В іншому пророцтві, проголошеному “в рік смерті царя Ахаза”, Ісая наголосив: “Господь Саваот поклявся: Як Я задумав, так воно і станеться, і як Я призначив, так і здійсниться. Я розіб'ю ассирійця в Моїй країні, і на Моїх горах Я розтопчу! Його ярмо здійметься з них, і його тягар буде скинутий з їхніх плечей! Це вирок, призначений для усієї землі, і це та рука, яка простягнута на всі народи. Бо Господь Саваот призначив, і хто це може відмінити? Рука Його простягнута, — хто відверне її?”.(Ісаї 14:24-28)
Влада гнобителя мала бути зламана. Однак, відповідно до угоди, укладеної Ахазом, Єзекія в перші роки свого царювання продовжував сплачувати данину ассирійцям. Тим часом, “порадившись зі своїми старійшинами та військовими”, цар робив усе можливе для захисту царства. Він подбав про достатнє забезпечення Єрусалима водою, у той час як за його стінами відчувалася її нестача. “Єзекія взявся до роботи, і відновив увесь зруйнований мур, поставив на ньому башту, а поза тим муром побудував ще один, укріпив Мілло в Давидовому Місті, і виготовив багато зброї та щитів. І настановив він над народом військових начальників”.(2Хронік 32:3,5-6,8) Було зроблено все, щоб підготуватись до тривалої облоги.
На час, коли Єзекія став царем в Юдеї, ассирійці вже полонили велику кількість ізраїльтян із північного царства. Через кілька років після цього, коли цар ще продовжував укріпляти оборону Єрусалима, ассирійці взяли в облогу Самарію, захопили її, а десять племен розпорошили по багатьох провінціях ассирійського царства. Кордони Юдеї знаходилися зовсім близько, а до Єрусалима було менш як вісімдесят кілометрів; багаті скарби храму могли спокусити ворога повернутися.
Тому цар Юдеї вирішив зробити зі свого боку все, аби приготуватися до відсічі ворога; зробивши все, на що тільки була здатна людська винахідливість та енергія, він зібрав свої війська і закликав їх бути мужніми. “Серед тебе Великий — Святий Ізраїлів! — з такими словами пророк Ісая звертався до юдеїв. З нами Господь, Бог наш, щоб допомагати нам та вести наші війни”.(2Хронік 32:3,5-6,8)
Ніщо так швидко не сприяє зміцненню віри, як надія на Бога. Цар Юдеї приготувався до прийдешньої бурі, яка неухильно насувалася. Упевнений у здійсненні виголошеного проти ассирійців пророцтва, Він повністю покладався на Бога. “Народ же покладався на слова Єзекії, Юдиного царя”.(2Хронік 32:3,5-6,8) Що з того, що ассирійське військо, натхненне своїми перемогами над наймогутнішими народами землі, у тому числі й над Самарією в Ізраїлі, спрямує свій удар проти Юди? Що з того, що вони вихвалятимуться: “Оскільки моя рука загарбала царства, в яких було більше кумирів, ніж в Єрусалимі та Самарії, то хіба не зроблю я так само з Єрусалимом та його бовванами, як зробив я із Самарією і її богами?”.(Ісаї 10:10-11) Юдеї немає чого боятися, бо вона покладається на Єгову.
Врешті-решт, довгоочікувана криза настала. Отримуючи перемогу за перемогою, ассирійські війська підійшли до Юдеї. Упевнені в перемозі, воєначальники розділили свою армію на дві частини: одна мала зустрітися з єгипетським військом на півдні, а друга — взяти в облогу Єрусалим.
Тепер Юдейському царству залишалося єдине — покластися на Бога. Усяка можливість допомоги з боку Єгипту була відрізана, і жодний інший сусідній народ не міг простягнути їм дружню руку.
Ассирійські воєначальники, упевнені в силі своєї дисциплінованої армії, влаштували переговори зі старійшинами Юдеї, під час яких зухвало вимагали капітуляції міста. Вимога супроводжувалася блюзнірськими висловами проти Бога євреїв. Через слабкість і відступництво Ізраїлю та Юди Боже ім'я вже не викликало страху серед народів, а стало об'єктом постійного зневажання.
