Небесний посланець звелів вісникові, котрий чекав подальших вказівок: “Іди й промов до народу цього: Ви будете чути, та не зрозумієте, будете бачити, але не пізнаєте, зробили затверділими свої серця люди ці, затулили Свої вуха й закрили очі, щоб не бачити очима своїми, й вухами своїми не чути, і щоб не зрозуміти своїм серцем, не навернутися, і не бути уздоровленими!”.
Пророк зрозумів свій обов'язок: він мав піднести голос проти пануючого зла. Але він боявся братися за роботу, не отримавши певної надії. “Аж доки, о Господи?” — запив він. Невже ніхто з Твого вибраного народу ніколи не зрозуміє, не розкається і не буде зцілений?
Однак він не даремно страждав душею за грішну Юдею; його місія не повинна була залишитись безплідною. Але усе зло, що примножувалось протягом багатьох поколінь, не могло бути знищене протягом його часу. Все своє життя він мав залишатися терплячим, мужнім учителем — пророком надії і суду. Коли остаточно звершиться Божественний намір, тоді відкриються плоди діяльності Ісаї та всіх вірних Божих вісників. Залишок буде спасенний. Для здійснення цього непокірний народ мав почути застереження й умовляння.
Господь сказав: “Аж доки не опустіють міста й не залишаться без мешканців, і доми будуть без людей, і земля буде зовсім спустошена... Господь прожене людину, і стане глухо серед країни”.
Нерозкаяних мали спіткати тяжкі суди, такі як війна, вигнання, утиски, втрата влади і престижу серед народів. Усе це повинно було здійснитися, щоб люди, котрі зауважать у цьому руку зневаженого Бога, могли розкаятися. Невдовзі десять племен північного царства мали бути розпорошені серед народів, а їхні міста перетворитися на пустки; це означало, що ворожі війська знову і знову спустошуватимуть край. Навіть Єрусалим, врешті-решт, упаде, і Юда піде в полон. Однак Обітована земля буде залишена не назавжди. Небесний посланець дав Ісаї запевнення: “І коли б ще позосталася в ній десята частина, то і вона теж буде спустошена... Але, мов з теребинту й як з дуба, після того, як їх зрубати, залишиться пень. Той їхній пень — то насіння святості”.
Таке запевнення в остаточному виконанні Божого наміру додало Ісаї мужності. Не біда, що земні сили повстануть проти Юди. Не біда, що Господній вісник зустрінеться з опозицією й опором. Ісая бачив царя, Господа Саваота; він чув спів серафимів. Уся земля повна слави Його! Він отримав обітницю, що вістки Єгови до бунтівної Юдеї супроводжуватимуться переконливою силою Святого Духа. Таким чином, пророк отримав силу для своєї майбутньої роботи. Спогади про це видіння Ісая зберігав протягом усього свого довгого і важкого життя. Упродовж більше шістдесяти років він звертався до юдейського народу як пророк надії, непохитно вірячи в майбутнє торжество Церкви.
Розділ 26. “Ось — Бог ваш!”
За днів Ісаї духовна свідомість людей була затьмарена через їхнє неправильне уявлення про Бога. З давніх-давен сатана намагався примусити людей дивитися на свого Творця як на автора гріха, страждань і смерті. Ті, кого йому вдалося таким чином ошукати, уявляли собі Бога жорстоким і вимогливим. Вони вважали, що Бог тільки й думає про те, щоб звинувачувати й карати, не приймаючи грішника, поки не з'явиться для цього законної підстави. Закон любові, за яким живе і діє Небо, був представлений великим ошуканцем у фальшивому світлі як перешкода для досягнення людського щастя та важке ярмо, звільнення від якого могло б принести усім радість. Він стверджував: виконати принципи Закону неможливо, а покарання за його порушення — це прояв деспотизму.
