Ці обітниці у всій своїй повноті виконалися під час проведення реформ Єзекією.
Слідом за очищенням храму відбулася інша, ще грандіозніша подія, в якій брали участь як Ізраїль, так і Юдея. Палко бажаючи, щоб служіння в храмі стало справжнім благословенням для народу, Єзекія вирішив відновити стародавній звичай, за яким усі ізраїльтяни сходилися на свято Пасхи.
Упродовж багатьох років Пасха не відзначалася як національне свято. Розділення царства після смерті Соломона, здавалось, зробило таке святкування неможливим. Але жахливі суди, що звершувалися над десятьма племенами, збудили в багатьох серцях прагнення до чогось кращого; хвилюючі вістки пророків також зіграли свою роль. У всі кінці країни, “з міста до міста по усьому краю Єфремовому та Манасіїному й аж до Завулона”, були послані царські гінці, котрі запрошували народ прийти до Єрусалима на свято Пасхи. Провісниками цього милостивого запрошення, як правило, нехтували. Закоренілі беззаконники легковажно відверталися від запрошення, однак ті, котрі щиро бажали знайти Бога, щоб пізнати Його волю, “впокорилися й поприходили до Єрусалиму”.(2Хронік 30:10-12, 21-22, 26-27)
Мешканці Юдеї одностайно відгукнулися на цей заклик, тому що на них була “Божа рука, яка дала їм єдине серце для виконання наказу царя та старійшин” — повеління, яке було в повній гармонії з відкритою через пророків Божою волею.
Для величезного зібрання народу ця подія стала одним із найбільших благословень. Опоганені вулиці міста були звільнені від споруджених за царювання Ахаза язичеських капищ. Свято Пасхи почалося у відповідний за законом день, і протягом усього тижня люди приносили мирні жертви, отримуючи пізнання Божих вимог. Левити щодня навчали людей, як “розумно і вміло виконати служіння на честь Господа”; хто серцем шукав Бога, ті отримували прощення. Усіх учасників свята сповнювало почуття великої радості, а “Левити та священики день-у-день славили Господа з усієї сили”.(2Хронік 30:10-12, 21-22, 26-27)
Сім днів, зазвичай відведених для святкування Пасхи, проминули надто швидко, і все зібрання вирішило залишитися ще на сім днів, аби краще пізнати дорогу Господню. Священики продовжували навчати народ із книги закону; щодня люди збиралися в храмі, аби приносити Богові хвалу й подяку. Коли ж це велике свято наближалося до кінця, стало очевидним, шо Бог чудовим чином здійснив навернення заблудлих жителів Юдеї та призупинив потік ідолопоклонства, що загрожував змести все на своєму шляху.
Серйозні застереження пророків були почуті. “І була велика радість в Єрусалимі, бо від днів Соломона, Давидового сина... не було ще такого в Єрусалимі!”.
Однак все ж надійшла пора повертатися людям додому. “І встали священики та Левити, і поблагословили народ. Господь вислухав їхній голос, і молитва дійшла до Його святих осель, — до Небес!”.(2Хронік 30:10-12, 21-22, 26-27) Бог прийняв тих, котрі зі скрушеними серцями визнали свої гріхи і з непохитною цілеспрямованістю звернулися до Нього про прощення і допомогу.
Людей, які поверталися додому, очікувала ще одна важлива справа, виконання якої свідчило б про достеменність реформи. У Святому Письмі зазначається: “Вийшли усі ізраїльтяни, котрі були на святі, і пішли по юдейських містах, розбили всі стовпи для божків і позрубували священні дерева; вони зруйнували узвишшя та жертовники в усій Юдеї і в краю Веніямина, Єфрема та Манасії аж до кінця. Після цього вернулися Ізраїлеві сини до своїх міст — кожен до своєї посілості”.(2Хронік 31:1, 20-21; 2Цар.18:5-7)
Єзекія разом зі своїми однодумцями запровадили реформи з метою духовного і матеріального відродження царства. “По всій Юдеї” цар робив “добре, правдиве та справедливе перед Господом, Богом своїм. В усякій справі, за яку він брався,., робив він від усього свого серця, і мав успіх”. “Він надіявся на Господа, Бога Ізраїля... не відступав від Нього, і дотримувався Заповідей Його, які заповідав Господь Мойсеєві. Тому був Господь із ним... і йому щастило”.(2Хронік 31:1, 20-21; 2Цар.18:5-7)
Правління Єзекії відзначалося багатьма чудовими починаннями, які свідчили про те, що Бог Ізраїлю був зі Своїм народом. Успіх ассирійців у захопленні Самарії та розпорошенні залишку десяти племен між народами, що трапилось в перші роки царювання Єзекії, посіяло сумнів щодо могутності Бога євреїв. Заохочені успіхом, ніневітяни, котрі вже давно забули вістку Йони, виявляли відкриту непокору намірам Неба. Через кілька років після падіння Самарії війська переможців знову з'явилися в Палестині; цього разу вони вирушили до укріплених міст Юдеї. Однак, незважаючи на деякий успіх, вони змушені були на деякий час відступити внаслідок народних заворушень у себе на батьківщині. Але через кілька років, наприкінці царювання Єзекії, народи світу отримали нагоду побачити, чи язичницькі боги і справді непереможні.
