“Я сказав: Опівдні днів своїх відійду до брам шеолу, позбавлений решти років своїх... Я сказав: Не побачу я більше Господа, Господа на землі живих, я не бачитиму вже більше нікого з-поміж тих, що живуть на світі. Домівка моя вже розібрана, і від мене відібрана, немов намет пастуший; я життя своє згортаю, немов ткач; від основи Він мене відтинає, від дня до ночі Ти мене залишаєш... Я кричу аж до ранку... наче лев, Він трощить усі кості мої, з дня до ночі Він кінчає зо мною...
Скиглю я, наче ластівка чи журавель; я стогну, мов той голуб; втомились очі мої, дивлячись вгору. Господи, пригноблений я, — поручися за мене! Що маю казати? Що Він сказав мені, те й вчинив. Тихо закінчу всі літа свої через біль моєї душі!
Господи, так живуть люди, в усьому цьому і життя моєї душі. Уздоров же й оживи Ти мене! Терпіння вийшло мені на добро. Ти зберіг від погибельної ями мою душу, бо Ти кинув за спину Свою всі гріхи мої. Не буде шеол прославляти Тебе, смерть Тебе не величає... Не мають надії на вірність Твою ті, хто сходять до гробу. Живий, лише живий Тебе славити буде, як ось я сьогодні. Батько синам оповідатиме про істину Твою! Господь готовий мене врятувати. Тому ми будемо співати пісні свої у домі Господнім по всі дні мого життя!”.( Ісаї 38:10-20)
У родючих долинах Тигра та Євфрата проживав стародавній народ, якому, незважаючи на тодішнє поневолення Ассирією, судилося правити світом. До цього народу належали мудреці, які багато уваги приділяли вивченню астрономії; вони вельми здивувались, зауваживши, що тінь на сонячному годиннику вернулася назад на десять ступенів. Їхній цар Меродах-Баладан, довідавшись, що це чудо було ознакою небесного Бога щодо продовження життя юдейському царю, послав до Єзекії делегацію, аби привітати з одужанням і, по можливості, дізнатися більше про Бога, Котрий може творити такі великі чудеса.
Прихід послів від правителя далекої країни давав Єзекії можливість звеличити живого Бога. Як легко було б йому розповісти їм про Бога, Вседержителя усього творіння, по милості Якого йому було збережене життя в абсолютно безнадійній ситуації!
Які важливі зміни могли б відбутися, якби цих шукачів істини з Халдейських рівнин вдалося переконати в необхідності визнавати верховну владу живого Бога!
Натомість серце Єзекії опанували гордість і марнославство. Насолоджуючись власною величчю, він відкрив перед зацікавленими очима гостей скарби, якими Бог збагатив Свій народ. Цар “показав послам скарбницю свою, — срібло, і золото, і пахощі, і дорогу мазь, і збройну комору свою, — усе, що було в його скарбницях. Не було нічого, чого не показав би Єзекія в своїм палаці та в усім володінні своїм”.(Ісаї 39:2-8) Він учинив це не для слави Бога, але звеличення себе в очах чужоземних князів. Єзекія не замислювався над тим, що ці люди були представниками могутнього народу; в їхніх серцях не було ані страху перед Богом, ані любові до Нього. З його боку було великою необачністю довіритися таким людям у справах щодо матеріальних багатств свого народу.
Прихід послів до Єзекії виявився випробуванням його вдячності й відданості. У Писанні сказано: “У справі послів вавилонських князів, посланих до нього, щоб спитати про чудо, яке сталося в країні, Бог залишив його, аби випробувати його, і довідатись про все, що в його серці”.(2Хронік 32:31,25-26) Якби Єзекія скористався даною йому можливістю засвідчити про силу, доброту і співчуття Ізраїлевого Бога, то принесене послами в свою країну повідомлення можна було б порівняти до світла, що пронизує темряву. Але він звеличив себе більше, ніж Господа Саваота. Він “не повівся у відповідності до добродійства, яке було зроблено йому, бо загорділо серце його”.
І до яких же згубних наслідків це призвело! Ісаї було відкрито, що посли, повернувшись на батьківщину, розповіли про побачені багатства і що цар Вавилону та його радники тепер збираються збагатити свою країну скарбами Єрусалиму. Єзекія тяжко згрішив, “і був гнів Божий на нього, на Юдею, та на Єрусалим”.
“Тоді прийшов пророк Ісая до царя Єзекії та й спитав його: ‘Що говорили ці люди? І звідки вони прийшли до тебе?’ Єзекія відповів: ‘Вони прийшли до мене з далекого краю, з Вавилону’”. Ісая спитав: “Що вони бачили в палаці твоїм?” Єзекія відповів: “Усе, що є в моїх палатах. Не було речі, якої не показав би я їм у скарбницях своїх”.