“Скажіть Єзекії, — проголошував один із воєначальників Санхеріва, — отак сказав великий цар, цар ассирійський: Що то за надія, на яку ти так покладаєшся? Чи ти гадаєш, що пусті слова на війні можуть замінити розумну раду і силу? На кого ти покладаєшся, що збунтувався проти мене?”.(2Цар. 18:19-20)
Переговори відбувалися за воротами міста, однак вартові на мурах мали можливість все чути. І коли представники ассирійського царя голосно висували свої вимоги юдейським старійшинам, останні просили їх говорити сирійською, а не юдейською мовою, щоб люди на мурах не розуміли змісту переговорів. Великий чашник, глава делегації ассирійського царя, глузуючи з цієї пропозиції, заговорив юдейською мовою ще голосніше: “Слухайте слова великого царя, царя ассирійського! Так говорить цар: Нехай не обманює вас Єзекія, бо він не зможе вас врятувати! І нехай не запевняє вас Єзекія Господом, говорячи: Господь напевно врятує нас і не буде віддане це місто в руки царя ассирійського.
Не слухайте Єзекії! Так говорить цар ассирійський: укладіть зі мною мир, та вийдіть до мене! Кожен із вас їстиме свій виноград і плоди зі своєї смоківниці, питиме воду зі своєї копанки, аж поки я не прийду й не візьму вас у таку ж землю, як ваша — в землю пшениці та виноградного соку, в землю хліба та виноградників.
Нехай же не баламутить вас Єзекія, говорячи: Господь врятує нас! Хіба ж боги інших народів врятували кожен свій край від руки ассирійського царя? Де боги Хамату та Арпаду? Де боги Сефарваїму? Хіба вони врятували Самарію від моєї руки? Котрий з-поміж усіх богів тих країн урятував свою землю від моєї руки? Так невже ж Господь спасе Єрусалим від моєї руки?”.
На ці глузування Юдеї “не відповідали ані слова”. Переговори закінчилися. Представники юдейського народу повернулися до Єзекії у розірваних шатах “і донесли слова великого чашника”.(Ісаї 36:13-22) Коли цар довідався про таке блюзнірство, то “роздер свої шати, покрився веретищем, пішов до Господнього дому”.(2Цар.19:1-7; 2Хронік 32:17-20)
До Ісаї був посланий вісник з повідомленням про результат переговорів. “Цей день — це день горя, смутку та сорому! — передали вони йому слова царя. — Може, Господь, Бог твій, почувши всі слова великого чашника, якого послав його пан, ассирійський цар, щоб зневажити живого Бога, покарає за ті слова, які Господь, Бог твій, чув. А ти помолись за цей останок, який ще є”.
“І молився цар Єзекія та пророк Ісая, син Амосів, з того приводу, і кликали до неба”.(2Цар.19:1-7; 2Хронік 32:17-20)
Бог відповів на молитви Своїх рабів. Через Ісаю Він передав вістку для Єзекії: “Так сказав Господь: Не бійся тих слів, що ти почув, і якими ображали Мене слуги ассирійського царя! Ось Я нашлю на нього такого духа, що він почує вістку, і повернеться у свою землю. Я вражу його мечем у його ж землі”.(2Цар.19:1-7; 2Хронік 32:17-20)
Після переговорів з юдейськими старійшинами ассирійські делегати відразу ж повідомили про все свого царя, котрий з частиною свого війська чекав наближення єгипетської армії. Вислухавши повідомлення, Санхерів написав “листа з лайкою на Господа, Ізраїлевого Бога, і говорив проти Нього таке: ‘ Як боги народів інших країн не врятували своїх народів від моєї руки, так і Бог Єзекії не спасе народу Свого від моєї руки!’”.(2Цар.19:1-7; 2Хронік 32:17-20)
Зухвала погроза супроводжувалася такими словами: “Нехай не зводить тебе Бог твій, на Якого ти надієшся, кажучи: Не попаде Єрусалим у руки ассирійського царя. Ти напевно чув, що зробили ассирійські царі із усіма землями і як вони їх спустошили! А ти один хочеш врятуватись? Хіба боги народів, яких понищили предки мої: Гозана, Харана, Рецефа і синів Едена, що в Теласарії спасли їх? Де цар Гамата, цар Арпаду, цар міста Сефарваїму, Гени та Івви?”.( 2Цар.19:10-19)
Коли цар Юдеї отримав такого дошкульного листа, він приніс його до храму і “розгорнув перед Господом”. “Єзекія молився із сильною вірою, прохаючи допомоги Неба, і щоб народи землі могли пізнати, що Бог євреїв живий і продовжує царювати”. Від успіху цієї справи залежала честь Єгови; тільки Він міг послати визволення.