіх. Якби пророк беззастережно послухався Бога, він уникнув би багатьох гірких переживань та отримав би рясні благословення. Однак Господь не залишив Йону в його відчаї. Випробування та дивовижні події мали відродити віру пророка в Бога і Його безмежну рятівну силу.
Якби Йона після отримання доручення спокійно все зважив, то зрозумів би безглуздість своїх спроб уникнути покладеної на нього відповідальності. Однак його втеча тривала недовго. “Господь кинув на море сильний вітер, — і на морі знялася велика буря, так що корабель міг бути розбитим. Налякалися моряки, і кликали кожен до свого бога, а щоб полегшити корабель, викинули вантаж, що був на ньому, в море. А Йона зійшов у нижню частину корабля, ліг і міцно заснув”.
У той час, як моряки благали своїх язичницьких богів про допомогу, вкрай стривожений капітан корабля зауважив Йону і запитав: “Як ти можеш спати? Вставай, звернись до свого Бога, — може, він зглянеться над нами, і ми не загинемо”.
Однак молитви людини, яка збочила зі шляху обов'язку, виявилися даремними. Дійшовши висновку, що цей надзвичайний шторм викликаний гнівом богів, моряки вирішили вдатися до останнього засобу — жеребкування, “аби довідатись, — казали вони, — через кого сталося це лихо. Кинули вони жереб, — і жереб впав на Йону. І сказали вони до нього: ‘Скажи нам, через що з нами сталося це лихо? Яке твоє зайняття, і звідки ти йдеш? Який твій край, і з якого ти народу?’”
Він відповів їм: “Я — єврей і шаную Господа, небесного Бога, що створив море та землю”. Вельми налякалися ті люди, і сказали до нього: “Що ж ти наробив?” Ці люди довідалися, що він утікає від Господа, оскільки він їм у цьому зізнався.
Далі його спитали: “Що маємо зробити з тобою, аби утихомирилось море, і не заливало нас?” Море ж все більше бушувало. Йона відповів їм: “Візьміть мене й киньте в море, і воно перестане проти вас бушувати; бо я знаю, що це через мене сталася ця велика буря”.
І почали сильніше веслувати в напрямку берега, але не могли, тому що море все більше піднімалось проти них. Тоді вони почали кликати до Господа такими словами: “‘О Господи, не дай, благаємо Тебе, щоб ми загинули за душу цього чоловіка, і не допусти, щоб на нас упала кров невинна, бо Ти, Господи, чиниш, як бажаєш!’ Взяли вони Йону та й кинули в море, — і море втишилось у своїй люті. Ці люди вельми налякалися Господа, принесли Йому жертви і склали обітниці! ”.(Йони 1:1-16)
“Господь підготував велику рибу, щоб вона проковтнула Йону. І пробув Йона в середині цієї риби три дні та три ночі. Почав Йона молитися до Господа, Бога свого, з утроби тієї риби, говорячи: ‘Я покликав у нещасті своєму до Господа, і Він відповів мені, Із нутра шеолу кричав я, і почув Ти мій голос! Ти кинув мене в безодню, у серце моря, і води мене оточили. Усі Твої хвилі та буруни пройшли наді мною. Я сказав: я відкинутий з-перед очей Твоїх. Протея ще побачу храм Твій святий. Води мене обгорнули аж по горло, безодня мене оточила, морська трава обвиває мою голову!
Я зійшов аж до споду гори; земля засувами своїми замкнула мене навіки! Але Ти підіймаєш із ями життя моє, о, Господи, мій Боже! Коли в мені умлівала душа моя, я про Господа згадав, — і молитва моя до Тебе долинула, до храму святого Твого!
Ті, що тримаються порожніх марнощів, свого Милосердного залишають. Я ж голосом подяки принесу Тобі жертву; що присягнув я, те виконаю. Від Господа спасіння!’”.(Йони 1:7-2:9)
Нарешті Йона зрозумів, що “спасіння від Господа”. Коли він розкаявся та визнав спасаючу Божу благодать, тоді прийшло і визволення. Йона був урятований із морської безодні та викинутий на суходіл.
Ще раз Божому слузі було доручено застерегти Ніневію: “І було Господнє слово до Йони вдруге: ‘Устань, іди в Ніневію, в те велике місто, і проповідуй йому те слово, що Я скажу тобі’”. Цього разу він вже не сумнівався, а без вагань підкорився. Він “устав, і пішов до Ніневії за Господнім словом”.(Йони 3:1-9)
Увійшовши у місто, пророк відразу ж почав проповідувати: “Ще сорок днів, і Ніневія буде зруйнована!”. Він переходив з вулиці на вулицю і проголошував вістку перестороги.
