Небесний План спасіння достатньо просторий, щоб охопити увесь світ. Бог прагне вдихнути в знесилене людство подих життя. Він не допустить розчарування жодній душі, котра щиро прагне чогось вищого і благороднішого за те, що пропонує світ. Він постійно посилає Своїх ангелів до тих, хто всупереч гнітючим обставинам життя з вірою молиться про вищу силу, яка опанувала б ним, приносячи визволення і мир. Різними шляхами Бог відкриватиметься їм і посилатиме досвіди для утвердження їхньої віри в Того, Хто віддав Себе як викуп за багатьох, аби вони “покладали на Бога надію свою, і не забували діл Божих, пильнуючи заповіді Його”.(Псал.78:7)
“Хіба в потужного можна відняти здобич? Хіба від переможця втече той, хто потрапив до нього в полон? Так говорить Господь: Полонені будуть відібрані від сильного, і врятована буде здобич переможця”.(Ісаї 49:24-25; 42:16-17) “Вони повернуться назад, покриті великим соромом — усі, котрі надію покладали на кумирів і бовванам казали: Ви наші боги!”.(Ісаї 49:24-25; 42:16-17)
“Щасливий той, кому Бог Якова подає допомогу, в кого надія на Господа, Бога його”. “До твердині повертайтеся, о в'язні надії!”.(Псал. 146:5; Захар.9:12) Для всіх чесних, “праведних” в очах Неба людей у язичеських землях “світло сходить у темряві”.(Псал.112:4) Бог говорить: “Я попроваджу незрячих дорогою, якої не знають, стежками незнаними їх поведу, оберну перед ними темноту на світло, криві дороги — на прямі. Отаке Я зроблю для них, нічого не пропущу!”.(Ісаї 49:24-25; 42:16-17)
Розділ 32. Манасія та Йосія
Юдейське царство, яке процвітало в часи Єзекії, знову прийшло до занепаду за довгі роки царювання нечестивого Манасії, коли відродилося язичество і багато народу звернулося до ідолопоклонства. “Манасія довів Юдею та мешканців Єрусалиму до того, що вони чинили гірше від тих народів, яких Господь вигубив”.(2Хронік 33:9,11-13,23,35) На зміну славному світлу минулих поколінь прийшла темрява забобонів і гріха. Множились і процвітали такі жахливі пороки, як тиранія, утиск, ненависть до всього доброго. Справедливість була спотворена, усюди панувало насильство.
Однак і в ті лихі часи були люди, котрі свідчили про Бога та істину. Випробування, успішно витримані Юдеєю під час царювання Єзекії, розвинули в багатьох твердість характеру, і тепер це послужило надійним захистом проти пануючого беззаконня. Їхнє свідчення на захист Істини і праведності викликало гнів Манасії та його оточення, котрі для виправдання своїх лихих учинків примушували замовкнути голос докору. “Манасія пролив дуже багато невинної крові, так що сповнив нею Єрусалим від краю до краю”.(2Цар.21:11,14,16,21-22)
Одним із перших мав загинути Ісая, котрий понад півстоліття був для Юдеї особливим вісником Єгови. “А інші дізнавали наруги та ран, а також кайданів і в'язниці. Камінням побиті бували, допитувані, перепилювані, вмирали, зарубані мечем, тинялися в овечих та козячих шкурах, збідовані, засумовані, витерпілі. Ті, яких увесь світ не був гідний, тинялися по пустелях та горах, по печерах та проваллях землі”.(Євр.11:36-38)
Декотрим із тих, хто зазнавав переслідувань під час царювання Манасії, були довірені особливі вістки докору й осуду. “Цар Юди, — говорили пророки, — учинив гірше від усіх... що були перед ним”. Унаслідок такого беззаконня його царство опинилося на порозі кризи; незабаром мешканці краю мали бути відведені в полон до Вавилону “на грабіж та на здобич для всіх їхніх ворогів”.(2Цар.21:11,14,16,21-22) Однак Господь не залишає назавжди в чужій країні і тих, котрі визнають Його своїм Владикою; вони можуть зазнати чимало горя, але Він обов'язково пошле їм визволення — визначеної Ним Одним пори і накресленим Ним шляхом. Хто повністю покладатиметься на Нього, ті будуть врятовані.