Що ж стосується ізраїльтян, то для них немає вибачення за втрату правильного уявлення про характер Єгови. Бог неодноразово відкривався їм як “щедрий і милосердний, довготерпеливий, багатомилостивий і справедливий”.(Псал.86:15) “Коли Ізраїль був дитятком, — свідчить він, — Я його полюбив, і з Єгипту покликав Я сина Свого”.(Осії 11:1)
З якою ж ніжністю поводився Господь з Ізраїлем під час визволення його з єгипетського рабства та по дорозі до Обітованої землі! “В усякому їхньому утиску тісно було і Йому, і Ангел обличчя Його їх спасав. Любов'ю Своєю і своїм милосердям Він викупив їх; Він їх підняв, і носив їх за часів минулих”.(Ісаї 63:9) “Я Сам піду з тобою”,(Вих.33:14) — казав Він під час їхніх мандрувань по пустелі. Ця обітниця супроводжувалася надзвичайним відкриттям характеру Єгови, що давало Мойсеєві підставу проголошувати перед усім Ізраїлем чесноти Бога, допомагало отримати повне уявлення про властивості їхнього невидимого Царя. “І перейшов Господь перед лицем Його, та й проголосив: ‘Господь, Господь, — Бог милосердний, і милостивий, довготерпеливий, і многомилостивий та правдивий, що зберігає ласку для тисяч, прощає беззаконня, злочини й гріхи, хоч не вважає чистим винуватого’”.(Вих.34:6-7)
Покладаючись на добре відомі йому довготерпіння, безмежну любов і милість Єгови, Мойсей благав за Ізраїля, коли той на кордоні Обітованого краю, всупереч Божому наказові, відмовився йти вперед. Коли ж їхнє повстання досягло апогею, Господь проголосив: “Ударю його поразою, і позбавлю його насліддя”; а з нащадків Мойсея Він запропонував “народ більший і сильніший, ніж вони”.(Числ.14:12,17-21) Але пророк далі благав чудової милості й обітниць Божих для вибраного народу. Його найпереконливішим аргументом була любов Бога до грішної людини.
Господь милостиво відповів: “Я простив за словом твоїм”. А потім у формі пророцтва Мойсеєві було відкрито Божий намір щодо остаточної перемоги Ізраїлю. “Як Я живий, — проголосив Він, — слава Господня наповнить увесь цей Край”.(Числ.14:12,17-21) Божа слава, Його характер, Його милість, доброта, ніжна любов — усе, чого благав Мойсей для Ізраїлю, — мали відкритися усьому людству. Ця обітниця Єгови містила подвійне запевнення: вона була скріплена клятвою. Як вірно те, що Бог живе і панує, так безперечно й те, що про Його славу звіщатимуть “між поганами, про чудеса Його — між усіма народами”.(Псал.96:3)
“Уся земля повна слави Його”,(Ісаї 6:3) — ці почуті Ісаєю слова пісні сяючих серафимів перед престолом стосуються виконання цього пророцтва в майбутньому. Пророк, переконаний у правдивості тих слів, згодом сам сміливо звіщав їх тим, котрі поклонялися дерев'яним та кам'яним ідолам: “Вони бачитимуть славу Господа, велич нашого Бога!”.(Ісаї 35:2)
Як же швидко виконується це пророцтво сьогодні! Місіонерська діяльність Божої Церкви на землі приносить багатий урожай, і невдовзі вічне Євангеліє буде проголошене всім народам. “На хвалу слави благодаті Своєї” люди з кожного племені, язика й народу “обдаровані в улюбленому... щоб у наступних віках показати безмірне багатство благодаті Своєї в доброті до нас у Христі Ісусі”.(Єфес.1:6; 2:7) “Благословен Господь Бог, Бог Ізраїлів, Єдиний, що чудеса здійснює; благословенне навіки ім'я Його слави! Нехай Його слава всю землю наповнить!”(Псал.72:18-19)
У видінні, яке Ісая бачив у дворі храму, йому було дане чітке уявлення про характер Бога Ізраїлю. “Високий і Піднесений, повіки Живущий, і Святий Його ім'я” постав перед пророком у незрівнянній величі; однак пророк бачив і милосердя Господа. Той, Хто перебуває “на Височині та в Святині”, пробуває також зі “скрушеним та із смиренним духом, щоб оживляти дух смиренних та оживляти серця скрушених”.(Ісаї 57:15,18-19) Ангел, який дав доручення доторкнутися уст Ісаї, повідомив: “Відійшло беззаконня твоє, і гріх твій окуплений”.(Ісаї 6:7)
Споглядаючи свого Бога, пророк, подібно до Савла тарсянина біля Дамаських воріт, не тільки побачив свою нікчемність, а й, отримавши у смиренні серця запевнення в повному і безвідплатному прощенні, став іншою людиною. Він бачив Свого Господа. Йому було дозволено споглядати красу Божественного характеру. Він міг засвідчити про перетворення через споглядання Безмежної Любові. Відтоді ним заволоділо палке бажання бачити заблудлий Ізраїль вільним від тягаря гріха та покарання за нього. “По чому вас іще бити? — запитує пророк. — Прийдіть же і розсудимось, — говорить Господь, — коли б ваші гріхи були, як кармазин, вони стануть білими, як сніг; якщо ж будуть червоні, як багряниця, вони стануть як вовна!” “Обмийтеся, станьте чистими! Відкиньте нікчемні ваші вчинки з-перед очей Моїх, перестаньте чинити зло! Навчіться чинити добро”.(Ісаї 1:5,16-18)