Тоді сказав Ісая до Єзекії: “Послухай же слова Господа Саваота: Оце прийдуть дні, коли все, що є в домі твоєму, і що зібрали батьки твої аж до цього дня, буде забране у Вавилон. Нічого не залишиться, — говорить Господь. А синів твоїх, які вийшли з тебе, яких ти породив, заберуть. Вони стануть євнухами в палатах вавилонського царя!”
І сказав Єзекія до Ісаї: “Добре Господнє слово, яке ти сказав”.(Ісаї 39:2-8)
Єзекія, відчуваючи докори сумління, “впокорився в пишноті серця свого, він та мешканці Єрусалиму, — і не прийшов на них Господній гнів за днів Єзекії”.(2Хронік 32:31,25-26) Але насіння зла вже було посіяне і свого часу мало прорости та принести плоди горя і спустошення. Упродовж решти років життя, завдяки твердому бажанню спокутувати помилки минулого, віддаючи шану імені Бога, Котрому він служив, цар Юдеї мав у всьому великий успіх, тішився благополуччям. Однак його віра повинна була зазнати суворих випробувань і він на власному досвіді мав пізнати, що лише повністю довірившись Єгові, можна перемогти сили темряви, що планували погубити царя та його народ.
Історія гріха Єзекії, якого він припустився, не виправдавши виявленої до нього довіри під час візиту послів, містить важливий урок для всіх. Ми повинні значно більше розповідати про дорогоцінні досвіди нашого життя, про милість та доброту Бога і незрівнянні глибини любові Спасителя. Коли свідомість і серце сповнені Божою любов'ю, тоді неважко говорити про те, що стало змістом нашого духовного життя. Піднесені думки, шляхетні поривання, глибоке розуміння істини, безкорисливі наміри, прагнення благочестя і святості знайдуть своє відображення у словах, які відкривають сутність сердечного скарбу.
Люди, з якими ми щодня спілкуємося, потребують нашої допомоги і повчання. Вони можуть перебувати в такому душевному стані, коли своєчасно сказане слово уподібнюється до цвяха, забитого в належному місці. Завтра деякі з них, можливо, будуть уже там, де ми їх ніколи не побачимо. Яким же є наш вплив на людей, котрі поряд з нами мандрують по життєвій дорозі?
Кожний день нашого життя покладає на нас певні обов'язки. Щодня наші слова та вчинки справляють певний вплив на оточуючих. Тож наскільки великою є потреба, щоб ми уважно стежили за своїми словами і діями! Один необачний учинок, один необережний крок — і бурхливі хвилі сильної спокуси штовхнуть душу на шлях до падіння. Вже неможливо забрати назад думки, які ми посіяли в умах людей. Якщо вони недобрі, то за сприятливих обставин перетворяться на потік зла, спинити який ми неспроможні.
З іншого боку, своїм прикладом спонукаючи людей розвивати благородні принципи, ми наділяємо їх силою творити добро. А вони, у свою чергу, справлятимуть такий же благотворний вплив на інших. Таким чином ми несвідомо допомагаємо сотням і тисячам душ. Справжній послідовник Христа утверджує в добрих пориваннях усіх, з ким спілкується. Перед нечестивим, прихильним до гріха світом, він відкриває силу Божої благодаті та досконалість Його характеру.
Розділ 30. Звільнення від ассирійського ярма
У час серйозної національної небезпеки, коли ассирійські війська окупували Юдею і, здавалося, що вже ніщо не зможе врятувати Єрусалим від повного знищення, Єзекія, покладаючись на силу Єгови, зібрав усі сили свого царства, аби з непохитною мужністю дати відсіч язичеським загарбникам. “Будьте міцні та мужні, не бійтеся і не лякайтеся ассирійського царя та усього того натовпу, що з ним, — напучував Єзекія мужів Юди, — бо з нами більше, ніж із ним. З ним сила тілесна, а з нами Господь, Бог наш, щоб допомагати нам і воювати в наших битвах”.(2Хронік 32:7-8)
Єзекія не безпідставно сподівався успішного результату війни. Хоч зарозумілий ассирієць на певний час мав стати жезлом Божого гніву для покарання народів, однак і його пануванню мав надійти кінець. “Не бійся ассирійця, — повідомив Господь мешканцям Сіону за кілька років до цих подій через Ісаю, — бо ще недовго... І підніме на нього бича Господь Саваот, як тоді, коли побив Він Мадіама при скелі Орев, і як підняв палицю Свою над морем на Єгипет! У той день його тягар зніметься з твоїх плечей і його ярмо не буде тяжіти на твоїй шиї”.(Ісаї 10:5,24-27)