Пророки вірно виконували свій обов'язок, застерігаючи та навчаючи народ; вони безстрашно свідчили Манасії та його оточенню, але їхні вістки з презирством відкидались. Бунтівна Юдея не звертала на них жодної уваги. Як попередження про прийдешнє покарання народу за його запеклість у гріхах, Господь допустив поневолення їхнього царя загоном ассирійських воїнів, які “скували його мідяними кайданами і повели до Вавилону” — своєї тимчасової столиці. Це нещастя примусило царя опам'ятатися. Він вельми “благав Господа, Бога свого, впокорився перед лицем Бога своїх батьків. Молився Манасія до Нього, і Господь вислухав благання його; і повернув його в Єрусалим на його царство. Тоді пересвідчився Манасія, що Господь є Бог!”.1 Однак його покаяння, хоч і було надзвичайним, прийшло надто пізно; воно не могло врятувати царство від розтлінного впливу довгих років, протягом яких звершувалось ідолопоклонство. Багато людей спіткнулися й упали, щоб уже ніколи не підвестися.
Серед людей, життю яких фатальне відступництво Манасії завдало непоправної шкоди, був його власний син, котрий сів на престол у двадцятидвохрічному віці. Про царя Амона написано: “І ходив він в усьому дорогою, якою ходив його батько, і служив бовванам, яким служив батько його, і поклонявся їм. Він покинув Господа, Бога предків своїх”(2Цар.21:11,14,16,21-22) і “не впокорився він перед Господом, як упокорився його батько Манасія, та щоразу грішив все більше”. Але нечестивому цареві не було дозволено довго царювати. Вже через два роки після сходження на престол, коли його зухвале нечестя досягло свого апогею, він був убитий у палаці своїми ж слугами. “І настановив народ Краю царем замість нього сина його Йосію”.(2Хронік 33:9,11-13,23,35)
Після вступу на царський престол Йосії, який правив тридцять один рік, у серцях вірних Богові людей воскресла надія, що духовний занепад царства припиниться, оскільки новий цар, незважаючи на восьмирічний вік, боявся Бога, від самого початку “робив угодне в Господніх очах, і ходив в усьому дорогою свого предка Давида, не відступаючи від неї ані праворуч, ані ліворуч”.(2Цар.22:2) Народжений від нечестивого царя, спокушуваний наслідувати приклад батька, не маючи багато радників, які заохочували б його йти шляхом правди, Йосія, однак, залишався вірним Ізраїлевому Богові. Пам'ятаючи помилки минулих поколінь, він вирішив чинити правду замість того, щоб прямувати до прірви гріха і виродження, куди впали його батько та дідусь. Він “не відступав від істини ані праворуч, ані ліворуч”. Як один із тих, котрі мали зайняти відповідальне становище, він твердо вирішив виконувати доручені правителям Ізраїлю настанови, і такий послух дав Богові можливість використати його як “посуд для честі”.
У роки, що передували правлінню Йосії, і на початку його царювання, вірних юдеїв цікавило, чи виконаються Божі обітниці, даровані стародавньому Ізраїлеві. З людської точки зору, виконання Божественного наміру щодо вибраного народу видавалося майже неможливим. З плином часу започатковане в минулі віки відступництво посилювалося; десять племен були розпорошені серед язичників; залишилися лише племена Юди й Веніямина, але й вони перебували на межі морального і національного занепаду. Пророки почали передрікати цілковите знищення прекрасного міста, в якому знаходився Соломонів храм і на якому зосереджувалися усі їхні марні сподівання національної величі. Чи може Бог відмовитися від Свого початкового наміру визволити тих, котрі покладалися на Нього? Чи могли вірні Богові люди сподіватися кращих днів з огляду на нескінченні переслідування праведних і очевидне благополуччя нечестивих?
Такі тривожні запитання ставив пророк Авакум. Спостерігаючи становище своїх вірних сучасників, він висловив біль своєї душі в запитанні: “Доки, Господи, я кликатиму, а Ти не чуєш? Кричатиму про насильство, а Ти не рятуєш? Для чого Ти мені показуєш несправедливість і дивишся на кривду? А передо мною грабіж та насильство, постає суперечка і здіймається незгода. Тому Закон утратив силу, ніде не видно права; нечестивий губить праведника, тому й правосуддя виходить викривленим”.(Авак.1:2-4,7,12)
Бог відповів на благання Своїх вірних дітей. Через вибраного вісника Він повідомив про Свій намір покарати народ, який відвернувся від Нього, аби служити язичницьким богам. Ще за життя тих, кого на той час непокоїло майбутнє, Він у чудовий спосіб керував справами земних правителів і таким чином привів Вавилон до влади. “Страшні та грізні” халдеї, котрі зненацька напали на юдейський край, мали стати для Ізраїлю призначеним Богом бичем. Князі і найкращі з юдейського народу мали потрапити до вавилонського полону, юдейські міста, села й родючі поля мали бути спустошеними, — ніщо не уникне покарання.