Розділ 29. Посли з Вавилону
У той час як правління Єзекії досягло найбільшого розквіту, цар несподівано був уражений невиліковною хворобою. Цареві, що “смертельно захворів”, ніхто неспроможний був допомогти. А після того, як пророк Ісая з'явився до нього з вісткою: “Так говорить Господь: Упорядкуй свій дім, бо ти вмираєш і не будеш жити”,(Ісаї 38:1) для нього, здавалося, згасла остання надія.
Майбутнє видавалося оповитим безпросвітнім мороком, однак цар ще міг молитися до Того, Хто завжди був з ним як “охорона та сила, допомога в недолях, які часто трапляються”.(Псал.46:2) “Відвернув він обличчя своє до стіни, і помолився до Господа, говорячи: ‘О, Господи, згадай же, що я ходив по правді із щирим серцем й робив те, що Тобі до вподоби’. І заплакав Єзекія вголос”.(2Цар.20:2-3)
Від днів Давида ще не було такого царя, який так ревно працював би для збудування Божого царства в час відступництва і занепаду, як це робив Єзекія. Помираючий правитель віддано служив своєму Богові, зміцнюючи впевненість народу в тому, що Єгова — їхній Верховний Правитель. І нині, подібно до Давида, він міг молитись: “Нехай молитва моя прийде перед обличчя Твоє, нахили Своє вухо до благання мого, бо моя душа наситилась нещастями, а життя моє наблизилося до шеолу!”.(Псал.88:3-4) “Бо ти моя надія, Господи, Ти охорона моя від юнацького віку мого! На Тебе покладався я від народження... Коли зменшиться сила моя, не залиши Ти мене. Не віддаляйся, Боже, від мене; Боже мій, — поспіши на поміч мені! Не залишай мене, Боже... поки я не звішу про силу Твою цьому поколінню, усім, хто тільки прийде, — про потугу велику Твою!”(Псал.71:5-6,9,12,18)
Той, “.милосердя Якого не скінчилося”,(Пл.Єрем.3:22) почув молитву Свого слуги. “Ісая ще не вийшов із середини двору, як до нього було Господнє слово: ‘Вернися, і скажи Єзекії, володарю Мого народу: Так говорить Господь, Бог батька твого Давида: Почув Я молитву твою й побачив сльози твої! Ось Я вилікую тебе, — третього дня підеш ти у Господній храм! Я додам тобі віку п'ятнадцять років; з руки ассирійського царя врятую тебе та захищу це місто заради Себе та заради слуги Мого Давида’”.(2Цар.20:4-6,8-11)
З радістю повертався пророк до царя зі словами запевнення і надії. Порадивши прикласти до ураженого місця “пластир із фіг”, Ісая передав цареві вістку Божої милості, охорони й турботи.
Подібно до Мойсея в землі Мідіанській та Гедеона, котрий побачив небесного вісника; як було з Єлисеєм перед вознесінням його пана, Єзекія благав дати йому ознаку, що ця вістка послана з Неба. “Яка ознака, — запитав цар пророка, — що Господь мене вилікує, і що я третього дня піду до Господнього дому?”
“Ось який буде тобі знак від Господа, — відповів пророк, — і що Господь зробить те, про що сказав: Чого хочеш, щоб тінь посунулась на десять ступенів уперед, чи щоб вона вернулася на десять ступенів назад?” “Легко, — сказав Єзекія, — тіні посунутись на десять ступенів вперед. Ні! Нехай тінь посунеться назад на десять ступенів!”
Тільки завдяки Божому втручанню тінь на сонячному годиннику могла вернутися на десять ступенів. Це мало бути для Єзекії ознакою, що Господь почув його молитву. “І помолився пророк Ісая до Господа, і Він завернув тінь на сонячнім годиннику Ахаза на десять ступенів”.(2Цар.20:4-6,8-11)
Одужавши, цар Юдеї у пісні прославив Єгову за Його милість. Він пообіцяв присвятити решту своїх днів самовідданому служінню Царю царів. Вдячність Єзекії за співчуття, яке Бог виявив до нього, надихає всіх, хто й сьогодні бажає своїм життям прославляти Творця.