Ахаз отримав бажану допомогу, а з нею і тимчасове полегшення, але якою дорогою ціною для Юдеї! Запропонована данина лише розпалила жадібність Ассирії, і незабаром цей віроломний народ почав погрожувати Юдеї агресією та грабунком. Тепер Ахаза та його нещасних підданих мучив страх перед можливістю опинитися в руках жорстоких ассирійців.
“Так Господь принизив Юду” через запеклість у беззаконні. Під час цього покарання Ахаз не тільки не розкаявся, а й далі чинив беззаконня “перед Господом... Він приносив жертви дамаським богам, що його побили, бо думав: боги сирійських царів допомагають їм, а тому принесу і я їм жертву, то вони будуть допомагати і мені”.(2Хронік 28:19,22-23)
Наприкінці свого правління цей цар-відступник наважився навіть замкнути двері храму. Служіння в храмі припинилося. Перед жертовником вже не горіли світильники. Більше не приносилися жертви за гріхи народу. Солодкі пахощі також не підносилися в часи ранкової та вечірньої жертов. Залишивши двори Божого дому та міцно замкнувши його двері, мешканці нечестивого міста зухвало споруджували жертовники язичеським божествам на всіх вулицях Єрусалима. Здавалося, що язичництво отримало остаточну перемогу і сили темряви тріумфували.
Однак у Юдеї все ж залишилися вірні Єгові люди, які рішуче відмовлялися стати ідолопоклонниками. Саме на них з надією дивилися Ісая, Михей та їхні соратники, спостерігаючи розруху під час останніх років царювання Ахаза. Правдива Святиня була замкнена, але вірним дітям Божим була дана обітниця: “З нами Бог!.. Господа Саваота — Його свято шануйте; Його ви маєте боятися, перед Ним маєте тремтіти! І буде Він вам за Святиню”.(Ісаї 8:10,13-14)
Розділ 28. Єзекія
Нерозважливе правління Ахаза разюче відрізнялося від успішного царювання його сина, котрий провів у країні чимало реформ, чим сприяв процвітанню нації. Єзекія став на царство з твердим наміром зробити все можливе, щоб врятувати Юдею від тієї долі, яка спіткала північне царство. Проголошувані пророками вістки аж ніяк не заохочували до проведення половинчастих реформ. Тільки найрішучіші зміни могли відвернути Божественні суди.
У критичний час Єзекія довів, що був людиною спритною і заповзятливою. Відразу після сходження на престол він почав запроваджувати в життя свої задуми. Найперше вирішив відновити давно занедбане служіння в храмі; в цій справі він палко звернувся за підтримкою до священиків і левитів, які залишалися вірними своєму святому покликанню. Переконавшись в їхній солідарності, він відкрито розповів їм про своє бажання запровадити негайні радикальні реформи.
“Наші батьки споневірилися, — визнав він, — і робили лихе в очах Господа, Бога нашого; залишивши Його, вони відвернули своє обличчя від Господньої Скинії. Тепер у мене на серці укласти Заповіт з Господом, Богом Ізраїля, — і нехай Він відверне від нас жар гніву Свого”.(2Хронік 29:5-36)
У коротких, але зрозумілих словах цар змалював ситуацію: замкнений храм і припинення в ньому будь-якого служіння; жахливе повсюдне ідолопоклонство; масове відступництво народу, котрий залишився б вірним Богові, якби вожді Юдеї показали добрий приклад; як результат — занепад царства та втрата ним авторитету в очах оточуючих народів. Північне царство швидко розпадалося, багато народу гинуло від меча та було взято в полон; йшло до того, що увесь Ізраїль мав потрапити в руки ассирійців і перестати існувати. Така ж доля неминуче спіткає і Юдею, якщо Бог не почне діяти через Своїх вибраних мужів.
Єзекія попросив священиків, щоб вони разом із ним запроваджували необхідні реформи. “Не будьте ж нині недбалі, — закликав він їх, — бо вас Господь вибрав стояти перед Ним, служити Йому, бути Його слугами й кадити Йому. Освятіться самі і освятіть дім Господа, Бога ваших батьків”.(2Хронік 29:5-36)
Прийшов час рішучих дій. Священики негайно ж узялися до роботи. Закликавши до співпраці інших, яких не було на нараді, вони з горливістю взялись за очищення й освячення храму. Оскільки служіння в ньому не звершувалося протягом довгих років, їм довелося зустрітися з багатьма труднощами, проте священики і левити невтомно працювали і за напрочуд короткий час спромоглися довести справу до кінця. Двері храму були полагоджені та відчинені, священний посуд зібраний і поставлений на своє місце; усе було готове для проведення служіння у Святині.