Слова пророка виявились не даремними. Попередження пророка, що лунало на вулицях нечестивого міста, передавалось з уст в уста, поки всі мешканці не почули тієї приголомшливої новини. Під впливом Божого Духа вона торкнулась кожного серця, і багато людей, усвідомлюючи свої гріхи й тремтячи від страху, розкаялися в глибокій покорі.
“І повірили ніневітяни Богові, оголосили піст і поодягали веретища, від найбільшого з них аж до найменшого. Вістка про це дійшла до царя Ніневії; він встав зі свого трону, скинув верхню одежу з себе, покрився веретищем і сів на попелі. Після цього за наказом царя і його вельмож було голосно оповіщено в Ніневії: ‘Нехай не сміють нічого їсти і пити ані людина, ані скотина! І нехай покриваються веретищем як людина, так і скотина, і нехай чимдуж кличуть до Бога; нехай кожен залишить свою нікчемну поведінку, а також насильство рук своїх. Хто знає, може, Бог обернеться до нас й пожалкує, відверне від нас палаючий гнів Свій, і ми не загинемо’”.(Йони 3:1-9)
Коли цар і знать разом з народом, починаючи від високородних осіб до людей низького походження, “покаялися через проповідь Йони”(Матв.12:41) та одностайно волали до Бога Небесного, Він дарував їм Свою милість. “І побачив Бог їхні вчинки, що вони відвернулись від своєї злої дороги, і пожалкував Бог щодо того лиха, про яке погрожував їм учинити, і не вчинив його”.(Йони 3:10) Ніневітяни були помилувані, Бог Ізраїлів — звеличений у всьому язичеському світі, а Його Закон — вшанований. Лише через багато років Ніневія стала здобиччю сусідніх народів через те, що знову забула Бога та сповнилася пихою і гордощами. (Про падіння Ассирії див. розд.30).
Коли Йона довідався про Божий намір помилувати місто, котре, залишивши своє нечестя, у веретищі та попелі розкаялося, він мав би першим тішитися чудовою Божою благодаттю, однак він стривожився, гадаючи, що його вважатимуть фальшивим пророком. Турбуючись про свою репутацію, він забув про безмежну цінність душ, які жили в цьому нечестивому місті. Милосердя, виявлене Богом до розкаяних ніневітян, “вельми не подобалось Йоні, і він запалився... ‘Хіба ж не це я говорив, — дорікав він Господеві, — коли ще був у своїй країні? Тому я на початку й утік до Таршішу, бо знав, що Ти Бог милостивий і милосердний, довготерпеливий і многомилостивий, й уболіваєш над злом’”.(Йони 4:1-11)
Знову пророк дав волю сумніву та невір'ю і ще раз зазнав великого розчарування. Не дбаючи про інших і воліючи скоріше померти, аніж бачити місто помилуваним, він спересердя вигукнув: “А тепер, Господи, візьми мою душу від мене, бо краще мені померти, аніж жити!”
“Чи ж слушно ти запалився?” — запитав Господь. “І вийшов Йона з міста, і сів зі східного боку міста, і поставив собі там куреня, і сів під ним у тіні, визираючи, що буде з містом. І виростив Бог рицинового куща, і він піднявся над головою Йони, щоб була тінь над його головою, і таким чином позбавити його від засмучення. І вельми втішився Йона цим рициновим кущем”.
Після цього Господь виклав Йоні наочний урок. “Наступного дня при сході зірниці звелів Бог черв'якові, і він підточив рицинового куща, і той всох. А як зійшло сонце, послав Бог посушливий східний вітер, і припекло сонце голову Йони, так що він зомлів, так що побажав померти, і казав: ‘Краще мені вмерти, аніж жити!’”
Знову Господь запитав Свого пророка: “‘Чи слушно ти розсердився через рициновий кущ?’ А той відповів: дуже розлютився я, — аж до смерті! ”
І сказав Господь: “Тобі жаль рицинового куща, над яким не трудився, і не ростив його; за одну ніч він виріс, і за одну ніч загинув. Мені ж не змилуватися над Ніневією, — цим великим містом, в якому живе більше ста двадцяти тисяч людей, які не вміють розрізнити правиці своєї від лівиці, та численна кількість скотини?”.(Йони 4:1-11)
Засоромлений, принижений, неспроможний зрозуміти Божого наміру щодо помилування Ніневії, Йона, однак, виконав дане йому доручення і застеріг мешканців цього великого міста. І хоч провіщена ним подія не відбулася, проте вістка застереження походила від Бога. Вона досягла тієї мети, до якої прагнув Бог. Слава Його благодаті була явлена серед язичників. Ті, котрі довгий час “перебували у темряві та в смертній тіні, скуті скорботою та залізом... в своїй скруті до Господа кликали, і Він визволив їх від утисків їхніх. Він вивів їх з темряви й тіні смерті, їхні кайдани розбив... Він послав Своє слово і вилікував їх, врятував їх із могили”.(Псал.107:10,13-14,20)