Під час першого служіння були зібрані усі керівники міста, котрі разом із Єзекією, священиками й левитами благали Бога простити народові його гріхи. На жертовник були покладені жертви за гріх, “щоб очистити увесь Ізраїль”. “А як закінчилось всепалення, цар і всі, котрі були при ньому, впали на коліна і поклонилися обличчям до землі”. Знову слова хвали і подяки пролунали у дворах храму. Усі, котрі зібрались на молитву, радісно співали псалми Давида й Асафа, бо усвідомлювали, що звільнені від рабства гріха і відступництва. “Єзекія та ввесь народ раділи від того, що Бог викликав такий настрій народу, бо усе це сталося несподівано!”.(2Хронік 29:5-36)
Бог справді приготував серця начальників Юдеї для проведення рішучих реформ, щоб таким чином зупинити потік беззаконня. Він неодноразово посилав вибраному народові серйозні застереження через пророків. Ці вістки з презирством відкидались десятьма племенами Ізраїльського царства; в результаті вони опинилися під владою ворога. Але в Юдеї ще був вірний залишок, до якого й продовжували звертатися пророки. Ісая благав: “Верніться, о сини Ізраїля, до Того, проти Кого ви так збунтувались!”.(Ісаї 31:6) Михей тоді писав: “А я на Господа споглядатиму, надіятимусь на Бога спасіння мого. Бог мій почує мене! Не тішся наді мною, мій ворогу, бо хоч я впав, проте встану, хоч перебуваю у темряві, та Господь моє світло! Буду зносити я гнів Господній, бо згрішив супроти Нього, аж поки не вирішиться справа моя, і не закінчиться суд наді мною. Він до світла мене попровадить, я побачу Його справедливість”.(Михея 7:7-9)
Ці та інші подібні їм слова відкривали готовність Бога простити і прийняти тих, хто щиро навернувся до Нього; вони приносили надію багатьом знесиленим душам у той похмурий час, коли двері храму були замкнені; тепер же, коли начальники народу почали здійснювати реформи, більша частина народу, змучена рабством гріха, готова була підтримати їх.
Усі, котрі приходили у двори храму шукати прощення та відновити свої обітниці вірності Єгові, ті отримували чудове підбадьорення з пророцтв Писання. Серйозні застереження проти ідолопоклонства, виголошені через Мойсея в присутності всього Ізраїлю, поєднувалися з пророцтвами про Божу готовність почути і простити тих, котрі в час відступництва шукатимуть Його від усього серця. “Коли навернешся до Господа, Бога свого, — говорив Мойсей, — і послухаєш Його голосу, бо Господь, Бог твій — Бог милостивий; Він не залишить тебе й не знищить, і не забуде Заповіту з батьками твоїми, у якому Він їм присягнув”.(П. Закону4:30-31)
У своїй пророчій молитві при посвяченні храму, служіння в якому відновлювалось Єзекією та його помічниками, Соломон говорив: “Коли Твій народ, Ізраїль, буде розгромлений ворогом за гріхи перед Тобою, коли вони звернуться до Тебе, і славитимуть ім'я Твоє, молитимуться і благатимуть Тебе в цьому храмі, то Ти вислухай із Небес, і прости гріхи народу Твого, Ізраїлю”.(1Цар.8:33 34; 2Хронік 7:1,14) Тоді ця молитва отримала печать Божественного схвалення, оскільки після її проголошення з неба зійшов вогонь і пожер цілопалення та жертви, а слава Господня наповнила храм. Уночі Господь знову з'явився Соломонові і сказав, що його молитва почута і буде виявлене милосердя до тих, котрі поклонятимуться на цьому місці. Йому було дане милостиве запевнення: “І впокориться народ Мій, який називається Моїм ім'ям, і буде молитись, шукаючи обличчя Мого, і навернуться від своїх злих доріг, то Я почую з Неба, прощу їхні гріхи, і вилікую їхній край”.(1Цар.8:33 34; 2Хронік 7:1,14)